3. Структура і продуктивність агрофітоценозуяк чинник стійкості агроекосистеми

Агрофітоценоз — це угруповання рослин, створене і регульованелюдиною. Залежно від ступеня і характеру впливу людини розрізняють: агрофітоценози окультурені — природні фітоценози, змінені інтенсивним використанням (луки); агрофітоценози напівкультурні, розвиток яких планомірно не регулюється (лісові насадження); агрофітоценози культурні, розвиток яких постійно регулюється (посіви, сади); агрофітоценози інтенсивно культурні, в якихстворюються і постійно регулюються ґрунтове, водне і повітрянесередовища (тепличні культури). Останні можна вважати нооценозами.

Наведемо декілька основних визначень.

Оптимізація агрофітоценозу — це система заходів, спрямованих на створення польового угруповання з використанням принципів організації природних угруповань: диференціації екологічнихніш, гетерогенності агроценопопуляції, часткової замкненості циклів обігу елементів мінерального живлення.

Сукцесія антропогенна — сукцесія, зумовлена господарською діяльністю людини, її прямим або опосередкованим впливом на екосистему.

Екологічний синдром агроценозу — екологічне явище, яке виявляється в тому, що створені людиною агроекосистеми за своєю природою дуже вразливі стосовно конкурентів, збудників хвороб, паразитів, впливу негативних чинників.

Стале землеробство — землеробство в таких ґрунтово-кліматичних районах, де за дотримання рекомендованих технологій щорічногарантуються високі врожаї сільськогосподарських культур завдякизабезпеченню рослин усіма чинниками й умовами життя. Такі умови створено в районах північно-західного і центрального Лісостепу,за площею вони займають близько третини території України.

Генетично модифіковані (трансгенні) сорти — сорти, ознаки чивластивості яких значно змінюються під впливом генів-модифікаторів. Створюються методом генної інженерії, різняться від традиційних сортів ширшим спектром толерантності (імунності). Наприклад, трансгенні сорти картоплі не уражуються колорадським жуком.

Агроекологічний контроль — система отримання інформації щодо впливу чинників навколишнього середовища на стан і процесиформування врожаю посівів, їх кількісну та якісну структуру.

Нетто-продукція — річний приріст біомаси, що накопичуєтьсяна одиниці площі агрофітоценозу або луків; приріст біомаси, якаможе бути використана людиною.

Хоча останнім часом ми набагато краще й науково глибше розуміємо взаємодії агроекосистем, тільки невелика частка цих знаньреалізується на практиці. Найважливіша проблема полягає в необхідності інтенсивного інтегрування наукових знань про ґрунти, водні, рослинні і тваринні ресурси, поєднання їх із системами земле- іводокористування, агротехнологіями, ресурсними й енергетичнимиможливостями виробничих структур, а також мінливими ґрунтово-кліматичними і соціально-економічними умовами.

У біосфері все взаємопов’язане. Наприклад, при інтенсифікаціїерозійних процесів, фізичної й агрохімічної деградації ґрунтовогопокриву агроландшафт еволюціонує в бік посилення посушливості,зниження біопродуктивності, збіднення біорізноманіття і, як наслідок, зниження стійкості агроекосистем.

На думку академіка О.Г. Тарарико, вирішення проблем створення стійкого і високопродуктивного аграрного виробництва має комплексний системний характер і охоплює такі принципи:

1) оптимізацію структури агроландшафтів за рахунок виведенняз активного обробітку частини еродованих, деградованих і малопродуктивних земель, а також відповідного розширення площ природоохоронного значення;

2) забезпечення в умовах реалізації земельної реформи дотримання ґрунтозахисної, контурно-меліоративної організації територіїі системи землекористування;

3) запровадження адаптованої до ґрунтово-кліматичних умовструктури посівних площ і сівозмін з дотриманням строків повернення культур на попереднє місце вирощування;

4) впровадження ґрунтозахисних, енерго- і вологозберігаючихтехнологій обробітку ґрунту;

5) здійснення ефективного контролю за поширенням бур’янів,хвороб і шкідників;

6) поліпшення гідрологічного режиму агроландшафтів, особливоу Степовій зоні, відновленням старих і створенням нових лісомеліоративних насаджень;

7) проведення детермінованої селекційної роботи.

Дотримання цих принципів дасть змогу значно підвищити нетільки продуктивність, а й стійкість агросистем, під якою розуміютьздатність агроекосистеми протистояти наднормативним змінам.

Ефективність реалізації цих положень залежатиме від інженерного забезпечення сталого розвитку системи АПК Українизагалом. Парадигма сталого розвитку, безумовно, виходить за межі питань, що тут розглядаються, й охоплює весь спектр нашогобуття.

\