XXVII з'їзд кпрс (лютий 1986)[ред. • ред. Код]

Докладніше: XXVII з'їзд КПРС

У лютому 1986 року відбувся XXVII з'їзд КПРС, який змінив Програму партії. Замість застарілих положень про побудову комунізму був проголошений курс на вдосконалення соціалізму. Передбачалося до 2000 року подвоїти економічний потенціал країни і надати кожній родині окрему квартиру. Жодна з основ соціалізму (державна власність, керівна роль партії тощо) не піддавалася сумніву. На з'їзді вперше констатувалося, що «в житті суспільства почали проступати застійні явища». Тому була висловлена необхідність демократизації суспільства, розвитку «соціалістичного самоврядування», диверсифікації економіки, поліпшення якості продукції, підвищення реальних доходів у 1,6-1,8 рази і перегляду структури освіти на користь збільшення значущості вищої освіти. У зовнішній політиці був узятий курс на ядерну безпеку та ядерне роззброєння, збереження та зміцнення миру. 8 квітня 1986 М. С. Горбачов під час візиту в Тольятті вперше вжив слово «Перебудова» для позначення цих реформ.

Держприймання[ред. • ред. код]

Прагнучи підвищити якість продукції, влада у травні 1986 року ввела «Держприймання» (рос. государственная приемка) — це перевірка якості та прийом готової продукції підприємства спеціальною державною комісією. До цього існували тільки відділи технічного контролю (ВТК) підприємств, які підпорядковувались адміністрації. Та й самим контролерам була невигідна «зайва» строгість при виявленні браку: вони разом з робітниками та інженерами могли позбутися премії через невиконання плану. «Держприймання» було окремим відомством, його працівники не залежали від дирекції і не були матеріально зацікавлені у виконанні плану. На початок 1987 держприймання діяло на всіх великих промислових підприємствах. Проте її ефективність виявилася значно нижчою за очікувану. Виконання планів істотно знизилося, впали заробітки. Керівництво підприємств поквапилося знайти контакт з новими контролерами, які до того ж стояли на підприємствах на партійному обліку. У результаті держприймання не проіснувало навіть двох років.

Боротьба з «нетрудовими доходами»[ред. • ред. код]

У травні 1986 р. було опубліковано Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СССР «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». Формально вона була спрямована проти ділків «тіньової економіки». На практиці ж головними її жертвами виявилися колгоспники та городяни, що вирощували фрукти й овочі на продаж, кустарі, вуличні торговці. У ряді місць представники влади із захватом трощили теплиці на присадибних і дачних ділянках.

Закон «Про трудові колективи»[ред. • ред. код]

З метою активізації «людського чинника» в 1986 році був прийнятий закон «Про трудові колективи», який передбачав створення на промислових підприємствах ряд трудових колективів, які мали право обирати керівників, регулювати заробітну плату і відрахування на соціальні потреби. Однак реалізація цього закону на практиці призвела до дезорганізації виробництва.

Чорнобильська катастрофа (26 квітня 1986)[ред. • ред. код]

Докладніше: Чорнобильська катастрофа

Чорнобильська АЕС

Ситуацію в країні збурила також Чорнобильська катастрофа, що сталася 26 квітня 1986, коли вибухнув один з реакторів Чорнобильської атомної електростанції. Тисячі квадратних кілометрів території Білорусі, України і РРФСР виявилися зараженими, а десятки тисяч людей піддалися радіоактивному опромінюванню; багато хто з них згодом померли від променевої хвороби. На ліквідацію наслідків цієї аварії державі довелося витратити десятки мільярдів рублів. Катастрофа мала далекосяжні політичні наслідки. Керівництво країни відразу не повідомило про справжні масштаби трагедії, чим сприяло збільшенню числа її жертв. Це стало приводом для потужної громадської критики соціалістичної системи.

Другий етап. Власне Перебудова (1987 — весна 1990)[ред. • ред. код]

Політичні перетворення[ред. • ред. код]

Січневий пленум Центрального комітету КПРС (1987)[ред. • ред. код]

Поштова марка СРСР, 1988, 5 копійок. «Перебудова — продовження справи жовтня»

Поштова марка СРСР, 1988, 5 копійок. «Перебудова — це опора на живу творчість мас»

Невдачі перших років змусили нове керівництво країни скорегувати політичний курс. На січневому пленумі ЦК КПРС у 1987 році було поставлено завдання докорінної перебудови суспільного ладу. Відсутність відчутних результатів у соціально-економічній сфері стали пояснювати дією якогось «механізму гальмування», закладеного в самій системі управління ще з 1930-х років, яку пізніше стали називати командно-адміністративною. У доповіді М. С. Горбачова говорилося, що причини сповзання країни у прірву полягають не в доктрині, а саме у відході конкретних керівників партії від правдивого вчення, в «деформаціях» соціалізму. Були висунуті гасла про необхідність позбавити соціалізм від окремих «деформацій», відродженні «ідеалів Жовтня», повернення до «ленінських норм» і «соціалізму з людським обличчям». Стержень перетворень бачився в «демократизації всіх сторін життя суспільства», реформуванні всіх політичних інститутів. Для цього М. С. Горбачов визначив такі напрямки:

початок перетворення КПРС з державної структури в реальну політичну партію («Треба рішуче відмовлятися від невластивих партійним органам управлінських функцій»);

висування на керівні пости безпартійних;

розширення «внутріпартійної демократії»;

зміна функцій і ролі Рад, які повинні були стати «справжніми органами влади на своїй території»;

проведення виборів до Рад на альтернативній основі (вибори з 1918 р. являли собою голосування за єдиного кандидата на кожне місце).

Гласність[ред. • ред. код]

Головним засобом демократизації стала гласність- політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації. Гласність у період перебудови отримала такі прояви:

припинення переслідування інакодумців і церкви;

зняття цензури і дозвіл видання нових газет;

допуск раніше заборонених книг:

М. Булгаков, «Собаче серце»,

А. Платонов, «Котлован»,

А. Ахматова, «Реквієм»,

Б. Пастернак, «Доктор Живаго»,

В. Гроссман, «Життя і доля»,

А. Рибаков, «Діти Арбата»,

В. Шаламов, «Колимські розповіді»,

А. Приставкін, «Ночувала хмаринка золота»,

О. Бек, «Нове призначення»;

відображення раніше заборонених фільмів («Покаяння» — режисер Т. Абуладзе);

поява опозиційних літературних творів: (Ч. Айтматов, «Плаха»; В. Дудинцев, «Білий одяг»; Д. Гранін, «Зубр»);

розгортання на сторінках періодичних видань дискусій про вибір шляху суспільного розвитку, видання опозиційних журналів:

«Новый мир» — редактори А. В. Луначарський і Ю. М. Стеклов,

«Огонёк» — редактори В. Коротич і В. Вигилянський,

«Знам'я» — редактор Г. Бакланов,

«Молода гвардія» — редактор А. Іванов;

поява політичних передач (Погляд, П'яте Колесо, 12 поверх);

Олександр Миколаєвич Яковлєв

широке обговорення нового урядового курсу на масових мітингах громадян;

у вересні 1987 р. створена комісія Політбюро ЦК КПРС з реабілітації жертв репресій під керівництвом О. М. Яковлєва; були реабілітовані не тільки майже всі репресовані діячі ВКП(б), але і багато хто з так званих «класових ворогів»; у 1988–1989 роках були переглянуті справи на 856 582 людини, з них реабілітовано 844 740 осіб;

утворення історико-просвітницького товариства «Меморіал» — неурядової організації, основним завданням якої було збереження пам'яті про політичні репресії в СРСР;

Валерія Іллівна Новодворська

поява політичних партій і рухів, опозиційних КПРС:

ліберальні — *** «Демократичний союз» (голова В. І. Новодворська) — перша опозиційна партія в СРСР, заснована 8 травня 1988 р.,

Демократична партія Росії (голова М. І. Травкін),

націонал-патріотичні — *** Ліберально-демократична партія (голова В. В. Жириновський), заснована 13 грудня 1989,

національно-патріотичний фронт «Пам'ять», існував з 1987 року,

соціал-демократичні — *** Соціал-демократична партія Росії;

утворення опозиції всередині КПРС:

демократична — критикувала недостатність заходів перебудови і виступала за подальшу демократизацію суспільства; найяскравішим представником демократичної опозиції став Борис Єльцин;

Борис Миколайович Єльцин

21 жовтня 1987 він досить різко виступив на Пленумі ЦК КПРС (критикував стиль роботи деяких членів Політбюро, повільні темпи «перебудови»; в числі іншого заявив про зародження «культу особи» М. С. Горбачова, після чого попросив звільнити його від обов'язків кандидата в члени Політбюро; після цього Б. М. Єльцин був підданий критиці, у тому числі з боку тих, хто його раніше підтримував; пленум виніс резолюцію вважати виступ Єльцина «політично помилковим», і попри те, що Б. Н. Єльцин покаявся і визнав свої помилки, він був відсторонений від посади першого секретаря Московського міськкому; ці події увійшли в історію як «Справа Єльцина»,

консервативна — виступала проти перебудови і закликала до повернення в СРСР доперебудовних порядків; у березні 1988 року в газеті «Правда» було надруковано статтю Ніни Андрєєвої «Не можу поступитися принципами», в якій була сформульована позиція консервативної частини партії і суспільства, незадоволеної закликами до перегляду історії радянського суспільства; відповіддю на неї стала редакційна стаття у тій же «Правде», надрукована у квітні 1988 року; в ній доводилося, що захист Сталіна та його поглядів є вкрай реакційною позицією, націленою на відмову від перебудови.

XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи[ред. • ред. код]

Новий імпульс розвитку політичних подій дала XIX партійна конференція КПРС, що відбулася в червні — липні 1988 року. Виступаючи на ній з доповіддю, М. С. Горбачов підкреслював, що всі перетворення Перебудови натрапили на потужний механізм гальмування в особі командно-адміністративної системи, для знищення якого необхідно провести реформу політичної системи. Реформа полягала в розмежуванні функцій партійних і радянських органів («Вся влада Радам»), у пожвавленні їх діяльності і зміну порядку виборів; пропонувалося також створення нової структури влади, яка виглядала наступним чином:

З'їзд народних депутатів — найвищий орган державної влади СРСР, що мав складатися з 2250 депутатів і діяти на непостійній основі. Вибори до З'їзду повинні були проходити на альтернативній основі. Депутати, обрані населенням від округів, мали складати дві третини чисельного складу з'їзду, а третину мали обирати громадські організації, до числа яких відносилась і КПРС.

Верховна Рада — парламент, що мав діяти на постійній основі й обиратися на З'їзді народних депутатів з числа його учасників.

Голова Верховної Ради СРСР — мав обиратися З'їздом народних депутатів СРСР, вести засідання З'їзду та Верховної Ради, а також фактично бути главою держави.