22. Функція витрат. Поняття ізокости
Функція витрат виражає залежність між обсягом виробленої продукції та мінімально-необхідними витратами на її виробництво; вона характеризує загальний рівень витрат на виробництво певного обсягу продукції за умови, що підприємство використовує оптимальну комбінацію ресурсів К та L.
Найважливішим фактором, що визначає LТС є тип віддачі від масштабу, оскільки у довгостроковому періоді немає постійних витрат, то крива LТС виходить з початку координат.
Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. У випадку, що зображений на малюнку відбувалася зміна ціни на робочу силу (L). При збільшенні ціни на робочу силу графік зсунувся вліво, оскільки в межах данного бюджету ми вимушені наймати меньше робочої сили. При зменшенні ціни графік зсунувся вліво, бо тепер при тому ж бюджеті ми можемо найняти більше робочої сили.
23.Вибір розміру підприємств у довгостроковому періоді.Мінімально ефективний розмір підприємства
24.Прибуток.Види прибутку
Прибуток — це грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво
В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський і нормальний прибуток.
Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми - явними і неявними.
Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом і явними . Економісти називають такий прибуток бухгалтерським або розрахунковим,тому, що при його обчисленні враховуються тільки явні (грошові) платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.
Нормальний прибуток - це той мінімальний виторг, який повинен заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це, як підкреслюють К. Макконнелл і С. Брю,- плата за виконання підприємницьких функцій. Таке тлумачення поняття "нормальний прибуток" є одним із можливих.
Функції прибутку:
1) Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства, тобто він відбиває фінансовий результат діяльності;
2) Прибуток має стимулюючу функцію, так як він є результатом діяльності підприємства і головним елементом фінансових ресурсів підприємства:
3) Прибуток є одним з джерел формування бюджету держави. Прибуток надходить в бюджет у виді податків для забезпечення виконання державою своїх функцій.
Розподіл прибутку
В умовах ринкової економіки, що є багатоукладною, не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Так, розподіл прибутку на приватному підприємстві відрізняється від такого в корпоративних і державних підприємствах. Однак є загальні засади щодо здійснення цієї процедури всіма учасниками виробництва.
Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Частина прибутку вилучається як орендна плата (за користування землею, будівлями). За рахунок прибутку підприємства сплачують відсотки банківським установам за позичені кошти .
Певна частина прибутку витрачається на створення благодійних та інших фондів. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, як правило, користуються податковими та іншими пільгами.
Чистий прибуток — це кошти, що залишаються у розпорядженні підприємства після сплати податків і відрахувань
Його витрачають на розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення, здійснення заходів з охорони навколишнього середовища, підготовку кадрів, створення соціальних фондів.