1. 10 Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.

Закони відіграють провідну роль у регулюванні цих відносин, їх класифікують як:

а) закони заг. Х-ру, що регулюють відносини взаємодії суспільства і природи; б) спец. (екологічні) закони; в) пооб'єктні (кодифіковані) законодавчі акти.До законів загального характеру належить: ЗУ «Про основи національної безпеки України», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про об'єднання громадян», «Про місцеві державні адміністрації», «Про безпечність та якість харчових продуктів».Цими законами врегульовуються, крім інших відносин у різних сферах суспільного життя, також відносини взаємодії суспільства і природи, Найбільш чисельну і важливу за значенням групу формують спеціальні (екологічні) закони. Тут першу позицію займає, безперечно, ЗУ»ПРО ОНПС» від 25 .06.1991 р а також «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічну мережу У-ни», «Про природно-заповідний фонд», «Про відходи».ЗУ "Про ОНПС» Він є визначальним для усієї галузі. Ним визначається предмет правового регулювання, принципи охорони довкілля, екол. права й обов'язки громадян, а також гарантії здійснення цих прав та забезпечення виконання обов'язків, врегулювання відносин моніторингу НПС, кадастру природних ресурсів, здійсненню екол. експертизи та стандартизації, а також нормуванню в галузі охорони довкілля.

2. 21. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.

КУ встановлює: «Кожен зобов'я­заний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині,

від­шкодовувати завдані збитки».Відповідно до ЗУ «Про ОНПС» громадяни зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використову­вати її багатства б)здійснювати діяльність з додержанням вимог екол. безпеки, інших екол. нормативів в)не порушувати екол. права і законні інтереси інших суб'єктів Г)вносити плату за спец.використання природних ре­сурсів та штрафи д)компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом . На відміну від загальних обов'язків екологічне законодавство України закріплює й так звані спеціальні обов'язки громадян, які підтверджують реалізацію особою її спеціального статусу. Такі обов'язки закріплюються у спеціальних законодавчих актах .За своїм характером такі обов'язки можуть мати спільні ознаки та поділяються на майнові та немайнові. Майновий характер мають обов'язки громадян щодо: своєчасного внесення зборів за забруднення НПС, за погіршення якості природних ресурсів та понадлімітне використання природних ресурсів; Немайновий характер мають обов'язки громадян щодо: одержання дозволів на здійснення діяльності, яка може негативно впливати на стан НПС, життя та здоров'я людей; передачі екол. небезпечних об'єктів на екол. експертизу та отримання її висновків

28 Екологічний моніторинг.

Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) — це система спостереження за станом довкілля, оцінки і прогнозування його змін під впливом природних і антропогенних чинників. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що державний моніторинг довкілля здійснюється з метою забезпечення збору, опрацювання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та вироблення науково обгрунтованих рекомендацій для ухвалення ефективних управлінських рішень.

Державний моніторинг довкілля визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Порядок здійснення державного моніторингу довкілля здійснюється на основі Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ЗО березня 1998 р. Відповідно до цього Положення основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

— довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

— аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

— інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

— інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагро-політики Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держжитлокомунгоспом і їхніми органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, шо належать до сфери їхнього управління, і є суб'єктами системи моніторингу.

Положенням про державну систему моніторингу довкілля чітко розподілена компетенція у сфері здійснення моніторингу між різними органами.

Система моніторингу довкілля передбачає кілька видів моніторингу природних ресурсів.

Зокрема моніторинг земель регулюється ЗК України та Положенням про моніторинг земель від 20 серпня 1993 р. Моніторинг лісів визначено ЛК України, а моніторинг вод — у ВК України та у спеціальному Порядку здійснення державного моніторингу вод від 20 липня 1996 р. Передбачається також здійснення моніториніу у галузі охорони атмосферного повітря, рослинного світу, тваринного світу та природних територій курортів тощо. Моніторинг довкілля здійснюється з метою спостереження за станом довкілля. Воно полягає у зборі інформації про стан довкілля, джерела антропогенних впливів на нього тощо; оцінка стану довкілля. Тут визначається ступінь можливого впливу антропогенних і природних чинників на довкілля, кількісні та якісні показники природних резервів, що можуть використовуватися людиною; прогнозування стану довкіьія. Передбачається виявлення оптимальних способів для прийняття запобіжних заходів щодо можливого негативного впливу на довкілля.

З огляду на охоплювану моніторингом територію виділяють національний моніторинг, регіональний та локальний його види. Останній здійснюється на території відповідних об'єктів (підприємств, земельних ділянок тощо).

ВАРІАНТ 5