1. 7.Система екологічного права.

Під системою екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів, яка обумовлена змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права поділяється на Загальну і Особливу частини та складається із підгалузей права; інститутів; норм.

З.ч. ЕП містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює такі положення: а) загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об’єкти; д) правове забезпечення екологічної безпеки; е) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; є) загальні питання охорони природного середовища; ж) юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства.

О.ч. містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки, а саме право користування землею, водами, надрами, рослинним світом, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та іншими видами природних ресурсів. В цій частині також містяться норми, які стосуються міжнародних форм співробітництва в галузі екології.

ЕП об’єднує відповідні підгалузі права. Вони становлять сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, з специфічними рисами. Основу кожної групи відносин складають природні об’єкти зі своїми, істотними рисами, це обумовлює необхідність конкретних правових форм. Такими правовими формами є земельне, водне, гірниче, атмосферо повітряне, природно-заповідне, природоохоронне право як підгалузі екологічного права.

2. 12. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значения тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

3. 50. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.

Чинне екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів діяльності та об'єктів складають підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об'єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу передбачається двома засобами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди а за їх відсутності - за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та життю громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою.

Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою. Вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення навколишнього середовища, як правило, викликається сукупною дією декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок.

ВАРІАНТ 8

1. 13 Міжнародні договори як джерела екологічного права.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004 р.) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У даному випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.

Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Ста-туту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів і друкуються в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає.

Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). В силу цього відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.

2. 23. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Органами державного управління, які здійснюють ці функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, а також органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Ці суб'єкти відрізняються один від одного масштабом, напрямами, характером діяльності, з урахуванням чого здійснюється розмежування їх повноважень.

За територіальним масштабом діяльності суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними органами державного управління є: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На ці органи покладається формування та реалізація національної екологічної політики, розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм, прийняття у випадках та в порядку, передбачених законами, нормативно-правових актів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів.

До місцевих органів державного управління належать: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районні та обласні державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади (зокрема, підпорядковані: Мінприроди України — державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державна інспекція охорони Чорного моря; Держкомзему України — обласні, районні, міські управління (відділи) земельних ресурсів; Держводгоспу України — обласні управління по меліорації і водному господарству та басейнові управління водних ресурсів; Міністерству охорони здоров'я України — санітарно-епідеміологічні служби Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст Києва та Севастополя, міст з районним поділом тощо). Ці органи забезпечують реалізацію екологічної політики із урахуванням екологічних інтересів населення областей, районів, міст, селищ, сіл при прийнятті рішень щодо розвитку продуктивних сил, розміщення, реконструкції, будівництва виробничих та інших господарських об'єктів, надання дозволів на спеціальне природокористування і будь-яких інших питань економічного і соціального розвитку відповідних територій.

За характером, напрямами роботи, повноваженнями розрізняють органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища загальної, спеціальної, функціональної та галузевої компетенції.

3. 19 . Гарантії екологічних право громадян.

Відповідно до ЗУ «ПРО ОНПС» держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. На ради, спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, покладено обов'язок подавати всебічну допомогу грома­дянами у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, за­лучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколиш­нього природного середовища та використання природних ре­курсів.

ЗУ»ПРО ОНПС» гарантії екологічних прав, які забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних за­ходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навко­лишнього природного середовища; обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, викону­вати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів; участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охо­рони навколишнього природного середовища; здійсненням дер­жавного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Гарантії реалізації екологічних прав громадян поділяють на ор­ганізаційно-розпорядчі, контрольно-виконавчі, превентивно-обмежу­вальні, процесуально-правові та охоронно-забезпечувальні (захисні).

Так, на забезпечення екологічних прав громадян спрямована пре­вентивно-обмежувальна діяльність органів держави щодо виявлен­ня екологічно небезпечних об'єктів, джерел, зон, територій; прове­дення їх інвентаризації, класифікації, реєстрації, паспортизації, ліцензування екологічно небезпечної діяльності; запровадження нормування викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на нього; проведення екологічної експертизи об'єктів, небезпечних для стану навколишнього природного сере­довища, здоров'я і життя людей.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню екологічних прав гро­мадян, підлягає обмеженню, зупиненню (тимчасово) та припинен­ню в установленому законодавством порядку.

Процесуально-правовими гарантіями виступають визначені у законодавстві можливості й процедури як реалізації окремих прав громадян (наприклад, порядок одержання екологічної інформації, порядок проведення громадської екологічної експертизи, гро­мадського екологічного контролю тощо), так і звернення за захис­том порушених екологічних прав до органів управління і контро­лю в галузі екології, до органів адміністративної юрисдикції, про­куратури та до судових органів.

Охоронювально-забезпечувальними засобами є закріпленні в законодавстві види юридичної відповідальності у сфері порушення екологічних прав громадян.

ВАРІАНТ 9