- •1. Предмет і основні завдання курсу „Педагогіка”.
- •2. Особливості педагогічної професії.
- •3. Основні категорії педагогіки.
- •4. Методи педагогічних досліджень.
- •5. Загальна характеристика педагогічного процесу.
- •6. Класифікація методів виховання.
- •8. Зміст роботи класного керівника.
- •9. Система освіти в Україні.
- •Міністерство має нову назву Міністерство освіти, і науки, молоді та спорту України
- •10. Особистісно орієнтоване навчання.
- •11. Проблема мети виховання в педагогіці.
- •12. Загальна характеристика навчального процесу.
- •13. Основні напрями виховання.
- •14. Функції навчального процесу.
- •15. Управління навчально-виховним процесом у загальноосвітній школі.
- •16. Методи навчання, їх класифікація та загальна характеристика.
- •17. Форми організації навчання, їх класифікація.
- •18. Сутність і зміст процесу виховання.
- •19. Методи виховання.
- •20. Види, форми, методи контролю та оцінювання знань учнів.
- •21. Виховання як педагогічна категорія.
- •22. Закони та закономірності виховання.
- •23. Основні напрями модернізації системи освіти в Україні.
- •24. Принципи виховання.
- •25. Система педагогічних наук.
- •26. Поняття методів навчання.
- •27. Процес навчання як категорія дидактики.
- •28. Навчання, виховання і психічний розвиток особистості.
- •29. Зміст освіти як дидактична категорія.
- •30. Форма організації навчання як дидактична категорія.
- •31. Проблема диференціації навчання у загальноосвітній школі.
- •32. Сучасні підходи до здійснення виховного процесу.
- •33. Соціальна зумовленість мети виховання.
- •34. Гуманізація як провідний принцип виховання.
- •35. Основні напрями змісту виховання.
- •36. Шляхи і засоби реалізації змісту виховання.
- •37. Класифікація форм організації виховного процесу.
- •38. Теорія і практика колективного виховання.
- •39. Проблема співвідношення особистості й колективу у виховному процесі.
- •40. Педагогічне керівництво процесом формування колективу.
- •41. Родинно-сімейне виховання.
- •42. Взаємодія школи і сім’ї в процесі виховання школярів.
- •43. Дитячі та юнацькі організації у вихованні учнівської молоді.
- •44. Урок – основна форма організації навчання у загальноосвітній школі.
- •45. Структура та функції державних органів освіти
- •46. Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •47. Планування роботи школи.
- •48. Основні категорії дидактики.
- •49. Завдання і функції класного керівника.
- •50. Планування роботи класного керівника.
30. Форма організації навчання як дидактична категорія.
Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, які характеризують внутрішню сторону навчального процесу, а й від форм організації навчальної роботи. Слово forта у перекладi з латини означає зовнiшнiсть. Таким чином, форма навчання вiдображає зовнiшнi, органiзацiйнi особливостi спiльної дiяльностi вчителя й учнiв, яка здiйснюється у певному порядку.
Форми організації навчання характеризують зовнішній аспект навчальної взаємодії: кількість учнів, місце і тривалість навчання, особливості спілкування вчителя та учнів
У дидактицi термін «форма навчання» вживається у трьох значеннях.
По-перше, щодо загальних форм органiзацiї навчального процесу (організаційні системи навчання). У цьому значеннi видiляють iндивiдуальну, iндивiдуально-групову i групову (класно-урочну) форми, якi вiдрiзняються за характером взаемодiї вчителя та учнiв.
По-друге, щодо форм органiзацiї навчальної дiяльностi класу, групи учнiв: урок, ceмінap, екскурсiя, факультатив, предметний гурток тощо.
По-трете, щодо форм навчальної діяльності учнів на занняті, якi озрiзняються за кiлькiстю учнiв i особливостями їх взаємодії: iндивiдуальна, фронтальна i групова, парна.
За кiлькiстю учнiв розрiзняють iндивiдуальнi i групові форми навчання.
За мiсцем навчання – шкільні (урок, факультатив, консультацiя, предметний гурток тощо) i позашкiльні (домашня робота, екскурсiя).
Залежно вiд часу навчання - урочнi i позаурочнi (факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори тощо).
31. Проблема диференціації навчання у загальноосвітній школі.
Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації , коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: "зовнішня диференціація" і "внутрішня диференціація".
Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.
Терміном "зовнішня диференціація" позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи.
Термін "внутрішня диференціація" застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.
Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:
1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);
2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання).
Диференціація розпочинається здебільшого на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів. Виділяють такі профілі диференціації: науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний, біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші); прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний, економічний, фізико-технічний та інші), художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський, хореографічний та інші); портивний (за видами спорту).
Головною ознакою диференціації в цих навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки України розробило і запропонувало педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання.
Важливим напрямом диференціації є навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.
