Урок № 2………………………………………………………….2.09.15.

ТЕМА: УМОВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ІІ ПОЛ. ХІХ СТ. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА НИВІ ПРОСВІТИ. НОВИЙ ЕТАП У РОЗВИТКУ РЕАЛІЗМУ, НАТУРАЛІЗМУ, ПІЗНІЙ РОМАНТИЗМ

Так, ми на те у наш убогий мир прийшли,

Щоб мову з мов людських, скалічену, забвенну,

З народних уст узять і в перло возвести.

П. Куліш («До рідного народу»)

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Скласти асоціативне гроно

Дійсність, художня література, нація, загальноєвропейський.

2. Здійснити уявне інтерв’ю з одним із найвідоміших українських літературознавців (розіграти в парах)

Які б проблеми порушили?

3. Розкрити поняття національного і вселюдського; літературний процес

4. Виступ учня-«історика»

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ 50–60-х рр. ХІХ ст.

Після ліквідації Кирило-Мефодіївського братства, арешту та заслання М. Костомарова, М. Куліша й Т. Шевченка, «мирных» 50-х років, які позначилися занепадом національного руху, реакція послабшала, почалась так звана епоха великих реформ, зазнала піднесення громадська активність. Заклалася нова доба в розвитку української літератури. Насамперед це було пов’язано зі сходженням на престол Олександра ІІ. Вихований поетом-гуманістом В. Жуковським, Олександр ІІ виявився ліберальнішим і прогресивнішим від свого батька Миколи І. Одразу ж після коронації молодого царя звільнено членів братства: спочатку П. Куліша, М. Костомарова, В. Бєлозерського, а згодом і Т. Шевченка; стало вільніше для слова та думки, пожвавився літературний рух.

Новим подихом у розвої українського письменства стали «Записки о Южной Руси» Куліша (1856–1857), «Народні оповідання» Марка Вовчка, перевидання творів Котляревського, Квітки-Основ’яненка. Петербург, де зібралися найвидатніші українські

письменники, на деякий час став центром українського літературного руху, але й у провінції — Києві, Полтаві, Чернігові — українське слово зазнавало піднесення.

Починаючи з 1859 року, відкриваються недільні школи — осередки народної освіти, що було передумовою подальшого культурного прогресу.

19 лютого 1861 року Олександр ІІ видав маніфест, який скасував кріпосне право, але відміна кріпацтва вимагала проведення й інших реформ: земської, судової, освітньої, військової тощо.

З 1861 року в Петербурзі виходить двома мовами — російською та українською — місячник «Основа» за редакцією В. Бєлозерського. Л. Глібов того ж року починає видавати «Черниговский листок».

Перед письменниками постають складні питання: потрібно створити популярну літературу для народної освіти, адже донині такої взагалі не існувало, а також літературу публіцистичну; виробити правописні норми. Проте головним завданням, як і раніше, лишається виховувати українську молодь, ширити національні ідеї.

5. Виступ учня-«літературознавця»

Читання учнем-«літературознавцем» «Зазивного листа до української інтелігенції» (уривки) П. Куліша (див. додаток).

6. Запитання і завдання

• Що таке публіцистика? Чим публіцистичний твір відрізнється від художнього? Що в ньому від науки, а що — від мистецтва слова?

• Яка тематика Кулішевого «Зазивного листа»? Як ви розумієте перше слово його назви?

• Як Куліш порушив проблему національної гідності і як він її розв’язує?

• Доля нашої рідної мови, за Кулішем, та її роль у житті нації, в її культурі?

• Чим викликаний антимосковський мотив «Листа»?

7. Виступ учня-«критика»

Що було головною опорою світогляду П. Куліша і основою його національної ідеї? Хутір. Це означає, що в ньому праця протиставлена розбишацтву, ледарюванню,

порядок — анархії, освіта — неуцтву.

Хутір означає цивілізацію й культуру землеробства. Культуру побуту. Хутір — це бастіон утвердження всього національного — мови, етнопедагогіки, звичаїв, обрядовості. Ось що можна вичитати у знаменитих кулішівських «Листах із Хутора». Це збірка перших памфлетів в українській літературі. Ідея, що наскрізь пронизує цю збірку,— розвивати українство, його культуру і свою національну цивілізацію на основі широкої освіти і поєднання здобутків світової науки й культури із збереженням власних традицій. Тоді українство ніколи не виродиться.

Українську національну ідею П. Куліш утверджував не лише в поетичних і публіцистичних творах, а й як науковець. Він створив перший український фонетичний правопис («кулішівку»), який згодом прислужився і до друку «Кобзаря», і для журналу

«Основа». Буквар Куліша і його читанка «Граматика» засвідчили світові власне національне обличчя української культури, а в Україні це явище було очисною громовиною.

Ііі. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу

1. Лекція вчителя за планом

1. Валуєвський циркуляр.

2. Роль західноукраїнських періодичних видань у поширенні українського друкованого слова.

3. Піднесення українського руху на початку 70-х рр. ХІХ ст.

4. Емський указ.

5. Становлення нових стильових течій і напрямів.

6. Інтенсивний розвиток прози.

7. Досягнення української поезії.

8. Роль драматургії в українському літературному та культурному житті. Перегляд уривка відеозапису (худ. фільм «За двома зайцями», реж. В. Іванов, 1957 р.)

Іv. Закріплення

1. Бесіда за питаннями

• Діяльність яких українських письменників стала новим подихом у розвої українського письменства?

• Що спільного у громадянській і літературно-мистецькій позиції Куліша й Шевченка?

• Поясніть появу так званих «антрактів» у літературному поступі на початку 70-х рр. ХІХ ст.

• Обґрунтуйте роль західноукраїнських періодичних видань у поширенні друкованого слова.

• Укажіть різницю між Емським указом та Валуєвським циркуляром?

• Назвіть нові стильові течії і напрями літератури 70–90-х рр. ХІХ ст.

• Розкрийте поняття феміністичного руху, розкажіть про його діяльність.

• Прокоментуйте думку поетичних рядків В. Cамійленка «Кожна піч українська — фортеця міцна» («На печі»).

• Внесок І. Франка в розквіт української поезії.

• Перші спроби відродження національного театру.

2. Літературне лото

«Видатні діячі літератури 70–90-х рр. ХІХ ст.»

Відповідь

3. Оцінювання

V. Домашнє завдання

1. Знати основні віхи життя і творчості І. С. Нечуя-Левицького.

2. Прочитати повість «Кайдашева сім’я».

3. Творчій групі — створити літературний монтаж.

Додатки

1. «Зазивний лист до української інтелігенції» (уривки)

Рідна мова, мова наших великих предків, занедбана інтелігенцією, котра спольщилася. А тимчасом наша мова жила в українському простолюдді, своюсамобутність вона довела незліченними піснями, що дивують етнографів своєю красою і силою. Та, хоч і розквітало українство, але процесу не було, бо не мали українці

ні честі, ані самоповаги.

Куди не заносилася наша весела або смутна пісня, наша поважна дума або жартівлива приспівка,— всюди слухано їх з уподобою і переймано залюбки… наші ж пани дбали не про те, як би рідну мову піднести до наукової чи хоча б громадянської поваги, а про те, як би сподобатися своїм приятелям, панам московським, з котрими вони поріднилися і поєдналися в царській службі. Наша кохана мова стала упослідженою, бо користувалися нею лише знехтувані столицями люди малої науки… міщани, козаки та посполита чернь, хлібороби. А вся інтелігенція… все вельможне, освічене прихилилося розумом і серцем до російщини. Вони соромилися розмовляти рідною мовою, погорджували тисячолітнім предківським словом. І тому були ми довго наче мертві, були нерухомі в летаргічному сні років із півтораста після того, як Богдан запродав нас. Із сього летаргу пробудила нас рідна мова.

Було в Росії таке, що букварі й початкові шкільні книжечки дозволялося друкувати по-жмудськи, по-самоїдськи, по-тунгузьки, тільки заборонено українською. Така ж заборона була і на українські газети й журнали, на українські переклади Божого слова.

Тільки легкодухам здається, що наша сила ніщо супроти державної. Хіба нею погашено наш дух? Хіба ми злилися в одну націю з Московським царством? Не тільки не злилися, а стали від нього ще дальше, ніж були колись, через його насильство.

Через те насильство і тиранство ми тільки й зрозуміли, скільки ми втратили, піддобрюючись москалеві. Через те не маємо ні своїх церковних ієрархів, ні своїх сановників, ні свого українського трибуналу, ні такої церкви й школи, котрі виховували б наших дітей згідно з духом нації. Одно тільки зосталося при нас — живе українське слово, якому задекретовано згинути. Та не зникне воно вже через те, що його тиснуть і гонять. Наше слово загартоване в устах Олегів, Святославів, Володимирів іще тоді, як Москва і не наклюнулась. Тепер настав для нього час боротьби духа з духом. Як не впосліджують нас представники Москви, вони мусять визнати, що український дух виступив на діло свого життя героїчно.

Знаючи з історичного досвіду, як вставали нації, повержені дикою силою, уповаймо духом бадьорим, що і ми своєю невмирущою силою дійдемо до зросту, написаного нам самою природою. Не загине те слово, що дало животворящу силу двом літературам (українській і російській). Так, ми не є малий нарід, хоч нас недобачають сусіди. А ми ж дали і Польщі, і Московії своїх архієреїв, письменників, керманичів. Та найбільша велич української нації в тому, що, не маючи своєї держави, ми витворили

самобутню літературу. А москалі хочуть, щоб ми забули, хто ми і яке наше національне право, щоб ми не мали ні честі, ні поваги в світі. На високостях науки й літератури виставимо своє національне знамено. Сей стяг майорітиме в сяєві гуманітарності, і тоді

заб’ється українське серце навіть у потурнаків. До гурту ж, паненята з мужичатами, рятувати рідну мову — скарб нашого духу. Це великий заповіт нашої прадідівщини. Це слово — пророцтво нашої будущини.

Не гасімо того Слова кожний в собі — тоді ніхто не зможе погасити його в народі. Нехай наших гасителів поб’є всесвітній сором, а наше знамено хай сяє чистотою і правдою вовіки. І тоді ставатиме все більше в нас людей, котрих можна назвать оком, вухом і серцем України.

Нема такої безодні, з котрої б не викарабкалася нація, маючи моральну перевагу, яка переможе і силу незапрацьованого чесно багатства, і силу влади, невиправданої філософією природи.