1.3. Особливості прояву агресії в підлітковому віці

Підліткова агресія може спричинюватися різними факторами, та мати різноманітні прояви. Серед форм агресивних реакцій підлітка, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити наступні:

Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

Непряма агресія - дії, які не непрямо спрямовані на іншу особу (плітки, злісні жарти), так і ні на кого не спрямовані вибухи люті (лемент, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскіт дверима й ін.).

Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокльону, лайка).

Схильність до роздратування - готовність до прояву при найменшому порушенні запальності, різкості, брутальності.

Негативізм - опозиційна манера поведінки, звичайно спрямована проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

З форм ворожих реакцій відзначаються:

Образа - заздрість і ненависть до навколишнього, обумовленим почуттям гіркоти, гніву на увесь світ за дійсні або мнимі страждання.

Підозрілість - недовіра й обережність стосовно людей, засновані на переконанні, що навколишні мають намір заподіяти шкоду. Тож, підліткова агресія може спричинюватися різноманітними та комплексними причинами та мати різні прояви.       

У появі агресивної поведінки беруть участь багато факторів, у тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні і соціальні умови. Агресивна поведінка досить звичайне явище для дитячого і підліткового віку. Більш того, у процесі соціалізації особистості агресивна поведінка виконує ряд важливих функцій. У нормі вона звільнює від страху, допомагає відстояти свої інтереси, захищає від зовнішньої загрози, сприяє адаптації. У зв'язку з цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивну і деструктивно-дезадаптивну.

У цілому для розвитку особистості дитини і підлітка небезпечні не стільки самі агресивні прояви, скільки їх результат і неправильна реакція оточуючих.

Як індивідуально-особистісні характеристики, що провокують агресивну поведінку, звичайно розглядають такі риси, як страх суспільного несхвалення, дратівливість, підозрілість, забобони (наприклад, національні), а також схильність відчувати почуття сорому замість провини. Важливу роль у підтримці схильності до насильства може грати переконаність людини в тім, що вона є єдиним хазяїном своєї долі (а іноді і доль інших людей), а також її позитивне ставлення до агресії (як до корисного чи нормального явища).

Провідне значення для формування агресивної поведінки мають соціальні умови розвитку особистості.

У той час як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не цілком зрозумілим, родина в даний час визнається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки. Форми прояву агресії в родині різноманітні.

Агресивна асоціальна поведінка в цілому викликає стійке негативне ставлення суспільства і є серйозним бар'єром між особистістю і оточуючими її людьми. Варто зазначити, що в силу ряду причин соціальний вплив на особистість з вираженою агресивною поведінкою часто виявляється малоефективним. Оскільки агресія має глибокі біологічні і соціальні корені, позбутися від агресивної поведінки, як видно, неможливо. Можна лише говорити про необхідність зниження її проявів через створення системи ефективного соціального контролю на декількох рівнях — суспільства, родини і малих груп, самої особистості. На жаль, ніяке суспільство не вільне від проявів насильства.

Розділ ІІ. Порушення поведінки

Проблема відхилення в поведінці - одна з центральних психолого-педагогічних проблем. Адже якби не було труднощів у вихованні підростаючого покоління, то потреба суспільства у віковій і педагогічній психології, педагогіці і окремих методиках просто відпала б.

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму - роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення звільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємовідносини в сім'ї, збільшений рівень розлучень батьків.

Девіантна поведінка неповнолітніх має свою специфічну природу і розглядається, як результат соціопатогенеза, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих дій на особу дитини, підлітка, юнака. При цьому, велику роль серед причин, обумовлюючих різні відхилення, грають соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психобіологічні чинники, знання яких необхідне для ефективної виховної профілактичної діяльності. Таким чином, саме в профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх особливе значення набуває психологічне знання, на основі якого досліджується природа відхилен у поведінці підлітків, а також розробляються практичні заходи по попередженню асоціальних проявів.

Девіантна поведінка є зараз найбільш актуальною проблемою. І якщо раніше вважалося, що відхилення у поведінці, властиве винятково підліткам чоловічої статі, то останніми роками і підлітки жіночої статі привертають все більше уваги. У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, обумовлюючих прояви відхилень у поведінці, можна виділити такі, як:

• Індивідуальний чинник, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які ускладнюють соціальну адаптацію індивіда;

• Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;

• Соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в навчально-виховному колективі;

• Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда до середовища спілкування, що віддається перевазі, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;

• Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Можна відмітити, що у віці 12-13 років поведінка безпосередньо пов'язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму.

Витоки навчальних невдач і аномальної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна він як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці зумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а наслідками неправильного виховання і в сім'ї, і в школі.

Найчастіше корінь агресивності і підвищеної тривожності лежить в ранньому дитинстві, закріплюючись або згладжуючись в пізнішому віці.