23.)Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та орга­нізаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом диси­дентства стали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти іна­кодумців, проблем демократизації. Поши­рилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" цирку­лювали такі визначні твори, як "Інтернаціо­налізм чи русифікація" І. Дзюби, "Приєднан­ня чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні" Є. Сверстюка, "Репор­таж із заповідника ім. Берія" В. Морози. Самвидавча література була головним дже­релом інформації дисидентського руху, про­буджувала патріотичні почуття, національ­ну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи ди­сидентів.

У1959р. на Львівщині виникла Україн­ська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним дер­жавним устроєм".

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український націо­нальний фронт", що діяла з 1964 р. на захід­ноукраїнських землях. Учасники УНФ ста­вили за мету утвердження самостійної Укра­їнської держави, розробили програму пере­будови суспільства на демократичних за­садах.

1968-1976 Рр. - піднесення дисидент­ського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприя­ли:

· інтервенція радянських війську Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

· видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Українсь­кий вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл.Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

· нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підпи­сав Гельсінський Акт, який передбачав га­рантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Україн­ська Гельсінська Група,яку очолив письмен­ник М.Руденко.Це була перша легальна дисидентська організація. Гі членами ста­ли 37 чоловік - усі найбільш активні диси­денти того часу: В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевичта ін. Влада вчинила погром групи. -23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У не­волі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин.Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

3 середини 80-х рр. - з початком пе­ребудови - діяльність дисидентів ак­тивізується, створюються умови для національно-державного відродження.(Цей етап дисидентського руху висвітлю­ється далі - при огляді суспільно-політич­ного життя України в період перебудови).

* Завдяки самовідданій діяльності україн­ських дисидентів визрівала ідея про не­обхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

4. Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов (1982-1984 рр.) та К. Черненко (1984-1985 рр.) - виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги часу.

Загальна криза суспільства загострюва­лася. Питання змін перетворилося в питан­ня життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р.новим генеральним секре­тарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася пере­будова суспільства.

Періодизація перебудови

© 1985-1988 рр.- період розробки кон­цепції перебудови і здійснення перших еко­номічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

© 1988-1991 рр.- період активних полі­тичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Визначимо далі зміст перетворень, що відбувалися на кожному із цих етапів пере­будови.

• Проведення економічних реформ

Етапи:

Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвиткукраїни, яка передбачала:

· до 2000 року створити виробничий по­тенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

· вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

У результаті:програма виявилася утопіч­ною і свідчила про нерозуміння керівницт­вом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхід­но було здійснити глибоку перебудову всьо­го господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

Червень 1987 р. - реформа М.Рижкова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування.

Були прийняті: "Закон про державне підприємство (об'єднання)", "Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

· переведення підприємств на госпроз­рахунок;

· утворення кооперативного сектора;

· тісний зв'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

· сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті:реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1,5%.

Непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки,яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

• Реформа політичної системи