Олесь Терентійович Гончар

будівничий соборів наших душ,

сумління і совість України

Гончар - художник світла, його дослідник, зображувач і поет. Закохано й уважно простежує він промені, що пронизують людські істоти, що оживлюють природу, що ринуть крізь космос (М. Бажан)

Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності і в високі свої літа (Д. Білоус)

Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ (О.Гончар)

Григір Михайлович Тютюнник (Ташанський)

«суворий реаліст», «живописець правди» (О. Гончар)

Був він із тих, хто знав собі ціну, хто ставився до свого становища митця з виключною серйозністю й вимогливістю (В.Шевчук)

Тепло й достовірність – ось мої літературні критерії (Г. Тютюнник)

Не святі горшки ліплять майстри, а майстрами стають люди. Я – людина. Я буду майстром! (Г. Тютюнник)

І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені, ані міри, ані втіхи – ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному...(Г. Тютюнник)

Письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними (Г. Тютюнник)

...Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були й залишається робота, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її виявах (Г. Тютюнник)

«Його новели і повісті суворі, витримані у вищих вимогах правди життєвої і худож-ньої, автор не заграє зі світом, з героями й з істиною, письмо його точне, вивірене, ощадливе, часто новели нагадують мовби гравюри на сталі» (П.Загребельний)

«Живописець правди – так можна було б визначити і творчі принципи письменника, і весь лад його душі, а відтак і його стиль, позначений справді яскравою індивідуаль-ністю» (О.Гончар).

Василь Семенович Стус ( Василь Петрик)

"Поезія Василя Стуса - наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу".

Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за гратами лишався вільною людиною...Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним (Любомир Гузар)

«Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії, його відчайду-шне вміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності» (І.Драч).

«І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав…» (В.Стус).

Іван Федорович Драч "Сонячний поет" Ліна Василівна Костенко

шістдесятниця, титан сучасності, мати О. Пахльовської

"орлиця слова"

"цариця поезії в Україні"

"наша українська совість"

Ліна Костенко - прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало - один - два на століття (Г.Клочек)

Ліна Костенко - це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям людської гідності (М. Жулинський)

Іван Павлович Лозов’ягін (Іван Багряний, Іван Полярний, Дон Кочерга)

Ми є. були,і будем ми!

Й Вітчизна наша з нами (Іван Багряний)

Ходи по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ (Іван Багряний)

Любов - є найсильніша з усіх релігій (Іван Багряний)

Мені судилося звести і виграти жорстокий бій не тільки за своє життя фізичне, а й за своє місце в історії (Іван Багряний)

Іван Багряний упродовж усього життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка висвітила б шлях із чорної прірви зневіри, приниження й знеособлення в безсмертя (М. Жулинський)

«Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом мене охо-пила страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС» (І.Багряний)

Євген Филимонович Маланюк "Імператор залізних строф"

український Одіссей,

поет-новатор, представник «празької літературної школи»

Є. Маланюк – поет національного болю, гніву й боротьби (М. Неврий)

Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції перетворився на класика української літератури ХХ століття, його поезія – не лише крик знеболеного серця, а ще і гарт, очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовності (М. Ільницький)

Як в нації вождів нема,

Тоді вожді його – поети (Є Маланюк)

Маркіян Семенович Шашкевич (Руслан, Шашкевич Руслан)

«великий будитель»

Осип Домінік Гординський де Федькович (Юрій Федькович, Гуцулневір, Юрій Коссован, О.Ф.,

«Буковинський соловей»