XIX партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне рефор­мування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, полі­тика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підрива­лися основи тоталітарного режиму.

Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р.,яка призвела до неба­ченого забруднення біосфери, радіоактив­ного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім по­трясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існую­чого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замов­чувала страшні масштаби і наслідки ката­строфи.

Чорнобильська АЕС після аварії Аварія на ЧАЕС набула глобального ха­рактеру. Час, що минув з тих пір - період складний і суперечливий. З одного боку, чи­мало зроблено для ліквідації наслідків най­більшої і найстрашнішої з техногенних ката­строф. Основний тягар цієї роботи взяла на себе і несе Україна, витрачаючи колосальні кошти та ресурси. Етапним кроком у виконанні на­шою державою своїх міжнародних зобов'я­зань стало виведення станції з експлуатації у грудні 2000 р. З іншого боку, проблеми, по­в'язані з Чорнобильською АЕС, набувають нової якості у найширшому спектрі: і, перш за все, у сфері охорони здоров'я людей, їх соці­альному захисті, екології, створенні компен­суючих енергогенеруючих потужностей.

В Україні прийнято програму соціально­го захисту працівників ЧАЕС та жителів Сла­вутича, вживаються заходи для практичної її реалізації. Але власних можливостей для цьо­го недостатньо.

У Зверненні Президента України з нагоди 15-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕСна­голошується на необхідності концентрації спільних дій та ресурсів України і світового співтовариства, розгортанні роботи Міжна­родного фонду соціального захисту праців­ників станції, в рамках якого акумулювати фінансові, технічні, інтелектуальні ресурси і забезпечити ефективне їх використання.

• Відродження національно-визвольних процесів

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів. Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

Розглянемо, як же розгорталася бороть­ба національно-демократичних сил, логіч­ним результатом якої стало проголошення державної незалежності України.

Пробудження та активізація суспільних сил

3 1985 По1988 рр. Суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії" (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...). Відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Поява масових рухів та організацій

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська спілка (сфор­мувалася на базі відомої Вам Української Гельсинської Групи), Товариство україн­ської мови їм. Т.Г.Шевченка, екологічна організація "Зелений світ", антисталінське товариство "Меморіал", студентське об'єднання "Громада" та інші.

Радикалізація політичних сил

У вересні 1989 р.з ініціативи Спілки пись­менників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух Укра­їни за перебудову"(Рух)на чолі з І.Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркова­ної організації, яка прагнула співпрацюва­ти з владою з метою встановлення справж­ньої демократії, в антикомуністичну органі­зацію. Із назви Руху було вилучено слова "за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення україн­ської державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Укра­їні: сприяв активізації національно-визволь­ного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національна свідомих сил.

Важли­вими чин­никами суспіль­но-полі­тичного життя стали страйки, демонстрації, і мітинги, збори, і політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легаліза­цію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовт­ні 1989 р.закону "Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Україн­ської СРСР" (йшлося, зокрема, про демо­кратизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між пред­ставницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону "Про мови в УРСР",який проголосив державний статус україн­ської мови.

Протистояння між реформаторськими і консервативними силами в КПРС

Комуністична партія виявилася неспро­можною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнору­вало вимоги опозиційних сил, процеси де­мократизації. Все це призвело до послаб­лення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Кри­тично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Де­мократичну платформу в КПУ. їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтува­тися на Москву.

Виникнення багатопартійності

У 1990 р.,після ліквідації статті 6 Кон­ституції СРСР та прийняття Верховною Ра­дою України постанови "Про порядок реє­страції громадських об'єднань" починаєть­ся формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська респуб­ліканська партія - УРП (на базі Українсь­кої Гельсинської Спілки). Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них - Демократична партія України, партія Зелених України, партія Демократичного Відродження України (ви­никла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберальне-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і неза­лежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідо­мості, створювали передумови для завою­вання суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітар­них режимів, розпуск Організації Вар­шавського договору, послаблення міжна­родного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Новий український парламент

Демократичний блок, очолюваний Ру­хом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значного успіху. Він здобув '/4 мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місце­вих рад у західних областях України. Мо­нополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію - Народ­ну Раду (125 чол.) на чолі з І.Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністич­на більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.

Проголошення державного суверенітету

Та саме при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прий­няла Декларацію про державний суверені­тет України.Декларація проголосила не­від'ємне право українського народу на са­мовизначення, верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади респуб­ліки в межах її території.

* Історичне значення декларації поляга­ло в тому, що вона поклала початок мир­ному процесу відродження незалежності України.

• Проголошення незалежності України

Спроби кремлівської верхівки врятувати радянську імперію

Демократизація суспільного життя, на­міри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного до­говору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р.здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзви­чайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою зако­лотники проголосили "врятування єдиної держави".

Із усіх політичних сил України лише ке­рівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної під­тримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імпер­ський характер СРСР і тоталітарний полі­тичний режим у ньому.

Утворення незалежної української держави

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний до­кумент - "Акт проголошення незалежності України".Таким чином припинилося існу­вання УРСР і з'явилася незалежна держава -Україна. ЗО серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада святкує проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 р.відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% грома­дян, які взяли участь у референдумі, під­твердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти -М.Гриньов, Л.Лук'яненко, В.Чорновіл, Л. Табурянський, І. Юхновський, Л.Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ Л. М. Кравчук (на світлині), за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці.

*Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного зна­чення. Визначальну роль у створенні не­залежної української держави відіграв народ України.

• Розпад СРСР та утворення СНД

Після спроби реакційних сил здійснити 19-21 серпня державний переворот вряту­вати СРСР виявилося неможливим.

27.) Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985–1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — політика гласності та демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей і глобальних світових проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Причини Перебудови[ред. • ред. код]

Михайло Сергійович Горбачов — Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985–1991 роках

Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули зміцнити власну владу, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво змінити радянську систему.

Перший етап Перебудови. «Стратегія прискорення розвитку» (1985–1986)[ред. • ред. код]

На першому етапі Перебудови перетворення в СРСР здійснювалися на основі попередніх, переважно адміністративних підходів. Не підлягала перегляду і сама соціалістична система, на основі якої керівництво прагнуло «прискорити» соціально-економічний розвиток країни.

Квітневий пленум Центрального комітету КПРС (1985)[ред. • ред. код]

23 квітня 1985 р. відбувся пленум ЦК КПРС (Квітневий пленум), на якому М. С. Горбачов повідомив про плани перетворень, спрямованих на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Причому мова не йшла про зміну економічних основ соціалізму і політичного ладу, не піддавалися сумніву і соціалістичні орієнтири радянського суспільства. Говорилося лише про необхідність прискорити темпи просування соціалістичним шляхом на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу, активізації «людського фактора» та зміни порядку планування.

На квітневому 1985 р. пленумі ЦК КПРС проголосив курс на перебудову радянського суспільства, прискорення соціально-економічного розвитку і розширення гласності в СРСР. Складовими цього курсу мали стати: науково-технічний прогрес; технічне переозброєння машинобудування; активізація «людського фактору». Про­го­ло­шення гасел побудови «гуманного, демократичного соціалізму» в СРСР, що мав забезпечити політичний плюралізм, виправлення деформацій у на­ціональному питанні, збільшення ролі державних органів в управлінні народним господарст­вом, розширення еко­номічних прав під­приємств при збе­реженні непохитності основ існуючого ре­жи­му, стимулювали стрімку де­мокра­ти­за­цію суспільного життя в Україні[1].

Заміна керівних кадрів[ред. • ред. код]

Відразу ж після прийняття курсу «прискорення» почалися серйозні кадрові зміни у вищому ешелоні влади. Колишні старі соратники Л. І. Брежнєва були замінені новими керівними фігурами. Так Головою Ради міністрів став М. І. Рижков (замість М. О. Тихонова), міністром закордонних справ був призначений Е. А. Шеварнадзе (замість А. А. Громико), першим секретарем московського міськкому — Б. М. Єльцин (замість В. В. Гришина), завідувачем відділу пропаганди ЦК КПРС — О. М. Яковлєв. Загалом до початку 1987 року було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК КПРС.

Антиалкогольна кампанія[ред. • ред. код]

Марка СРСР «Тверезість — норма життя» (1985)

Одним з перших заходів перебудови стала так звана «антиалкогольна кампанія». У травні 1985 року вийшла постанова Центрального комітету КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, в якій пияцтво називалося не тільки величезним соціальним злом, але і причиною багатьох економічних проблем. Ідеологом «антиалкогольної кампанії» став Єгор Лігачов. Передбачалося підвищення роздрібних цін і одночасно різке скорочення виробництва лікеро-горілчаної продукції. Справа доходила навіть до вирубки виноградників. По всій країні здійснювалася пропаганда тверезого способу життя, організовувалися товариства тверезості. Підсумки «антиалкогольної кампанії» були неоднозначними. Здійснення «боротьби з пияцтвом» призвело за 2 роки до зниження виробництва вина і горілки в країні вдвічі. Приблизно в 2,5 рази скоротилося і споживання алкогольної продукції. З одного боку, при цьому росла тривалість життя та народжуваність, скорочувалася смертність, знизився загальний рівень злочинності. З іншого боку, «антиалкогольна кампанія» різко знизила бюджетні надходження, створивши до того ж сильну соціальну напругу. Почало зростати виробництво підпільних сурогатів та самогоноваріння, стали набагато поширенішими наркоманія та токсикоманія. Це негативно позначалося на здоров'ї населення. З 1985 по 1988 державний бюджет не дорахувався близько 67 млрд рублів. У 1988 році антиалкогольна кампанія провалилась і була скасована.