3. Адаптивна стратегія інтенсифікаціїстійких агроекосистем

Адаптація — це сукупність пристосувань, реакцій живої системи(організму, популяції, виду, біоценозу), спрямованих на підтримання функціональної стабільності за зміни умов зовнішнього середовища, а також сумісного співіснування компонентів в екосистемахпевного виду. Адаптивна здатність агроекосистеми визначаєтьсясаме її пристосовуваністю до змін умов середовища. Розширює і доповнює принцип адаптації положення про екологічну надійністьагроекосистеми, під якою розуміють як її здатність виконуватиенергопродукційну роботу упродовж усього еволюційного і техногенно обумовленого періоду її існування.

Адаптивний комплекс конкретної агроекосистеми ґрунтується наадаптивно-ландшафтній системі землеробства, обов’язковими складовими якої є адаптивне рослинництво, зокрема адаптивна культура.

Адаптивне рослинництво — це новий перспективний етап розвитку рослинництва, в якому використано адаптивний потенціалкого рівня утилізації сонячної енергії та інших відновлюваних ресурсів природного середовища в інтересах людини (А. Жученко,1990). Автор підкреслює, що «наукоємність — найхарактерніша особливість, перевага стратегії адаптивної інтенсифікації рослинництва». Природничою базою і проблемно-орієнтованим напрямом адаптації агроекосистем у ринкових умовах є застосування економічнихмеханізмів, як передумови практичної реалізації концепції адаптивного землеробства.

Саме сучасна екологічна ситуація в низці країн почала викликати тривогу, що започаткувало рух за альтернативне землеробство,синонімом якого є екологічне землеробство. Проте ці назви певноюмірою умовні.

В сучасних умовах високих технічних можливостей успішно розвивається один зі стратегічних напрямів інтенсифікації систем землеробства — точне землеробство. Це сучасний тип землеробства, щоґрунтується на оптимізації використання технологічних матеріалів(насіння, добрив, засобів захисту, регуляторів росту рослин) та агрозаходів на конкретній ділянці поля відповідно до вимог певної сільськогосподарської культури, стану ґрунту і збереження довкілля.

Принципи точного землеробства надають нового змісту застосуванню інтенсивних технологій без погіршення якості довкілля зарахунок реалізації адаптивного потенціалу виду, сорту, агробіоценозу, тобто їх біологічної здатності пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Щоб реалізувати адаптивний потенціал рослин, треба повністю використати їхні біологічні можливості не тільки для підвищення потенційної продуктивності за сприятливихумов середовища, а й для збільшення екологічної стійкості (протистояння суховіям, посухам, морозам, низьким температурам). Затаких умов обов’язково зростатиме потенційна продуктивність сорту, агробіоценозу, що розглядається як вирішальний чинник збільшення врожайності. При цьому затрати невідновлюваної (викопної)енергії на меліорацію середовища будуть мінімальними.

Сьогодні набуває практичного змісту відновлювальна система землеробства — сучасна система, що ґрунтується на впровадженні альтернативних ресурсозберігаючих технологій. У продукційному процесі зростає частка біологічних компонентів і саморегуляційних механізмів агроекосисистем. Розрізняють відновлювальну систему землеробства органічну, біологічну, біодинамічну. Прототипом такої системи можна вважати травопільну, засновником якої був В.Р. Вільямс.