18. Сутність і зміст процесу виховання.

Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство форм і методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя).

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, його результати і корегування результатів.

Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвитку людини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливами вчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.       

Етапами процесу виховання є:

- виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;

- вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка – деалу;

- засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;

- організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

- спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту у вихованні; підбір методів, прийомів і форм для реалізації змісту виховання; організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносин у колективі; координація впливу на дитину вчителів, батьків, громадськості; керівництво самовихованням учнів; вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і методики виховання.

Зміст виховного процесу в навчальному закладі повинен передбачати:

– виховний процес повинен бути спрямований на виховання соціально значущих якостей особистості;

– на організацію різнобічного, змістовного спілкування учнів з учителями, з людьми праці, мистецтва;

– на організацію різнобічної діяльності (навчання, виховні заходи, екскурсії, подорожі та ін.).

19. Методи виховання.

У загальному розумінні, метод – це шлях пізнання й перетворення дійсності. Метод виховання – це найкоротший шлях досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Загальні методи виховання завжди використовуються в певних конкретних умовах, які впливають на характер методу, модифікують його, виступаючи у вигляді прийомів. Наприклад, існує метод заохо­чення, якому відповідають такі прийоми: заохочення вчителя, батьків, учня. Отже, прийом – це складова частина методу, що забезпечує засто­сування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуа­ціях переходити один в один.

Методи виховання слід відрізняти від засобів виховання. Засоби – те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети твори духовної і матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва), слово вихователя, різноманітні види діяльності (навчання, гра, художня самодіяльність, спорт), конкретні заходи (вечори, збори). Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.

Методи виховання діляться на загальні та часткові. Загальні методи виховання застосовуються в різних напрямах виховання: моральному, трудовому, естетичному і т. д. Часткові методи – це ті, які застосовують­ся переважно з метою формування лише певної якості особистості.

Щодо класифікації методів виховання, то це досить складне питання. Багато педагогів працюють над розв’язанням його. Кожен висуває свої підходи до класифікації. Найбільш прийнятна класифікація – це та, в основу якої покладено цілісну структуру діяльності особистості, що включає в себе: 1) усвідомлення процесу діяльності; 2) стимулювання діяльності; 3) організація діяльності; 4) контроль та аналіз результатів діяльності. Виділяють чотири основні групи загальних методів виховання:

1. Методи формування свідомості особистості. Вони включають методи різностороннього впливу на свідомість, почуття та волю учнів з метою формування їх поглядів і переконань: а) метод бесіди б) метод лекції. в) метод диспуту. г) метод прикладу.

2. Методи організації діяльності спілкування та формування досвіду суспільної поведінки. Ця група методів забезпечує зв’язок, формування єдності свідомості та поведінки дитини:

а) педагогічна вимога. б) метод привчання. в) метод вправляння. в) метод виховуючих ситуацій. Педагогічна ситуація – це спеціально створені педагогічні умови, коли дитина поставлена перед вільним вибором поведінки.

3. Методи стимулювання поведінки і діяльності особистості:

а) метод змагання. Змагання може бути індивідуальним і колективним, тривалим та епізодичним; б) метод заохочення. Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки поведінки і діяльності особистості; в) метод покарання. Покарання – це вплив на особистість, який виражає осуд її дій та вчинків. г) гра. Гра – вид діяльності дітей, який виник історично, полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними.

4. Методи самовиховання. Мета цієї групи методів – це вдосконалення своєї особистості наближен­ня до ідеалу поведінки особистості. До цієї групи методів належать такі методи: самопізнання, самоставлення, саморегуляція.