Тема: Осінь – художниця. Осінні явища у природі. Праця двірника у природі Молодша група

Словник з теми

Іменники: Дерево, листя. Корінь, стебло, стовбур, листя, квіти. Дуб, тополя, береза, каштан.

Дієслова: Цвісти, квітнути, в’янути. Допомагати, прибирати, не смітити, не ламати, не рвати, жаліти Радіти, сумувати, веселий, сумний, здивований

Прикметники: Вітряна, дощова.Волога, безлиста. Тонкий-товстий, високий-низький, маленький-великий

Назви осіннього одягу, інвентарю для праці

.

Усна народна творчість

Колискові

Гойда, гойда, гойданички

У гніздечку дві пташечки

Просять вітра прилітати,

Пташеняток погойдати.

*****

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

-А де будеш ночувати?

-Де хатонька теплесенька,

Де дитина малесенька,

Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колисати.

*****

Заклички

Сонечко, сонечко

Виглянь у віконечко:

Твої дітоньки плачуть

Їстоньки хочуть.

*****

Ой вітре, вітроньку,

Прижени хмароньку,

Полий теплим дощиком,

Встели землю килимком.

*****

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В череп’янім горщику.

Тобі каша, а нам борщ,

Щоб густіший падав дощ.

Іди, іди, дощику.

Твори українських та зарубіжних авторів

Вірші

Вітер.

Вітер, вітер пустотливий

Залетів до нас у сад,

Оббиває груші, сливи,

Трусить яблуні підряд.

І хустиночку в Марусі

На голівці розв’язав,

Свиснув дівчинці у вусі

І нічого не сказав.

М. Познанська.

Сіла хмара на коня.

Сіла хмара на коня:

Хмара хмару доганя.

Вітер збоку як набіг –

Збив коня відразу ніг.

Випустила хмара віжки

І пішла за обрій пішки.

В. Лучук.

Горобина.

Хто в хустинці червоненькій

Став у лісі між дубів?

Може, дівчинка маленька,

Назбирать прийшла грибів?

Ні, не дівчинка там стала,

Горобина вироста.

Їй хустину гаптувала

Щедра осінь золота.

М. Познанська

Прийшла осінь.

Прийшла осінь люба, мила

Дітям на потіху.

Груші вже позолотила

У годину тиху.

Ще червону фарбу мала

Осінь – мальовнича.

Яблучка помалювала

На обидва личка.

Як на сливи позирала,

Знала, що робити:

Усі сливи завивала

В сині оксамити.

І куди лиш не ходила

У годину тиху,

Весь садочок прикрасила

Дітям на потіху.

М. Підгірянка.

Калинонька.

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонисте, променисте,

Розквітає, як огні.

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько, і мені...

І. Кульська

Дощик.

Крапа дощик – накрапайчик,

Барабанить в барабанчик,

Бубонитьу бубонець,

Щоб усі ішли в танець.

Т. Коломієць

Осінь принесла золотисті стрічки.

Ростуть над ставком дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Опустили берези зелені коси. Віє вітер, розчісує їх. Тихо шелестять листям берези. То вони про щось розмовляють.

Однієї ночі стало холодно. На траві заблищали білі кристалики льоду. Прийшла до беріз осінь. Принесла їм золотисті стрічки. Вплели берези стрічки в зелені коси. Зійшло сонце. Розтопило кристалики льоду. Подивилося сонце на берези й не впізнало їх – у зелених косах золоті стрічки. Сміється сонечко, а берези сумують.

В. Сухомлинський

В. Сухомлинський

Казка „Як берізка листя роздарувала”

Позолотила Осінь Берізку. Заблищала вона, засяяла. Хто не пройде, кожен Берізкою милується.

• Ой, мені таку ковдру, теплу, як сонечко, - сказав Мураха, дивлячись на жовте листя.

• Ось, візьми, - відповіла Берізка скинула один листочок. Зрадів Мураха, схопив листочок, до мурашника поволік.

• До мого б капелюха отаку золоту пір’їну, - обізвався гриб Підберезник.

• Ось тобі золота пір’їнка, - скинула Береза ще один листочок.

Приліпив його Підберезник до оксамитового капелюха, стоїть, не дихає з радощів.

• І мені б листочка трохи, - попрохав Їжачок.

Гойднула гілочками Берізка, аж кілька листочків впало на травичку. Покачався на них Їжачок, начепив листя на колючки і золотою кулькою додолу покотився.

А тут Ялинка-чепуруха зітхає.

- Ой якби по моїй зеленій сукні розкидати твоє золоте листя, не було б на світі дерева, ошатнішого за мене.

- Візьми, сусідко, візьми, мені ж не жаль, - сказала Берізка і все своє листя на ялинку струсила.

Глянь, а сама ні з чим лишилася, все до останнього листочка роздарувала.

Засумувала тоді Берізка: „Де моя золота краса?”

Тут Вітер підлетів.

• Не журись. Берізко, прийде весна, подарує тобі нове вбрання, не журись... не жури-и-ись.

Гойдалася Берізка, слухала ласкаві вітрові слова та й заснула. На цілу зиму заснула.

З того часу так і повелося: як тільки подарує Берізка своє золоте листя, то й засне на всю зиму, щоб скоріше весни діждатися.

Ірина Прокопенко