2. Особливості формування інтересу дошкільників

до зображувальної діяльності.

Основою формування інтересу до зображувальної діяльності є положення вітчизняних і зарубіжних педагогів та психологів (О.В.Запорожець, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна, Д.Б.Ельконін та ін.) про те, що інтереси проявляються і формуються в процесі змістовної, організованої діяльності. Ми виходили також із думки В.О.Крутецького, що формуюча і розвивальна здатність діяльності повинна бути організована за такими принципами:

• носити творчий характер;

• відповідати вимогам розвивального навчання;

• бути глибоко позитивно мотивованою.

Дитина повинна відчувати почуття радісного задоволення від діяльності, від усвідомлення своїх успіхів і досягнень у вибраній діяльності. Закономірно, інтерес до зображувальної діяльності неможливо сформувати без навчання. Положення про залежність інтересу від навчання, який характеризує підхід психологів і педагогів до проблем формування інтересів є принципово важливим (Л.І.Божович, Л.С.Славіна, Л.А.Гордон, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна).

Поява інтересу – це передумова і своєрідний показник художнього розвитку, формування інтересу, а також засіб підвищення ефективності навчання дітей зображувальній діяльності. При формуванні інтересу до зображувальної діяльності важливим є положення психологів про те, що це не замкнутий в собі автономний процес (С.Л.Рубінштейн).

Як відмічає Н.Г.Морозова, формування інтересу відбувається найефективніше, якщо спочатку готується ґрунт для цього формування, пізніше створюється позитивне відношення до предмету і діяльності і, на кінець, формуються відповідно інтереси в процесі спеціально організованої, систематичної, пізнавальної, творчої діяльності дітей.

Враховуючи положення при вирішальне значення дорослого у формуванні інтересу, велику роль слід віднести вихователю, його особистій зацікавленості, певному рівню художньої підготовки, знанням і практичним умінням в різних видах зображувальної діяльності, врахуванню індивідуальних і типологічних особливостей дошкільників. З цією метою вихователям слід знайомитися з образотворчим мистецтвом; навчатися техніки роботи з різними зображувальними матеріалами і методики керівництва зображувальною діяльністю дітей з метою формування інтересу до неї.

Успішне протікання зображувальної діяльності і формування інтересу до неї передбачає створення матеріальних умов. Керуючись думкою С.Л.Рубінштейна про те, що інтерес до тієї чи іншої діяльності у дітей в значній мірі закріплюється, коли дитині дати конкретні предмети, речі, які мають цей інтерес в матеріалізованому вигляді.

Для зображувальної діяльності необхідно створити такі умови:

• забезпечити заняття різноманітними художніми матеріалами для зображувальної діяльності;

• підібрати наочний матеріал (твори образотворчого мистецтва, ілюстрації з книг та ін.);

• обладнати куточок (центр) для самостійної зображувальної діяльності.

Це підготує ґрунт для формування інтересу і сприятиме створенню в дітей позитивного ставлення до діяльності. У навчанні слід виділити ті сторони, які б змогли привернути увагу дітей, активізувати мислення. Важливе значення має створення позитивного емоційного тла, пов’язаного з діяльністю. У значній мірі цьому сприяє різноманітність форм попередньої роботи:

• спостереження і вивчення предметів і явищ навколишньої дійсності;

• читання художньої літератури;

• розглядання творів образотворчого мистецтва;

• цілеспрямований перегляд діа-, кіно-, відеофільмів, лялькових спектаклів, прослуховування музичних творів;

• проведення аналізу дитячих робіт, виконаних на попередніх заняттях;

• створення перед заняттям і на занятті проблемних ситуацій;

• підготовка матеріалу до заняття, попереднє обговорення теми, розподіл обов’язків для виконання колективних робіт на ін.

Необхідною умовою при цьому є активність вихователя як на занятті, так і під час підготовки до нього, і активність самих дітей. Усвідомленню змісту діяльності сприяє деякий запас знань. Тільки на певному рівні накопичення знань, навичок і хоча б найпростіших розумових операцій можливо виховувати інтерес. Набуття міцних знань – результат інтересу, але в той же час – і відправний момент. Накопичення певних знань, умінь і навичок, необхідних для формування інтересу, вимагає активної позиції дитини. Не можна змінити ставлення дитини до оточуючого, не змінивши її внутрішньої позиції. Так як інтерес до зображувальної діяльності характеризується такими особливостями, як дієвість, широта і стійкість, саме ці якості доцільно взяти за основу його формування і спрямувати роботу, головним чином, на розвиток різнобічного інтересу до даної діяльності, переборення пасивності, обмеженості і поверховості. Формування інтересу може бути найефективнішим, якщо воно здійснюється в такій послідовності: на першому етапі доцільно основну увагу приділити формуванню активного інтересу, тобто поставити дитину в активну позицію до діяльності, викликати активне до ставлення. Багато дослідників (С.Л.Рубінштейн, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна та ін.) розглядають активність особистості як важливу педагогічну умову формування інтересу. В окремих педагогічних дослідженнях відмічається, що в дошкільному віці можливо сформувати активне відношення до оточуючого, зокрема до виконуваної діяльності (Т.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.О.Ладивір та ін.).

Із потреби активної дії, як відмічає Л.В.Куцакова виникає дитяча самостійність. Ця проблема викликає в дитини прагнення до самостійного застосування засвоєних знань, навичок, до фізичних зусиль, спочатку в окремих діях пізнання, а згодом – в усвідомленій довільній діяльності. В умовах цілеспрямованого виховання і навчання практичні дії дитини спрямовані на самостійне використання вже наявних у неї знань, навичок і вмінь, стають ефективнішим. Саме навчання необхідно здійснювати таким чином, щоб у дітей розвивалась активність і самостійність.

Проблема інтересу в навчанні була предметом дослідження багатьох видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого (Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, К.Д.Ушинський, С.Ф.Русова та ін.). Середньовічні педагоги, проголошуючи ідеї аскетизму, відмови від земних радощів, вважали прояв інтересу гріховним началом у людині. Епоха гуманізму висунула ідею про навчання з урахуванням інтересу дітей. Видатний чеський педагог Я.А.Коменський писав: “... способи навчання повинні давати дітям більше радості, щоб запалювати в хлопця вогник знання і палку наполегливість до учіння”. Хороший учень, вважав він, буде згорати від нетерпіння вчитись. Він не буде втікати від праці, а навпаки, буде шукати її і не боячись зусиль буде хотіти чомусь навчитись. Це трактування Я.А.Коменським пізнавального інтересу не втратило своєї педагогічної сили в теорії і практиці сучасної педагогіки.

Проблема інтересу значно пізніше зацікавила К.Д.Ушинського. Він розглядав навчання як серйозну справу, яку можна полегшити інтересом. Інтерес, за К.Д.Ушинським, не тільки засіб успішного навчання, але й важливий стимул інтересу виховання.

Дуже багато для дослідження проблеми інтересу зробив В.О.Сухомлинський. Для педагогів він давав таку пораду: “Прагніть до того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб у цьому відкритті вони відчували особисту працю і успіх – саме по собі це є найважливіше джерело інтересу. Без активної розумової праці не буде ні інтересу, ні уваги школярів”. Тобто, постійний стійкий вплив на розумовий розвиток і пізнавальну активність дітей можуть здійснювати лише ті знання, в основі яких лежить інтерес.

Н.Г.Морозова вважає, що інтерес – важлива збуджуюча сила до діяльності і поведінки дитини і характеризує інтерес трьома обов’язковими моментами:

• позитивна емоція по відношенню до діяльності;

• наявність пізнавальної сторони цієї емоції (“радість пізнання”);

• наявність безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності, тобто діяльність сама по собі приваблює і спонукає займатися нею, незалежно від інших мотивів.

Необхідним компонентом є прагнення до вдосконалення і досконалості в певній діяльності, в повній системі знань. Отже, ми можемо зауважити, що пізнавальний інтерес має такі складові:

• емоційний компонент;

• інтелектуальний компонент;

• вольовий компонент;

• творчий компонент.

Важливим засобом підвищення ефективності навчання дошкільників зображувальній діяльності є зацікавленість дитини даною діяльністю, інтерес до її результатів. Особливо значне місце в процесі конструювання, особливо з паперу та промислових відходів, належить розвитку дитячої творчості. До викидного матеріалу належать різні коробки (з-під взуття, ліків, парфумів тощо), котушки, пластикові пляшки тощо можна використовувати природній матеріал, поролон, нитки, вату, шматочки тканини. Різноманітність матеріалу дає дітям можливість творчо, з фантазією займатися практичною діяльністю.

Під час занять з конструювання дитина уточнює і поповнює свої знання про предмети навколишньої дійсності, отримує певні навички застосування промислових відходів для виготовлення різноманітних виробів: іграшок, будівель, транспорту, предметів домашнього вжитку: меблів, посуду; прикрас. У процесі конструювання з викидного матеріалу дитина знайомиться з якостями та властивостями картону, пластика, вати, поролону, пластмаси. Це практична діяльність, яка спрямована на отримання раніш задуманого реального виробу. Весь процес конструювання – простір для втілення дитячої фантазії. Діти отримують задоволення в процесі виготовлення виробів та залюбки граються з виготовленими власноруч іграшками. Бережне відношення до продуктів власної діяльності привчає дітей шанувати працю своїх однолітків та дорослих.

Конструювання з паперу та промислових відходів має широкі можливості для всебічного розвитку і виховання дітей дошкільного віку, для розвитку психічних властивостей і процесів (мислення, пам’ять, увага, воля, мовлення та ін.), для формування цінних особистісних якостей як спостережливість, організованість, цілеспрямованість, охайність, вміння прийти на допомогу. Діти вчаться обстежувати зразок, характеризувати окремі деталі, планувати роботу, обдумувати шляхи і способи виконання, послідовність дій. Більшість виробів із викидного матеріалу мають об’ємні форми. Це зручні в користуванні іграшки. Процес створення об’ємної іграшки вимагає не лише вміння користуватися ножицями, терплячості, охайності, творчого підходу до її оформлення, але й вміння бачити об’ємну іграшку в її площинній викройці, розгортці. Виготовляючи іграшки з легкодоступних матеріалів, діти отримують цікаві, оригінальні іграшки, не схожі одна на одну. І нічого, якщо за принципом виготовлення вони будуть мало чим різнитися, зате при подальшому оформленні іграшок, перед дітьми розкривається великий простір для творчості, фантазування. Тому за своїм оформленням такі іграшки будуть найрізноманітнішими.

Об’ємні коробки з різних матеріалів, різних форм і розмірів можуть слугувати основою для створення цікавих іграшок, незвичайних сувенірів, подарунків. Вироби завжди будуть різнитися за кольоровим сполученням, поєднанням, розміщенням оформлювальних елементів.

Виготовлення виробів із різних видів викидного матеріалу дозволяє створювати різноманітні вироби, використання і поєднання різної кількості коробок в одому виробі, комбінування маленьких і більших за формою і розміром коробок, використання додаткових матеріалів, дає широкий простір для творчості дошкільників. Широко використовуються котушки від ниток: для виготовлення столиків, крісел, диванів, при виготовленні меблів для лялькової кімнати, як рухливу основу при виготовленні коліс для транспорту та інше.

Безмежна дитяча уява і фантазія в змозі відтворити в процесі практичної діяльності на заняттях з конструювання з паперу та промислових відходів предмети навколишньої дійсності, створити цілий світ казкових образів, надати простір для дитячої творчості.

3. Психолого-педагогічні аспекти розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку.

Дитинство – це період посиленого розвитку, змін і навчання – таке визначення дала психолог Л.Ф.Обухова. Вона пише, що це період парадоксів і протиріч, без яких неможливо уявити собі процес розвитку. Дитинство є найбільш сприятливим для розвитку творчості дитини.

Дошкільний вік – це той період, коли образотворча діяльність може стати і найчастіше є стійким захопленням не тільки особливо обдарованих, але й майже всіх дітей, тобто, вводячи дитину в казковий світ мистецтва, ми непомітно для неї розвиваємо її уяву і здібності.

У зарубіжній та вітчизняній психології розгляд уяви як самостійного психічного процесу було запропоновано Л.С.Виготським та О.В.Запорожцем. Таке розуміння уяви має принципове значення для вирішення питання про розвиток цього психічного процесу з віком, даючи можливість критично віднестися до позицій окремих авторів (Д.Дьюн, В.Штерн), які розглядають уяву дитини як багатшу та оригінальнішу у порівнянні із творчістю дорослого.

Л.С.Виготський доводить, що уява одержує найбільший розвиток у дошкільному віці, починаючи складатися в ігровій діяльності і одержуючи свій подальший розвиток і втілення в найрізноманітніших видах діяльності (образотворчій, конструктивній, музичній тощо).

Що ж являє собою творчість? За визначенням Є.А.Дубровської та С.А.Козлової “Творчість – це свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання дійсності, створююча нові, оригінальні предмети, які ніколи раніше не існували, твори для удосконалення матеріального і духовного життя суспільства”.

Багато психологів давали свої визначення поняття творчості, але всі вони зводилися до того, що творчість є діяльністю людини, яка створює щось нове, оригінальне.

Ще в кінці ХІХ ст. дитяча творчість почала привертати до себе увагу вчених всіх напрямів: психологів, педагогів, мистецтвознавців різних країн. Це було обумовлено розвитком науки і культури, виникненням нового напряму психології – дитячої психології. Дитячий малюнок розглядався в якості об’єкта для вивчення психології дітей. За кордоном стали появлятися праці із психології дитинства, в яких зачне місце відводилося аналізу дитячого малюнка (Д.Сюллі, Н.Браунінг, Р.Лампрехт та ін.). Італійський мистецтвознавець Коррадо Річчі був першим автором, який присвятив свою працю “Діти-художники” (1887) психологічному аналізу дитячих малюнків. Вивчивши велику кількість дитячих робіт, він дав характеристику зображувальної творчості діте. В основу його дослідження було покладено ідеалістичне розуміння шляхів дитячої творчості. К.Річчі також був прихильником біологізаторської теорії спонтанного розвитку, тобто він переоцінював творчі здібності дітей. Дитяча творчість як твори мистецтва для нього і його послідовників мала більшу цінність, ніж роботи дорослих.

На основі біогенетичної теорії розвиток дитячої творчості ототожнювався із розвитком первісної людини. Деякими дослідниками ігнорувалася своєрідність образотворчої діяльності і дитячий малюнок сприймався як певна сходинка, яка передувала оволодінню мовою, як особливий вид ігрової діяльності.

Всі ці дослідження не виявляли справжньої суті своєрідності дитячої творчості і в більшості випадків вимагали відмови від активного керівництва ним, невтручання в процес дитячої творчості, який ніби-то передбачений внутрішніми біологічними законами.

Одночасно із появою зарубіжних теорій розвитку дитячої зображувальної творчості інтерес до дитячого малюнка виник і в Росії. На початку 1900-х років у Москві стали з’являтися статті, читатися лекції про художнє виховання, і вже у 1911 р. була перекладена на російську мову книга К.Річчі “Діти-художники”.

Виходять у світ праці вчених, присвячені дитячій зображувальній діяльності (Л.Т.Оршанського, А.А.Рибнікова, К.М.Лепілова, Ф.І.Шмідта).

Зарубіжні ідеї біогенетизму мали певний вплив і на таких вчених, як А.В.Бакушинський, К.Н.Вентцель, Ф.І.Шмідт. Проголошуючи спонтанність розвитку дитячої творчості, вони виступали проти навчання дітей малювання, бо вважали, що дітям вчитися нічому.

Л.С.Виготський вважав, що діяльність людини може бути поділена на два види:

• відтворюючу (репродуктивну);

• комбінуючу (творчу).

Репродуктивна діяльність пов’язана з нашою пам’яттю, вона відтворює, воскрешає сліди із попередніх вражень, а комбінуюча або творча – це така діяльність, коли людина уявляє що було б, якби ... Творча діяльність у психології називається уявленням або фантазією. Таким видом діяльності створені науки і мистецтво, всі винаходи людської цивілізації, самі форми життя людей – такі думки висловлював психолог Н.С.Лейтес. Далі він пише, що творчі можливості залежать не тільки від здібностей, розуму, але і від певних рис характеру.

Відомий психолог Б.М.Теплов, характеризуючи художню творчість дітей, писав, що одна із важливих особливостей і значних труднощів педагогічної роботи з художнього виховання пов’язана з тим, що творча діяльність дитини не може мотивуватися як діяльність навчальна, необхідно, щоб якась частина художньої діяльності дитини була спрямована на створення продукту діяльності, який не повинен на кого-небудь мати вплив та з яким пов’язане усвідомлення його можливостей соціальної цінності. Без цього розвиток творчості дитини неминуче підміниться розвитком деяких формальних умінь.

Витоки творчих сил людини ідуть з дитинства, з того часу, коли творчі прояви багато в чому мимовільні і життєво необхідні. Концепція дошкільного виховання розглядає уяву і творчість як передумови формування базису особистісної культури.

О.В.Запорожець стверджував, що “дитяча художня творчість існує”, та звертав увагу на те, що необхідно навчитися керувати особливостями її виявлення, розробляти методи, що пробуджують та розвивають дитячу творчість. Значну роль він відводив заняттям художньою діяльністю, а також всій виховній роботі з дітьми щодо розвитку в них вміння сприймати красу в оточуючому житті і в творах мистецтва, яке відіграє велику роль у загальному і творчому розвиткові дитини. Не можна забувати і про те, що мистецтво дає багатий емоційний досвід. Це досвід особливого роду: мистецтво не тільки викликає переживання, але й пізнає його, а через пізнання почуття воно призводить до оволодіння ним (емоційний відгук).

Інтерес до образотворчої діяльності дітей обумовлюється його важливістю для розвитку особистості дитини, і з роками потреба в ній не послаблюється, а ще більше зростає.

Формування психічних процесів та основних видів діяльності взаємопов’язане. Сприймання, уява, пам’ять, увага дитини, розвиваючись в іграх та на заняттях, проявляються по-різному, залежно від організації її діяльності, яка залежить від прийомів і засобів виховання і навчання, що відповідають віку дитини.

Одна із умов прояву творчості в художній діяльності – організація цікавого змістовного життя дитини: організація повсякденних спостережень за явищами оточуючого світу, спілкування з мистецтвом, матеріальне забезпечення, а також врахування індивідуальних особливостей дитини, бережливе ставлення до процесу і результату дитячої діяльності, організація атмосфери творчості та мотивація завдання. Формування мотивів образотворчої діяльності від прийняття, утримування, виконання теми, заданої педагогом, до самостійної постановки, утримання і виконання теми є одним із важливих завдань навчання.

Наступним завданням є формування сприймання, через те що образотворча діяльність можлива лише на рівні сенсорного сприймання: уміння розглядати предмети, вдивлятися, виділяти частини, порівнювати із сенсорними еталонами форму, колір, величину, встановлювати ознаки предметів і явищ. Для створення художньо-виразного образу необхідне емоційне естетичне сприймання, розвиток у дитини вміння помічати виразність форм, кольору, пропорцій і виражати при цьому своє ставлення та почуття.

Мета сенсорного виховання – формування у дітей раціонального чуттєвого пізнання оточуючого світу на основі засвоєння сенсорних еталонів. Образотворча діяльність має безпосередній вплив на розвиток сенсорних процесів, образного мислення, уяви, а дошкільний вік є сприятливим для їх розвитку. Найбільші можливості для цього має саме образотворча діяльність. Сенсорне виховання є основою розумового сприймання, забезпечує розвиток і збагачення чуттєвого досвіду дитини. Сенсорне виховання – це цілеспрямований розвиток відчуттів і сприймань, з яких і починається пізнання оточуючого світу.

Важливим у сенсорному вихованні дітей є засвоєння ними узагальнених і систематизованих знань про якості предметів, які ними сприймаються. Сенсорний розвиток молодших дошкільників повинен займати одне із центральних місць у роботі з ними, тому що цей вік є найбільш сприятливим для розвитку сприймання, удосконалення органів чуття, накопичення уявлень про оточуючий світ.

Формування у дітей четвертого року життя уявлень про зовнішні властивості предметів: форму, колір, величину, положення в просторі – необхідне для повноцінного сприймання ними оточуючого світу.

Протягом всього дошкільного дитинства відбуваються зміни в процесі сприймання, від простих спроб розглянути і пощупати, не відповідаючи на запитання, який цей предмет, до прагнення більш планомірно і послідовно обстежити та описати предмет, виділяючи найбільш помітні особливості.

Засвоєння дітьми системи сенсорних еталонів суттєво перебудовує їхнє сприймання, піднімаючи його на більш високий рівень. У процесі пізнавальної діяльності діти оволодівають систематизованими знаннями про чуттєві якості предметів. Особливу роль при цьому відіграє у них узагальнення способів обстеження предметів. Від способів обстеження залежить структура формування образів.

У різних видах образотворчої діяльності мета обстеження буде різною, але перед будь-яким видом діяльності вихователь звертає увагу дітей на форму, розмір, положення в просторі, а вже перед самим зображенням виділяють контур, частини предмета, уточнюють колір. Перед ліпленням обстежується об’ємна форма з усіх боків, з’єднаність та розчленованість деталей.

Сам процес обстеження включає кілька етапів. Н.П.Сакуліна пропонує п’ять таких послідовних етапів:

1. Сприймання предмета в цілому (вихователь дає яскраву і образну характеристику предмета).

2. Обстеження з аналізом (спочатку виділяють великі частини, потім – малі, визначається їх форма).

3. Визначення будови предмета (співвідношення великих і малих частин).

4. Виділення кольору.

5. Повторний процес обстеження (запитання до дітей, розповіді дітей).

Звичайно, такий поділ процесу сприймання на етапи умовний і не завжди всі вони наявні у сприйманні. Це залежить від досвіду дітей.

У роботах О.В.Запорожця, В.С.Мухіної, О.П.Усової, Н.П.Сакуліної, Л.А.Венгера, Є.І.Тіхеєвої, О.М.Леушиної та ін. питання розумового виховання і, зокрема, питання сенсорного розвитку як основи розумового виховання розглядаються стосовно основних положень психології, в якій процес психічного розвитку людини розглядається як результат присвоєння суспільного досвіду людства. Пізнання починається з чуттєвого ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу, з відчуттів та сприймань. Дитина в житті зустрічає велику різноманітність форм, фарб та інших властивостей предметів, знайомиться із творами мистецтва. Дитину оточує світ природи зі всіма її сенсорними ознаками – багатоколірністю, запахами, звуками тощо. Багатство відчуттів і сприймань є передумовою пізнання дитиною оточуючого світу, розвитку мислительних процесів.

Сенсорне виховання здійснюється в процесі різних видів дитячої продуктивної діяльності: образотворчої, конструктивної, трудової тощо, які потребують активної участі як сенсорних, так і мислительних процесів у їх тісній взаємодії. У кожному із цих видів діяльності своя сенсорна основа, і удосконалення будь-якої із них залежить від рівня сенсорного розвитку дитини. Особливо помітно це проявляється в художніх видах діяльності. Залежно від змісту діяльності, її мотивів змінюється гострота відчуттів. Особливу роль у розвитку чуттєвого пізнання відіграє мова. У міру того, як дитина оволодіває мовою, її відчуття набувають нових якостей: слово допомагає виділити певну ознаку, помітити її в інших предметах, збагачується словник дитини, що сприяє осмисленому сприйманню, чіткому розрізненню ознак.

Поступово ускладнюючись, діяльність дитини вимагає удосконалення її мовної функції. Мислительна діяльність неможлива без мови. Оволодіваючи мовою, дитина оволодіває і знаннями про предмети, ознаки, дії і відношення, що складають суть змісту відповідних слів. Слово збагачує світ дитини та дає їй можливість подумки оперувати предметами навіть за їх відсутності. Таким чином розширюються межі пізнавальної діяльності, появляється можливість користуватися опосередкованими засобами розширення кругозору (художніми творами, розповідями дорослого, поясненнями).

Сенсорна культура має велике значення і для естетичного виховання. Уміння розрізняти кольори, відтінки, форми, поєднання форм і кольорів, висоти і тембру звуків відкриває можливість краще розуміти твори образотворчого і музичного мистецтва, одержувати задоволення від слухання музики, розгляду картин, читання художніх творів.

Великі можливості для сенсорного виховання виявляються в процесі ознайомлення дітей з оточуючим світом, особливо з природою, коли в ході спостережень за рослинами, тваринами, птахами і т. ін. дитина одержує значну кількість нових знань. У процесі спостережень формуються важливі властивості особистості – спостережливість, тобто здатність помічати зміни, що відбуваються в оточуючому світі. Характерною рисою зображувальної художньої творчості є те, що явища навколишньої дійсності виражаються тут за допомогою їх зображень. Дитина не може створити образ, не оволодівши хоч би найелементарнішими вміннями (способами) передавати властиві предметам властивості: форму, будову, колір, положення в просторі. Разом з цим, дитина має засвоїти найпростіші способи передачі своїх вражень, знання про матеріали та способи їх застосування для передачі зображення, створення художнього образу. Оволодіння зображувально-виразними навичками прилучає дітей до елементарної творчої діяльності. Вони одержують можливість повніше відображати образи предметів і явищ оточуючої дійсності, проходячи складний шлях від найпростіших дій олівцем, фарбою, крейдочками і т. ін. до процесу образного відтворення форм.

Вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на загальній характеристиці вікового періоду дітей старшого дошкільного віку, тому що основне експериментальне дослідження щодо ознайомлення дітей із послідовністю творчого процесу буде проводитися нами в групах старшого дошкільного віку.

У старшому дошкільному віці відбувається значне зростання фізичних і психічних можливостей; зміцнення опорно-рухового апарату, м'язової систе­ми; особливо активно проходить розвиток дрібних м'язів кисті рук. Рухи дітей відрізняються достатньою скоординованістю і точністю.

Удосконалюються основні нервові процеси: збудження і особливо гальму­вання. Це сприятливо впливає на прагнення дітей до самостійності і деякої незалежності від дорослих, усвідомлення своїх можливостей і здібностей. Розвиваються навички елементарного контролю і саморегуляції своїх дій, взаємостосунків з оточуючими.

Поглиблюються уявлення про себе, свій організм, свої особистісні якості, можливості, досягнення.

У дітей активно пробуджується інтерес до світу соціальних почуттів і сто­сунків, формується нова психічна властивість – ціннісна орієнтація.

У старшому дошкільному віці діти здатні досягати значних успіхів у ово­лодінні знаннями про природу і соціальну дійсність. Вони пізнають не лише факти, але й складні закономірності, систему зв'язків у їх ієрархії.

Діти достатньо вільно володіють рідною мовою. Це пов'язано з розвитком їхніх інтелектуальних здібностей. У цьому віці активно розвиваються лобові ча­стини мозку, що й визначає здатність дітей старшого дошкільного віку до складних розумових дій: узагальнення, усвідомлення послідовності подій, при-чинно-наслідкових зв'язків, формування окладних аналітичних зв'язків, оперу­вання наявними знаннями.

Словник дітей збагачується словами, що визначають образну характерис­тику навколишньої дійсності, творів мистецтва.

Прагнення старшого дошкільника звернути на себе увагу виражається в спробах зробити своє мовлення виразним, експресивним. У цьому віці діти можуть не лише користуватися мовними інтонаційними засобами, а й вжи­вати епітети, порівняння, метафори тощо. Відбувається удосконалення мо­нологічного мовлення. Діти здатні запам'ятовувати і використовувати у мов­ленні літературні засоби виразності. Збагачення словника дітей 5-6 років обумовлюється зростанням інтересу до явищ і подій соціального життя, до людини з її внутрішнім світом. Малюки розуміють і вживають у мовленні слова, що відображають особистісні характеристики (чесність, справед­ливість, доброта, піклування, вірність); стан і настрій; внутрішні переживан­ня людини.

Старший дошкільній вік – якісно новий етап у художньому розвитку дітей. На відміну від попереднього періоду, коли спілкування з творами мистецтва сприймалось як гра, не відокремлювалося від неї, діти переходять на стадію власне художнього ставлення до мистецтва. Виникає бажання постійного спілкування з творами мистецтва. Діти прагнуть поділитися з дорослими та однолітками враженнями від сприйнятого, розповісти про переживання, вис­ловити своє ставлення.

У цьому віковому періоді розширюються можливості дітей в ігровій діяль­ності. Сюжетно-рольові ігри носять відтворювальний характер. У них малюки відтворюють різноманітні сторони дійсності, стосунки людей, події. Предме­том особливої уваги стає емоційний стан людей. Діти розуміють емоції через міміку, жести, інтонацію, оволодівають культурою спілкування з дорослими і ровесниками.

Малюки сприймають художній образ образотворчого мистецтва, архітекту­ри і народного декоративно-ужиткового мистецтва; розуміють відмінні ознаки його різних видів і жанрів.

У власне образотворчій діяльності діти прагнуть до передачі більшої схо­жості з реальним об'єктом не лише через схожість за формою, пропорціями, а й у передачі характерних деталей, динаміки. Колір вони використовують як засіб передачі настрою, стану, характеру, ставлення. Підпорядковують цій меті композиційні засоби виразності, різноманітні живописні, графічні та пла­стичні техніки.

У цьому віці діти здатні вслухатися в музику, встановлювати зв'язок з існу­ючими естетичними еталонами і власним життєвим досвідом; можуть вислов­лювати судження про прослухану мелодію, розуміють її образну природу, життєвість змісту, умовність вираження, емоційність впливу. Висновки до першого розділу.

З усього вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

Дошкільний вік –оптимальний період для творчого розвитку людини.

Відомо, що на кожному етапі життя дитини закладається певний фундамент, який має своє визначне місце в становленні цілісної особистості, лише на такому фундаменті можуть повноцінно формуватися психічні властивості та здібності, необхідні дитині для переходу на наступний віковий етап.

Відповідно освітньо-виховний процес, з точки зору сучасної концепції дошкільної освіти, ми розглядаємо як необхідну форму творчої активності дитини. Її ефективність має оцінюватись за якісними змінами в творчої діяльності кожного вихованця.

Отже, ознайомлення з різними жанрами живопису дозволяє дітям у лініях, фарбах, композиції дізнаватися про почуття й помисли художника, зрозуміти, яку важливу роль відіграють художні засоби в створенні того чи іншого образу. Це розвиває в дітей інтерес до творів мистецтва, вони можуть охарактеризувати героїв, дати назву картинам. Навчання включає розвиток уміння бачити, розуміти художній образ живописного твору, бачити в картині головне, уміти розповісти про неї. Паралельно йде робота щодо збагачення мовлення дітей виражальними засобами (метафорами, епітетами) розвитку вмінь будувати промову, використовуючи речення різних типів, дотримуючись структури.

З огляду на викладене – мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Заняття з образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більш уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в програму поширені заняття з образотворчого мистецтва допоможуть виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і естетично обізнаним.

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва має сприяти:

· творчій спрямованості особистості, усвідомленню нею значення передусім творчих, гуманітарних потреб, мотивів, цілей як провідне у її розвитку та життєдіяльності;

· розвитку творчих рис, характеру, а саме цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, оригінальності, працелюбності, відповідальності тощо;

· творчій самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації, самореалізації, самовдосконаленні;

· розвитку творчих якостей інтелекту – логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, уваги і пам‘яті;

· постійному зростанню потенціалу творчої діяльності – бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі , вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати;

· формуванню психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи;

· вихованню у дітей здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміти вести діалог.

Вплив творів образотворчого мистецтва на дитину

свідомість

Фізичне здоров’я

твори образотворчого мистецтва формують

Інтелектуальну сферу

емоціонально-почуттєву сферу

Вольову сферу

Моральне здоров’я

Розділ ІI. Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку

2.1 Розвиток творчих здібностей має важливе значення для всебічного розвитку особистості.

Творчість не виростає на порожньому місці, творчість –властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня властива досить вузькому колу творців-геніїв, прерогативою еліти людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства.

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

Творчість –це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан –натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі. Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів, осяяння.

Як зазначалось раніше, творчість як процес має певні етапи.

Перший –підготовчий період. Створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз. Другий –процес вирішення проблеми. Результатом активності підсвідомих сил є третій період творчого процесу –інсайт (осяяння). Крім того, для підготовки осяяння важливим є стан спокою нервової системи. Четвертий період творчої роботи –упорядкування інтуїтивно отриманих результатів.

Ж. Пуанкаре намагався також проаналізувати співвідношення логічного та інтуїтивного шляхів пізнання. Логіку він вважає засобом приведення у суворий порядок інтуїтивного результату. Інтуїтивно передбачені результати мають бути оброблені логічним шляхом, інакше неможливо оперувати встановленими таким чином фактами. Також, Ж. Пуанкаре започаткував евристику, науку, що вивчає творчу діяльність. Логіка, писав Пуанкаре, є знаряддям доведення, а інтуїція є знаряддям винаходу. [52. С. 9]

По суті Ж. Пуанкаре вперше в історії науки проаналізував умови й механізми творчого процесу, тож його думки є відправним пунктом для багатьох учених.

Французький математик Ж. Адамар підтримує й розвиває ідеї Пуанкаре. Він виділяє чотири основні етапи у творчому процес: процес підготовки (свідомої постановки й аналізу проблеми), період інкубації (підсвідомого аналізу й вибору), період інсайту, період наступної свідомої роботи для упорядкування отриманих результатів і встановлення логічного ланцюга, що привів до відкриття. Адамар вважає, що осяяння передбачає визрівання проблеми. Кажучи про складність підсвідомого, учений наводить приклади розв’язання задач, пояснюючи цим, що індивід зовсім не усвідомлює їх і не залишає ніяких спогадів про це.

Сучасні описові моделі творчого процесу викликають інтерес, але не мають нічого принципово нового. До основних узагальнених етапів творчої діяльності вони відносять такі етапи:

- Вивчення проблемної ситуації та усвідомлення проблеми;

- Формування гіпотези;

- Доведення гіпотези.

Кожний із названих етапів є психологічно завершеною розумовою задачею і складається із суми дій та операцій, що ведуть до її розв’язання.

Дослідження закономірностей і механізмів творчого процесу поки що тривають. Однак визначено центральну ланку психологічного механізму творчості, яка дослідниками характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами).

Функціонування механізму творчості проходить кілька фаз:

1) логічного аналізу проблеми –використання наявних знань, виникнення потреби в новому;

2) інтуїтивного розв’язування –задоволення потреби в новому;

3) вербалізації інтуїтивного рішення –здобуття нового знання;

4) формалізації нового знання –формулювання логічного рішення.

Ще Ж. Пуанкаре інтуїцію (осяяння) називав такою мозковою діяльністю, при якій особистість начебто роздвоюється на два «Я»: «Я» –свідоме і «Я» –підсвідоме (сублімоване). Свідомість, на його думку, потребує дисципліни, суворості і чіткості методики. Підсвідоме, навпаки позбавлене таких суворих обмежень і пов’язане зі свободою вибору й фантазією.

У сучасній науці виділено такі основні характеристики інтуїції як інтегрованого явища, а саме:

- інтуїція є результатом підсвідомих високоінтелектуальних процесів;

- вона не залежить від умовиводів і доказів;

- інтуїція пов’язана із натхненням, емоціями та афектним станом, що зумовлюється особливим піднесенням фізичних і духовних сил;

- процеси інтуїтивного пізнання проходять швидко, але не завжди миттєво.

Отже, інтуїція –це інтегрована особливість творчого мислення, яка виявляється у пізнавальній потребі, пошуковій домінанті, згорнутому мисленні: стисненні і згортанні алгоритму мислення в кількості та часі, швидкому переключенні, переході з одного рівня аналізу на інший, широкому узагальненні, прискореному умовиводі, минулому досвіді, творчій уяві, гіпотетичному передбаченні, оригінальності передбачень, ідей; миттєвому зв’язку змісту попередніх знань, досвіду способів дій у підсвідомій сфері мислення.

Велике значення в розвитку творчих здібностей у дітей приділяється методиці викладення. Однією з основних умов розвитку творчого мислення є створення атмосфери, яка сприяє появі нових ідей і думок. Перший ступінь на шляху створення такої атмосфери –розвиток почуття психологічної захищеності в дітей. Варто пам’ятати, що критичні висловлювання на адресу дітей і створення в них відчуття, що їхні пропозиції неприйнятні або дурні, –це найперший засіб пригнітити їхні творчі здібності. До думок, висловлювань дітей варто ставитись з повагою. Більш того, потрібно заохочувати дітей у їхніх спробах братися за складні задачі, розвиваючи тим самим їхню мотивацію і наполегливість.

Загальні способи стимуляції творчої активності.

1. Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку дорослого, його відмова від оцінювань і критики на адресу дитини сприяють вільному виявові дивергентного мислення.

2. Збагачення навколишнього середовища дитини найрізноманітнішими новими для неї предметами і стимулами з метою розвитку її допитливості.

3. Заохочення висловлювання оригінальних ідей.

4. Забезпечення можливостей для вправи і практики. Широке використання питань дивергентного типу щодо до найрізноманітніших галузей.

5. Використання особистого прикладу творчого підходу до вирішення проблем.

6. Надання дітям можливості активно ставити запитання.

Створення середовища, що сприяє розвиткові творчих здібностей, і використання спеціальних методик є важливими умовами, але не слід забувати і про ті можливості, що приховуються у звичайній побутовій обстановці. Наприклад, для активації дивергентного мислення дитини можна скористатися звичайним сніданком або обідом. Попросіть дітей перелічити всі смачні речі, що вживають у їжу в холодному вигляді або, скориставшись яким-небудь шумом за дверима, попросіть назвати його можливі джерела. Такі сприятливі ситуації виникають досить часто, треба тільки не упустити момент.

Кажуть, що творча дитина є дзеркальним відображенням творчого педагога. При цьому від дорослого вимагають творчості найвищого, об’єктивного рівня, не тільки педагогічного, а й предметно-змістовного натхнення, яке завойовує серця, харизми –надзвичайної надихаючої обдарованості, яка викликає у кожної дитини «почуття повної довіри», «готовність дотримуватись того, чого вчить педагог»[38. С. 326;335].

Особливим засобом формування творчої активності дітей є мистецтво: література, музика, скульптура, народна творчість, живопис.

Вплив мистецтва на становлення особистості дитини, її розвиток дуже великий. Без виховання естетично розумних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти та оцінювати мистецтво, без пробудження в дітей творчих зачатків неможливе становлення гармонійно розвиненої та творчо активної особистості.

Саме в дитинстві закладаються основи інтелекту людини, формуються різнобічні потреби, погляди, ідеали. Тому цей період є найсприятливішим і найвідповідальнішим. Чим раніше й активніше здійснюється процес прилучення до прекрасного, тим він ефективніший, міцніший, тим глибше формуються інтереси до мистецтва, ефективніше йде процес духовного розвитку людини.

Мистецтво може стати однією з основних ланок у становленні особистості. Саме воно відкриває нам чарівний світ почуттів людини, що прагне в барвах, лініях, кольорі, у звуках, інтонаціях, темпі; у виразних, зворушливих висловах поділитись своїми переживаннями, хвилюваннями, радостями, захопленнями від почутого, побаченого, пережитого в реальному житті.

Світ мистецтва безмежний. Пізнавати його ми будемо не день, не рік, а все життя. Тому, починаючи з дошкільного навчального закладу, педагог покликаний розвивати в дітей художній смак, виховувати важливу для людини якість –любов до мистецтва, до прекрасного. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам’ятовуються й залишаються в пам’яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Готуючи дітей шостого року життя до зображувальної діяльності, слід враховувати рівень їхнього психосоматорного розвитку. Цих дітей вирізняє надзвичайно висока пізнавальна активність, їх цікавить абсолютно все.

Діяльність дітей приймає більш свідомий умисний характер. У дітей виховується вміння спочатку придумати, представити собі те, що вони збираються зобразити, а потім починають діяти. Велика увага приділяється формуванню задума майбутнього малюнка, аплікації, ліпки.

В малюнку, ліпці, аплікації діти передають свої враження від оточуючого світу та передають своє ставлення до нього. Наша задача –навчити дітей художній діяльності, виразному зображенню предметів та явищ, а не простому їх копіюванню.

В програмі «Малятко» вказується, що у дітей шостого року життя розвивається здібність аналізувати та узагальнювати сприймаємі предмети, виділяти й порівнювати їх властивості (форму, висоту, довжину, ширину, колір). Завдяки цьому стає можливе навчання дітей передачі відношень предметів між собою по величині, висоті, товщині, а також відношень предметів по висоті, формі та положенням один до одного.

Найважливішою умовою розкриття творчої активності дітей є створення загальної атмосфери доброзичливості, свободи, можливості досягти успіху для кожної дитини. Таке завдання вимагає особливої уваги. Під час виконання дітьми завдань їм необхідно надавати допомогу. Слід намагатися організувати спілкування таким чином, щоб кожна дитина могла відкрито радіти результатам як власної, так і спільної творчості.

У процесі створення зображення в дитини формуються спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності. Зображувальна діяльність надає можливість доступними засобами виразити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього світу, вміння самостійно створювати прекрасне.

Особливе значення для розвитку творчого мислення має відвідування художніх музеїв, творчих майстерень художників, виставок дитячої творчості, перегляд кінофільмів про видатних митців.

Велику роль в дитячій творчості, як і творчості художника, відіграє уява. Відомо, що зачатки її у дитини з’являються ще в переддошкільному віці. Поступово в процесі навчання, прослуховування казок, розглядання ілюстрацій дитина може уявити те, що не входить до кола предметів, які вона сприймає безпосередньо. Елементи творчої уяви виявляються на заняттях, якщо перед дітьми розкрити можливість самостійно планувати свою діяльність та відбирати прийоми як зображувального, так і технічного порядку. Вченими проведено дослідження шляхів формування дитячої творчості, яке дало можливість виділити три етапи в ускладненні завдань. На першому етапі дітям дають завдання, які вимагають від них первісного орієнтування в творчій діяльності (знайди, зміни, вигадай). На другому етапі дають завдання, які ведуть до ціленаправлених дій. Дитина починає розуміти, що набуті вміння можна комбінувати, видозмінювати. Третій етап –це завдання, які ведуть дитину до самостійних дій по осмисленню задуму у різних видах діяльності, до планування своїх дій, підбору виразних засобів.

Сприятливий розвиток дитячої творчості залежить від вірного керівництва з боку дорослих, розвиток творчості також сприяє колективна праця, яка проводиться на основі вмінь самостійно діяти, застосовувати знайомі засоби зображення.

Створення виразного образа дозволяє віднести дитячу зображувальну діяльність до області художньої творчості.

Мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій форм можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу. 2.2 Обґрунтування творів образотворчого мистецтва

На заняттях проводяться бесіди про образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання бесіди про мистецтво той вид роботи, який допомагає формувати ідейно-моральну постанову дитини, вміння бачити і розуміти прекрасне, формувати естетичний смак. Бесіди про мистецтво дають дітям можливість емоційно переживати бачене і давати йому свою оцінку позитивну чи негативну.

Значення бесід про мистецтво дуже велике, воно заключає в собі як освітні так і виховні цілі. Знайомлячись з картинами дитина у першу чергу вивчає і пізнає світ картинки, а він завжди дає певну навчальну інформацію; історичні факти, життя дітей і дорослих в минулому і в наш час, опис природи, її явищ, образи людей які жили колись чи живуть тепер.

Крім цього діти довідуються про художників, авторів даних картин, епоху в якій вони жили і творили.

А також ці заняття мають виховне значення. У часі розгляду та аналізу творів мистецтва у дітей виникає певний емоційний стан, переживання, від якого розгортаються і певні почуття: любові до рідного краю, радості, гордість за героїчне минуле свого народу.

Споглядання творів мистецтва викликає певну естетичну насолоду, дає радість, задоволення, розвиває почуття краси, підвищує художню культуру. Часто на заняттях показують зразки, фото чи репродукції різних творів живопису, скульптури, архітектури, графіки та декоративного мистецтва. Це дуже сприяє виробленню естетичного смаку дітей. Найчастіше ми маємо можливість обговорювати та аналізувати твори живопису. Картини, особливо ті, що зображують природу, викликають у дітей велике задоволення. Справді, сила естетичного впливу на людину – велика. Діти самі не збагнувши цього піддаються впливу мистецтва, яке діє на них двома джерелами: художнім словом і живописним образом тобто формою, кольором.

На заняттях з ліпки (скульптура) емоційні переживання викликає скульптура, хоча вона переважно позбавлена барвистості. Зате більше діє формою, лінією, фактурою. Скульптура має велике значення для виховання та навчання дітей дошкільного віку. Вона сприяє розвитку зорового сприйняття, пам’яті, образного мислення, прищепленню ручних вмінь та навичок, необхідних для успішного навчання в школі. Скульптура також як і інші види зображувальної діяльності, формує естетичний смак, розвиває почуття прекрасного, вміння розуміти прекрасне у всьому його різноманітті.

«…В родині зображувальних мистецтв ліплення грає ту ж саму роль, як і арифметика в математичних науках. Це абетка уявлень о предметі. Це перше читання, переказ предмета. В малюванні предмет зображується відносно. Через перспективу часто зменшується, а іноді і зовсім втрачається справжність властивостей предмета, головний його зміст… Правильне співвідношення частин, відмінність головного від другорядного –тіла від приставних частин –все це ясно передається при зображені предмета за допомогою ліпки»[11. С. 196]

Скульптура надає тривимірне зображення предмета. Частіше за все предметом скульптурного зображення виявляється людина, рідше тварини , неживі предмети. Скульптуру можна спостерігати з різних сторін, тому дуже важливо поставити її так, щоб добре сприймався силует фігури, її жест, рух.

Монументальна, станкова, скульптура малих форм –види круглої скульптури, кожна з яких виразна о-своєму. Поряд з цим до скульптури заведено відносити рельєфи.

Монументальна скульптура –це пам’ятники величні, суворі, виразні, які містять в собі велику загальнолюдську ідею. Монументальна скульптура може бути частиною архітектурного ансамблю.

Станкова скульптура частіше зображена портретом. Задача скульптурного портрета така ж, як і живописного –передача образа людини. В станковій скульптурі значне місце займає жанрова скульптура, яка зображає групу людей або фігуру одної людини.

В побуті поширена скульптура малих форм. Це фігурки невеликого розміру, зроблені з різних матеріалів –фарфора, дерева, кістки. До скульптури малих форм відносять деякі види іграшок, на яких зображені люди та тварини.

Рельєф –це скульптурне зображення на плоскості (стіни, своди, скульптурного пам’ятника).

Великий естетичний вплив мають твори декоративного мистецтва. Краса вишивкових узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів – невичерпне джерело насолоди.

Ознайомлення з таким видом народних художніх ремесел, як писанкарство починається з порівняння і зіставлення його з іншими видами ( вишивання, ткацтво, килимарство, різьба по дереву, гончарство) які сягають своїм корінням у глибину віків і характеризують духовний світ стародавнього й сучасного населення України. Наприклад, специфіка орнаментальних композицій на писанці та у вишивці зумовлена, насамперед, характером предмета, матеріалу, форми, техніки та способу виконання.

Значення декоративного малювання в загальному процесі навчання дуже велике, в особливості в старших дошкільників. Діти в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують технічні навички, які поступово ускладнюються в міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі здібності.

Зміст декоративного малювання - малювання узорів, які мають певне призначення : узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та інші. Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору : запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні узору шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися елементами узору, визначати правильність у формі елементів (наприклад: прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та очей; воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в праці.

Значення творів декоративно-прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва - живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російських художніх лаках ( лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техніці розпису цих виробів зберігаються такі живописні прийоми, як підмальовок та лессіровка, які надають особливу звучність та виразність колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративно-прикладного мистецтва - кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу - переважають скульптурні якості ( наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка).

Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-прикладного мистецтва, яке виявляється по-перше в необхідності взаємозв’язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по-третє –форми та прикрас.

Казковий світ народної іграшки особливо близький дітям : коні, барашки, свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Бо саме в умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать свійських тварин. Яке захоплення написане на обличчях дітей, коли в групі на столі з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне стадо. Димківську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними іграшками, дякуючи її колориту, простоті та нехитрості образу. Це, перш за все, сніжної білизни фон, на якому написан простий узор геометричного характеру: кружки, крапки, смужки. Як і городецькі майстри, димківські наносять узор у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений колір: яскраво-червоний, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий, особливо святково сяючі на білому фоні іграшок. Вже при першому знайомстві дітей з димківською іграшкою педагог прагне роз’яснити дітям її естетичну цінність, акцентуя зв’язок форми із матеріалом, узору - з формою предмета.

Для практичної роботи після бесіди про димківську іграшку півника-каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей визначні емоції. Півник - найулюбленіший герой багатьох казок.

Знайомство з народною іграшкою і перші уявлення дітей про декоративне зображення звірів та птахів в ліпці закріплюються на прикладі іграшок - свистулек з послідуючим розписом.

Як свідчить дослід роботи з старшими дошкільниками, народна глиняна іграшка завжди несе велике естетичне задоволення дітям. Через іграшку народний майстер залучує дитину до мистецтва. Цей вид народного мистецтва чинить вплив на сучасність.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб, благородним блиском лакованої поверхні, виразністю вільного кістевого розпису, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює скромні вироби домашнього побуту в нарядні прикраси житла. Батьківщина цих підносів –село Жостово.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і збереження декоративної системи письма, заснованої на поетичному відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує єдиний стиль жостківського мистецтва. Змінився характер письма , але техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Дітям, для більш емоційного сприйняття, потрібно розповідати і показувати на прикладі порівняння ( наприклад Хохлому та Жостов); а також використовувати схематичну таблицю ритмічного рішення композиції в колі.