Тема 9. Українська культура й духовне життя народу в XX ст.

Інформаційна лекція 2 аудиторні години.

1. Мета заняття - розкрити значення історії української культури ХХ століття, розвитку культурологічної свiдомостi громадянин. Навчити курсантів розбиратися в культурних напрямах.

2. План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
1	Вступ	5 хв.
2	Стан культура на початку ХХ ст.	35 хв.
3	Відродження української культури у 1920-х рр.	35 хв.
4	Українська культура у період сталінізму.
5	Висновок	5 хв.
Разом:		80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

1. Інформаційна лекція дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

2. Схема 9.1.1., Таблиця 9.1.2. Карта України.

3. Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Змістовна частина:

• визначення значення політичних знань в історії людства;

• визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (між предметний зв'язок);

• надання переодізації історії політичної думки;

• постановка та висвітлення актуальних проблемних питань.

Заключна частина:

• формуються висновки з розглянутої теми;

• визначаються завдання для самостійної роботи, даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань теми.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

• Вивчити матеріал теми згідно рекомендованої літератури та конспекту.

• Самостійно опрацювати контрольні запитання згідно рекомендованої літератури.

• Самостійно опрацювати питання номер три.

• При необхідності доповнити конспект лекцій навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

• Підготуватись до семінарського заняття.

Питання для самостійної роботи.

1. Створення Української Академії наук.

2. Література і театр у нових умовах мистецького життя.

3. Видання журналів, збірників та альманахів.

4. Створення мистецьких спілок і груп.

5. Театр «Березіль».

6. Український мистецький авангард та його доля в 1930-і роки.

7. «Шестидесятники» у боротьбі за національно-культурне відродження України.

4. Зміст навчальних питань

Вступ. Як і раніше, так і на початку XX ст. діячі української культури працювали в складних умовах іноземного адміністративно-політичного тиску і обмежень. Але культурний поступ українського народу долав усі перепони і набував нових форм.

1 учбове питання. Вагомий внесок у розвиток геофізики, радіофізики, радіотехніки й оптики зробили викладачі харківських вузів Д. Рожанівський, Т. Кравець і М. Пильчиков. Професор Київського політехнічного інституту Є. Патон зробив технічний переворот у галузі мостобудування.

Плідно прислужилися розвиткові вітчизняної біології та мікробіології видатні вчені М. Гамалія, В. Данилевський, А. Країнський, В. Чаговець та інші. Український епідеміолог Д. Заболотний першим у світі дослідив шляхи поширення чуми й розробив ефективні методи боротьби з цією хворобою. Новими видатними досягненнями (теорія імунітету, багатокліткових організмів) збагатив світову науку вчений з України І.Л. Мечников, який 1908 р. одержав Нобелівську премію.

Осередком незалежної української науки на той час стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. У 1894 р. його очолив М. Грушевський. До 1914 р. товариство випустило у світ близько 400 томів "Записок". Переважну більшість з них становили праці з українознавства, твори М. Грушевського, І. Франка, І. Крип'якевича та ін.

Розвиткові вітчизняної авіації сприяло Київське товариство повітроплавання (1909-1916), яке готувало пілотів-авіаторів, організовувало змагання та виставки. Його членами були відомі українські конструктори Д. Григорович (створив перший у світі гідролітак-винищувач) та І. Сікорський (спроектував і побудував кілька вертольотів і літаків-біпланів). На літаку власної конструкції С-6 І.Сікорський з екіпажем із трьох осіб встановив перший світовий рекорд швидкості - 111 км/год. В роботі науково-технічного товариства при Київському політехнічному інституті брав участь інженер-конструктор Ф. Андерс - творець першого вітчизняного дирижабля цивільного призначення "Київ".

Вагомий внесок у розвиток вітчизняного мовознавства зробив український вчений, сходознавець, славіст і письменник А. Кримський. Йому належать дослідження з граматики, лексикології й лексикографії, діалектології, правопису, літературознавства, фольклористики й етнографії. Видатний український письменник, учений і громадський діяч Б. Грінченко - автор цінних етнографічних досліджень, посібників та підручників для шкіл, упорядкував і видав у 1907-1909 pp. чотиритомний "Словарь української мови". На початку XX ст. вийшли і його прозові та поетичні твори.

На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур.

Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:

1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);

2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).

Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік).

2 учбове питання. Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Культурний розвиток України у 20-і роки — один з разючих феноменів української історії.

Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В. Винниченка, С. Черкасенка, Т. Шаповала, Д. Донцова, М. Садовського, О. Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних. У свою чергу стара інтелігенція, в тому числі і художня, не влаштовувала нову владу ні кількісно, ні за своїм світоглядом. Було поставлене завдання виховання, підготовки робітничо-селянської інтелігенції, якій повинні бути властиві ідейність, старанність, конформізм. Культура ставала частиною політики правлячої партії, мала виконувати її соціальне замовлення, суворий партійно-державний контроль став всеохоплюючим.

У 1920 р. під керівництвом наркома Гринка в Україні проведено реформу освіту, що відрізнялася від аналогічних російських реформ. Університети в Україні було ліквідовано, на їх місце та педагогічних інститутів організовано так звані Інститути народної освіти (ІНО), що мали два факультети - професійної освіти та соціального виховання.

У 1921 р. при ІНО створені "робітничі факультети" (робітфаки) для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітничого класу та селян бідноти. Паралельно розгорнута широка компанія ліквідації неписемності. Через неї за 10 років перейшло два мільйони селян.

Наслідком культурного життя Україна в перші роки комуністичної диктатури було з одного боку різке розширення соціалістичної бази української культури, залучення до культури "вчорашніх малописемних мас", а з іншого боку неминуче низьке зниження "планки" мінімуму культурності, можна сказати, орієнтація на посередній рівень.

Столицею Української Соціалістичної Республіки тоді був Харків. Але Київ у культурному відношенні залишався своєрідною культурною столицею.

3 учбове питання. У 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30-х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами.

У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві.

Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, вчителі, священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки і культури і жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели і кінорежисера О. Довженка.

Висновок. Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприкад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.