Тема 7. Українська культура другої половини xviiі – початку хіх ст.

1. Мета заняття: розкрити сутнiсть єдності різних етапів розвитку української культури. Навчити курсантів розбиратися в різновидах української культури зазначеного періоду, дати зрозуміти яку роль еліта відіграє в розвитку культурних напрямків.

2. План заняття (розрахунок навчального часу)

п\п	Навчальні питання	Розрахунок часу, хв.
1	Вступ	5 хв.
2	Література.	20 хв.
3	Театр.	20 хв.
4	Музика.	10 хв.
5	Образотворче мистецтво.	10 хв.
6	Архітектура.	10 хв.
7	Висновок	5 хв.
Разом:		80 хв.

3. Організаційно-методичні вказівки

• Розгорнута евристична бесіда дає можливість свідомого оволодіння знаннями, розвиває уміння вести полеміку, аргументовано і доказово виступати перед аудіторією, систематизувати накопичені раніше знання.

• Схема 7.1.1., Таблиця 7.1.2. Карта України.

• Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

Греченко В.А. Історія світової та української культури. – К., 2008.

Дещинський Л.Є. Історія української та зарубіжної культури. – К., 2007.

Шейко В.М. Історія культури. – К., 2004.

Шейко В.М. Історія української культури. – К., 2006.

Юрій М.Ф. Історія світової і вітчизняної культури. – К., 2007.

Вступна частина: 5 хв.

Формування мети та завдань заняття, наголошення плану його проведення, рішення організаційних питань семінарського заняття тощо.

Основна частина: 70 хв.

Перевірка самостійного відпрацювання курсантами та слухачами завдань. Наданих для самостійного опрацювання.

Розглядання учбових питань семінарського заняття, шляхом виділення з кожного питання окремих, найбільш важливих моментів.

Теми рефератів.

Вплив «Історії русов» на українську культуру.

Культура Гетьманщини.

Культура малоросійських козаків.

Творчість І. Котляревського, Т. Шевченка.

Діяльність М. Костомарова та П. Куліша.

Внесок М. Лисенка в розвиток української музики.

Розвиток мистецьких шкіл.

4. Зміст навчальних питань

1 учбове питання – потрібно з’ясувати те, що розвиток культури в Україні надзвичайно ускладнювався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго­друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони стосуються освіти. Так, у 1817р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негативне ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввози­лися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні.

2 учбове питання – курсант або слухач має розкрити сутність становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.

3 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).

4 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.

5 учбове питання – під час розкриття даного питання потрібно звернути увагу на те, що в архітектурі в XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).