Клініко-епідеміологічна діагностика[ред. • ред. Код]

Ґрунтується на певних клінічних і епідеміологічних даних. Звертають увагу на перебування хворого у країнах з спекотним кліматом, користування там непевною в епідеміологічному плані водою, купання у забруднених водоймах, вживання термічно необробленої їжи. На виникнення амебіазу підозрилим є поява діареї без попередньої інтоксикації, гарячки, криваві випорожнення.

При тривалому перебігу кишкового амебіазу в гемограмі виявляють анемію, еозинофілію, моноцитоз, лімфоцитоз, прискорення ШОЕ.

Для підтвердження амебіазу використовують біопсію слизової оболонки, паразитоскопію і серологічні методи.

Вирішальне значення має знаходження тканинної (великої вегетативної) форми амеби в фекаліях, матеріалі з дна виразки, харкотинні тощо. Виявлення просвітних форм і цист амеб у випорожненнях не дає права діагностувати амебіаз як хворобу, тому що вони виявляються також і в носіїв. Досліджують свіжі порції випорожнень методом мікроскопії нативних мазків або після їх забарвлення розчином Люголя чи залізним гематоксиліном по Гейденгайну. Свіжовиділені випорожнення досліджують не пізніше ніж 10-15 хв. після дефекації, іноді потрібно багаторазове паразитологічне обстеження фекалій. 

Лямбліоз — паразитування у тонкій кишці, перш за все у дванадцятипалій, джгутикових найпростіших — лямблій. Лямблії існують у двох формах: рухомого (вегетативної) і нерухомою (форма цисти). Рухлива форма лямблій має 4 пари джгутиків і присмоктуючиий диск, за допомогою якого вона прикріпляється до слизової оболонки тонкої кишки. Зараження відбувається при вживанні забруднених цистами продуктів харчування (особливо фруктів, овочів, ягід, що не піддалися термічній обробці) і води, а також через забруднені цистами руки і предмети побуту. Потрапивши в шлунково-кишковий тракт здорової людини, лямблії розмножуються в тонкій кишці, іноді у великих кількостях, і викликають подразнення слизової оболонки. З'являються болі в верхній частині живота або в області пупка, відзначається здуття живота, бурчання, нудота. Можуть бути запори, що змінюються проносами. Симптоми можуть бути слабо вираженими або їх може не бути зовсім. Проникаючи з тонкої кишки в товсту (де умови для них несприятливі), лямблії втрачають свою рухливість і перетворюються на цисти. Цисти виділяються з організму хворого на лямбліоз з випорожненнями. Цисти добре зберігаються в навколишньому середовищі: у ґрунті здатні виживати до 3 тижнів, а у воді — до 5 тижнів

Часто це не супроводжується якимись клінічними проявами. Однак у деяких осіб може бути біль у животі, пронос, зниження маси тіла, зумовлені розвитком ентериту та дуоденіту. Можливі дискінезії жовчних шляхів. Перебіг хвороби може бути більш тяжким при супутній ахілії та недостатності функції підшлункової залози. В основі діагностики лежить виявлення лямблій у дуодеальному вмісті.

Африканський трипаносомоз або сонна хвороба^[1] — це інфекційна паразитарна хвороба, яка уражає людей і тварин. Її причиною є паразит виду Trypanosoma brucei.^[2] ПеренМуха цеце інокулює паразитів в підшкірний простір під час кровосмоктання. Деяка кількість трипаносом відразу потрапляє в кровотік, але більша їх частина залишається в місці укусу, де відбувається активне розмноження збудників інфекції та формування характерного хворобливого вузла — шанкра. Потім паразити починають поширюватися по тілу через міжтканинний простір і лімфатичні судини. Цікаво те, що сонна хвороба постійно мутує. Перша хвиля трипаносом гине від антитіл, але в ході цієї невидимої боротьби виробляється нова, антигенна форма інфекції. При цьому один штам сонної хвороби утворює кілька сотень нових варіантів паразитів. Тому за відсутності адекватного лікування людина абсолютно беззахисна перед африканською сонною хворобою. Також у фахівців не існує уявлення про те, як саме відбувається ураження тканин.осником хвороби ємуха цеце (Glossina morsitans).^[1]

Спочатку, на першій стадії хвороби, спостерігаються висока температура, головний біль, біль у суглобах, свербіж.^[1] Це починається після того, як від моменту укусу пройшло від тижня до трьох.^[3] Друга стадія починається через декілька тижнів або місяців, і її симптомами є порушення свідомості та орієнтації, погана координація, відсутність чутливості та порушення сну.^[1][3] Діагноз ставлять, коли паразита знаходять у мазку крові або у рідині лімфовузлу.^[3] Часто для того, щоб встановити різницю між хворобою першої та другої стадії, потрібна люмбальна пункція.^[3]

Симптоми сонної хвороби:

• наявність вхідного шанкра — хворобливого вузла в місці інокуляції трипаносом. Він з'являється через 5-7 днів після того, як збудник сонної хвороби потрапляє в організм. Шанкр може з'явитися на будь-якій ділянці тіла. Іноді він виявляє, але в кінцевому підсумку майже завжди спонтанно гоїться;

• ремітуюча гарячка;

• безсоння;

• сильний головний біль;

• проблеми з концентрацією уваги;

• тахікардія;

• збільшення вузлів в задньому шийному трикутнику;

• болючі підшкірні набряки;

• в європейців додатково до основних симптомів проявляється кільцеподібна еритема.

Для її лікування застосовують пентамідин — ізотіонат, який вводять внутрішньовенно з розрахунку 0,003 г на 1 кг маси тіла, також використовують сурамин і органічні сполуки миш'яку.

Лейшманіо́зи (лат. Leishmaniasis) — група паразитарних природно-вогнищевих, в основному трансмісивнихзоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах; спричиняються найпростішими роду Leishmania, які передаються людини через укуси москітів.

Перенесення здійснюється через москітів (з родини метеликові). У 1950-х роках чисельність москітів (лат. Phlebotominae) значно зменшилась через використання інсектицидів (головним чином ДДТ) проти комарів Анофелес, переносників малярії. Сьогодні популяція відновила свою первісну кількість, внаслідок чого в Середземномор'ї знову почастішали випадки захворювання на лейшманіоз у людей і тварин.

Для розвитку паразиту потрібно два хазяїни. Один із них кусаюча комаха, в крові якої розвиваються і розмножуються лейшманії в джгутиковійпромастиготній формі (розмір 10-15мкм). Другим хазяїном є преставник хребетних, в тому числі і людина, в організмі якого збудник перебуває в амастиготній безджгутиковій формі (розміри суттєво менші від 2 до 5 мкм). Тут паразити знаходяться переважно в середині макрофагів (внутрішньоклітинно) — особливо в органах ретикуло-ендотеліальної системи.

Лейшманії можуть нейтралізовувати кислоту фагосом і захоплювати вільні радикали кисню в середині макрофагів. Тут також проходить їхнє розмноження шляхом поділу.

Після попадання інфікованої крові в кишечник москіта збудник розмножується ще у безджгутиковій формі. Пізніше вони трансформуються в велику джгутикову форму. За допомогою джгутиків лейшманії активно просуваються до хоботка комахи і при наступному укусі попадають на шкіру. Там вони поглинаються дендритними клітинами і макрофагами, і розмножуються всередині них. Після розмноження паразити руйнують клітинну мембранутаким чином попадають в організм, а звідти в нові клітини імунної системи, Цей процес проходить переважно в лімфатичних вузлах, кістковому мозку, селезінці, печінці. Інкубаційний період при цьому може сильно відрізнятися і становити від одного місяця до семи років.

Зазвичай на збудник в організмі тварини чи людини виділяються антитіла, та незважаючи на прикріплення антитіл збудник ще здатний інфікувати поглинається макрофагом і інфекція поширюється далі. Із збільшенням тривалості захворювання імунна відповідь стає все менш специфічною, що призводить до надлишку циркулюючих комплексів антиген-антитіло, що в свою чергу може призвести до виникнення вісцеральних форм лейшманії,ниркової недостатності і до смерті.

Трихомоноз  (також — трихомоніаз) — запальне захворювання органів сечостатевої системи, що спричиняєтьсявагінальною трихомонадою.

Збудник захворювання передається статевим шляхом. Вагінальні тріхомонади нестійкі до дії різних чинників навколишнього середовища і під їх впливом швидко гинуть, але при порушенні санітарно-гігієнічного режиму можливе застатеве зараження. Таким шляхом хвора мати може заразити дитину.