Тема 5. Структура наукового знання

5.1. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання

5.2. Загальнонаукові форми наукового знання.

5.3. Теоретичні форми наукового знання

5.4. Теорія як ідеал наукового пізнання.

5.5. Дисциплінарна структура науки

5.1. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання

Наукове знання і сам процес його отримання характеризуються, як ми вже відзначали, системністю та структурованістю. Система наукового знання кожної дисципліни – неоднорідна. У ній можна виявити різні форми знання: емпіричні факти, закони, принципи, гіпотези, моделі, теорії різного типу і ступеня спільності й т. д. Всі ці форми можуть бути віднесені до двох основних рівнів організації знання – емпіричного і теоретичного. Відповідно можна виділити два типи пізнавальних процедур, які породжують ці знання.

Підстав для виділення емпіричного і теоретичного рівнів у науковому дослідженні існує декілька. Зокрема, ці два рівні в науковому дослідженні розрізняються:

- за гносеологічною спрямованістю дослідження;

- за характером і типом отримуваного знання;

- за використовуваними методами і формами пізнання;

- за пізнавальними функціями;

- за співвідношенням чуттєвого і раціонального корелятів пізнання та низкою інших ознак.

За гносеологічною спрямованістю емпіричний і теоретичний рівні дослідження відрізняються тим, що на емпіричному рівні пізнання орієнтоване на вивчення явищ і “поверхневих” зв'язків між ними, без

поглиблення в сутнісні зв'язки і відносини, а на теоретичному етапі пізнання головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних зв'язків між явищами. На цьому заснована відмінність в пізнавальних функціях, реалізованих на цих рівнях наукового пізнання.

Категорії “теоретичне” та “емпіричне”, що відображають відповідні рівні наукового знання (і пізнання), є базисними, вихідними епістемологічними і методологічними “одиницями”, на підставі яких тільки й можливе подальше уточнення і деталізація структурних уявлень про наукове пізнання. Інакше кажучи, передбачається, що подальші структурні підрозділи в науковому дослідженні можливі тільки всередині теоретичного і емпіричного рівнів. Все, що виходить власне за рамки теоретичного або емпіричного знання, до “тіла” наукового знання не належить.

Головним пізнавальним завданням суб'єкта-дослідника на емпіричному рівні є опис явищ, збір наукових фактів, первинне їхнє узагальнення, а також перевірка і підтвердження (або спростування) теоретичних систем. На теоретичному ж рівні основним пізнавальним завданням є сутнісне пояснення досліджуваних явищ, їхнє концептуально-теоретичне узагальнення та в ідеалі – побудова для них наукової теорії.

Найбільш чітка відмінність між виділеними двома рівнями наукового пізнання проявляється в характері одержуваних результатів (тобто форм наукового знання). Основною формою знання, одержуваного на емпіричному рівні, є науковий факт і сукупність емпіричних узагальнень, наприклад, у вигляді емпіричних законів. На теоретичному рівні одержуване знання фіксується у формі наукової проблеми, наукової гіпотези, теоретичних законів, принципів і наукових теорій, у яких і розкривається сутність досліджуваних явищ.

Відповідно розрізняються і методи, використовувані при одержанні цих форм знання. Основними методами, використовуваними на емпіричному етапі пізнання, є спостереження, вимірювання, науковий експеримент. На теоретичному рівні використовуються такі методи, як ідеалізація, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи, математичне моделювання, формалізація та ін.

Відмінність між емпіричним і теоретичним рівнями проявляється також у різному співвідношенні чуттєвого та раціонального корелятів пізнавальної діяльності. Перш ніж обговорювати це питання, варто зупинитися на проблемі співвідношення пар категорій “чуттєве – раціональне” та “емпіричне – теоретичне”. До становлення в методології та філософії науки другої пари категорій перша пара вживалася для характеристики будь-яких (не тільки наукових) пізнавальних ситуацій. Що ж стосується категорій “емпіричне” і “теоретичне”, то в даному контексті вони вживаються для характеристики саме наукового пізнання і його результатів.

“Чуттєве” і “раціональне” характеризують лише пізнавальні здатності людини, але не етапи або види знання. При використанні в людському пізнанні вони не відірвані одне від одного. Навряд чи може бути чуттєве (втім, як і раціональне) знання як таке, хоча можна виділяти емпіричний і теоретичний рівні наукового знання. Співвідношення ж чуттєвого і раціонального корелятів в емпіричному і теоретичному пізнанні різне. В емпіричному пізнанні домінує чуттєвий корелят, а в теоретичному – раціональний. Відповідно різне співвідношення чуттєвого і раціонального корелятів знаходить своє відображення і в методах, використовуваних на кожному рівні. Ясно, що метод спостереження, використовуваний на емпіричному рівні, базується в основному на чуттєвій пізнавальній здатності, але тією мірою, в якій спостереження має цілеспрямований характер, а його результати фіксуються у мовній формі, воно містить у собі також використання і раціонального пізнання. Аналогічним чином, оскільки на теоретичному рівні в основному використовується здатність до абстрактного, понятійного мислення, у ньому домінує раціональний корелят, але тією мірою в якій будь-яке поняття асоціюється з певною сукупністю сприйняттів, уявлень і наочних образів, у ньому присутній і чуттєвий компонент.

При всіх відмінностях чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнанням не існує. Так, емпіричне дослідження, хоча й орієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження істинності своїх результатів в емпірії.