1. Стрес (інтенсивний, тривалої дії)

Дослідження «невидимого» стресу радіаційної загрози (Тарабріна, 1996) свідчать, що переживання такого стресу призводить не тільки до виникнення ПТСР, але і корелює з більш високим рівнем психосоматизації.

Аналіз історій хвороби 82 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС свідчить про велику кількість випадків астено-невротичних порушень, вегетосудинної дистонії, гіпертонічної хвороби, шлунково-кишкових захворювань, що відповідає загальноприйнятому реєстру психосоматичних розладів.

2. Фрустрація (неможливість задоволення потреби)

Одним із психологічних аспектів психосоматичних розладів є одержання людиною «вторинної вигоди».

Це може бути «втеча у хворобу», коли людині вигідніше бути хворим. У нашій культурі до хворого прийнято ставиться з повагою і турботою, він звільняється від виконання обов'язків, за ним доглядають і йому приділяють увагу. Навіть якщо людина свідомо не вдається до таких способів отримання уваги, то несвідомо, через хворобу, вона може шукати тепла і ласки.

Дитина однаково любить обох батьків, які відносяться один до одного вороже, не може знайти іншого виходу з дискомфортної ситуації, крім як «захворіти», цим «згуртувати батьків» і переключити на себе їх увагу та активність.

3. Конфлікт інтересів з неконструктивною стратегією виходу

У медичній психології розглядають феномен ворожості та пов’язану з цим соматичну захворюваність. Виявлено пряму кореляцію ворожості та смертності у випадках важких форм захворювань. У цих випадках більший відсоток тих, хто залишився в живих, складають люди, «картина світу» яких не ворожа.

4. Власне кризовий період, пов'язаний з тим, що людина не може розв’язати проблему, не може відійти від неї, як це буває в ситуації важкої хвороби або смерті близької людини.

Психологічні аспекти кризового періоду чітко простежуються в ситуації онкологічного захворювання.

Ситуація небезпечного для життя захворювання схожа з так званим «інформаційним» стресом. Травматична не стільки сама ситуація захворювання, скільки суб'єктивні уявлення про те, що може статися в майбутньому (погіршення стану, смертельний результат). Людину може зруйнувати сама звістка про діагноз.

Людям властива «ілюзія безсмертя». Коли приходить хвороба, виникає гостре відчуття непрожитості життя. Важка хвороба порушує життєві плани і задуми (людина збиралась захистити дисертацію, поїхати відпочити, придбати нову машину), людина злиться на саму себе за те, що захворіла. Рак сприймається як «зрада» тіла (Семенова, 1997).

Важке соматичне захворювання супроводжується фізичними стражданнями і ускладнює звичну життєдіяльність людини. Внаслідок цього різко змінюється якість життя.

Хворобу можна розцінювати як кризову ситуацію. В одних випадках хвороба може бути серйозним потрясінням, але зберігається шанс повернутися до попереднього способу життя. В інших випадках хвороба може стати кризовою ситуацією, яка перекреслює всі життєві задуми: «виходу немає». Коли обставини життя змінити неможливо (запущені стадії захворювання), залишається змінювати себе, робитися іншим, змінювати життєвий сенс.

Динаміка емоційних реакцій онкологічного хворого описана психотерапевтом Е. Кюблером-Росс, який багато років пропрацював у цій галузі:

1. Шок від звістки про хворобу, який супроводжується неможливістю рухатися, або хаотичністю рухів.

2. Заперечення нового, нестерпного знання про себе служить охоронною функцією для психіки, блокує підключення особистісного ресурсу.

3. Агресія ‑ відчуття несправедливості: «Чому саме я?». Людина шукає і намагається знайти причини хвороби. Звинувачує інших. В основі цієї реакції лежить страх.

4. Депресія ‑ людина не вірить в лікування, не бачить в ньому сенсу, висловлює суїцидальні думки.

5. Прийняття або «спроба змови з долею» ‑ це прийняття реальності хвороби, співпраця з оточуючими, психологічне відчуття полегшення, рівноваги. Виникають нові смисли, приходить відчуття звільнення. У деяких випадках відбувається збагачення, гармонізація особистості в процесі хвороби.

Відомі випадки, коли люди, дізнавшись про невиліковне захворювання, вирішували дожити власне життя так, як вони мріяли, але в силу обставин не могли собі цього дозволити. Відчувши радість життя, люди позбувалися від симптомів захворювання і видужували.

Подолання кризового стану включає переживання, що дозволяє людині розумно знизити очікування від життя та адаптуватися до нової життєвої ситуації. Це стає можливим, якщо людина проявляє пошукову активність з підключенням вольової саморегуляції. Особливо важкий пошук виходу з ситуації, в якій важко прогнозувати, чи приведуть витрачені зусилля до якого-небудь результату.

Є періоди в житті людини і в історії людства, які супроводжуються кризовими ситуаціями, катастрофами, великою кількістю сильних або довготривалих емоцій. Однак у ці моменти число психосоматичних захворювань зменшується за рахунок активності, що об'єднує всіх людей.

Після періоду активності настає період спаду, під час якого і може виникнути ефект капітуляції, відмови від пошуку. В цей момент хвороба виходить на перший план.

Дослідники, які вивчали частоту психічних порушень при землетрусах, зробили висновок, що після припинення стихійного лиха або катастроф у значної частини постраждалих відзначається значні порушення здоров'я.

Відомий «феномен Мартіна Ідена» (героя книги Джека Лондона), який помирає на вершині успіху, досягнувши того, чого хотів і до чого довго прагнув. Поки людина перебуває в пошуку, вона не хворіє. Зупинка означає хворобу і смерть.

Поки людина активна, позитивно емоційно налаштована ‑ хвороби відступають. Це положення вказує на основний принцип профілактики психосоматичних захворювань.

Якщо стресовий вплив був помірним і нетривалим, то підвищена тривожність та інші симптоми стресу поступово проходять протягом декількох годин, днів або тижнів.

Якщо ж стресовий вплив був сильним або травматичні події відбувалися багато разів, хвороблива реакція може зберігатися роками.

Травматичний характер події залежить від того змісту, який вона має для особистості. Важливу роль тут відіграє суб'єктивна значимість події, яка формується через ставлення особистості до загрозливої ситуації, світосприйняття, релігійні почуття, моральні цінності, часткове прийняття на себе відповідальності за те, що трапилося.

Трагічна подія може нанести важку травму одному і майже не торкнутися психіки іншого.

Навіть зазнавши схожі переживання, люди по-різному реагують на ситуацію після її завершення.

Коли людина справляється з психологічною травмою і набуває зі свого переживання важливого досвіду, вона стає більш зрілою особистістю. Незалежно від свого віку вона буде психологічно дорослішою того, хто ніколи не стикався з людською трагедією, ‑ буде більше розуміти життя і краще відчувати інших людей.