Пізнавальний розвиток

Дорослим слід:

– всіляко підтримувати прагнення дошкільника дошукатися причин різних життєвих явищ, подій, і тим самим сприяти розвитку пізнавальної активності;

– надати дитині можливість задовольняти допитливість, обстежувати предметне довкіллям, осмислювати здобутий досвід, систематизувати враження;

– допомагати визначати мету діяльності, навчити дітей прогнозувати результат дій;

– оскільки молодших дошкільнят цікавить лише результат дій, то вихователю необхідно зробити процес досягнення, виконання дій настільки цікавим, щоб мету дій дошкільник не втратив. Особливе значення тут має інтонація вихователя, яскравість наочності, сюрпризні моменти тощо;

– націлювати дитину обстежувати предмети, об’єкти, людей, порівнювати між собою, вчити збагачувати, закріплювати та використовувати власний досвід, тим самим виробляти звичку покладатися на нього уразі виникнення різних проблем;

– при виконанні завдання важливо обговорювати кожний етап його виконання, щоб дитина могла зосередити увагу на його об’єктах, запам’ятовувала алгоритм дій, відтворювала їх, помічала зв’язок між предметами;

– стимулювати емоційну налаштованість та бажання дитини працювати, виконувати доручення дорослого, виявляти ініціативу, долати труднощі на шляху до поставленої мети;

– спрямовувати на вирішення маленьких, але конкретних задач;

– використовувати завдання, де можна пофантазувати з фігурами на складання великої фігури, на встановлення рівноваги терезів, складання розрізних картинок, знаходження відмінностей, знаходження зайвих та однакових предметів, на визначення того, чого не вистачає на малюнку, знаходження силуетів фігур тощо;

– оскільки знання, вміння, індивідуальний досвід дитини молодшого дошкільного віку ще обмежені, вихователь повинен виступати помічником, постачальником інформації, уточнювати та коригувати її;

– не поспішати відразу виправляти помилки дитини, все пояснювати, надміру опікати та поставляти готові знання;

– збагачувати заплановану діяльність елементами несподіваності, сюрпризності, варіативності, при доборі засобів впливу орієнтуватися на індивідуальний життєвий досвід;

– виховувати в дитині спостережливість, розсудливість, вміння виробляти самостійні судження, покладатися на власний життєвий досвід, сумніватися;

– насичувати освітній процес фізкультхвилинками, фізкультпаузами, давати дітям можливість відпочити від важких завдань;

– підтримувати прагнення дитини до самостійності;

– заохочувати, підтримувати, позитивно оцінювати конструктивні самостійні намагання;

– заняття тісно пов’язувати з реальним повсякденним життям;

– не перевантажувати заняття різними формами роботи, оскільки це так само, як і одноманітні завдання, призводить до швидкої втоми;

– заохочувати відмову дитини від задоволення та розваги на користь виконання необхідного, самостійне виправлення помилок дитиною, прагнення реалізувати свої здібності, доведення справ до кінця, намагання дотримуватися свого слова;

– схвалювати готовність дітей розв’язувати проблеми власними силами, давати можливість дітям у виконанні якихось завдань обходитися своїми силами і пишатися цим. Це дозволяє сформувати самостійність у дитини;

– надавати малюкові можливість досліджувати, експериментувати, запитувати, погоджуватися - не погоджуватися, перепитувати, виявляти сумнів, домагатися чіткої й доступної інформації. І тоді він зростатиме з розвиненим пізнавальним інтересом, великою жагою до нових знань, збагачуватиметься й розширюватиметься його особистий досвід, формуватиметься реалістична картина світу.