1.Клас Ракоподібні (Crustacea):

►  - вищі раки

►  - нищі раки

2. Клас павукоподібні (Arachnоidеa):

►  Ряд Фаланги або Сольпуги (Solipugae)

►  Ряд Скорпіони (Scorpiones)

►  Ряд Пауки (Aranei)

►  Ряд Кліщі (Acarina)

3. Клас комахи (Insekta):

►  Ряд Таргани (Blattodea)

►  Ряд Клопи (Heteroptera)

►  Ряд Воші (Anoplura)

►  ряд Блохи (Aphaniptera)

►  ряд Двокрилі (Diptera)

15. мед.знач. кліщів Їх медичне значення полягає в тому, що вони є переносниками ряду захворювань людини шляхом введення інфекційних агентів через шкіру при укусі. У наш час існують вкрай небезпечні хвороби передаються від укусу кліщів.

Морфологічні особливості. Відомо до 10 000 видів кліщів, будова яких різна у зв'язку з великою різноманітністю способу їхнього життя. Тому єдина характеристика кліщів неможлива. Визначимо лише деякі спільні для всіх риси будови. Розміри тіла складають 0,05-13 мм, ситі кровосисні форми досягають 3-4 см. Особливістю зовнішньої будови більшості кліщів є повне злиття головогрудей з черевцем. Тіло розділене на два відділи: невеличку голівку - гнатосому і власне тулуб - ідіосому. У дорослих 4 пари ходильних ніжок. Кінцівки з'єднуються з черевною поверхнею тіла нерухомими кексами. Перша пара кінцівок являє собою хеліцери, що пристосовані для захоплювання і подрібнення їжі. Друга пара - педипальпи (ногощупальці). Хеліцери і педипальпи зближені й утворюють хоботок. Ротовий апарат буває різним залежно від характеру їжі й способу живлення: колючо-сисний, гризучо-сисний, ріжучий. Покриви тіла у деяких груп кліщів м'які, в інших - місцями ущільнені, з твердими щитками. У деяких тіло вкрите щільним панциром. На кінцях ніжок є присоски або нігтики, або і те й інше.

Дихання кліщів або шкірне, або за участю трахей, що відкриваються назовні стигмами.

Травний апарат утворений передньою, середньою і задньою кишкою. До складу передньої кишки входять глотка, стравохід. Є слинні залози. Середня кишка - це шлунок із відростками (дивертикулами). Задня кишка відкривається анальним отвором.

Центральний нервовий апарат максимально концентрований: всі ганглії злилися в єдину нервову масу - мозок, що оточує стравохід.

Статевий апарат самки складається з парного чи непарного яєчника, яйцепроводів, матки, сім'яприймача, придаткових залоз і деколи - піхви. У самця є сім'яники, сім'япроводи, придаткові залози, сім'явипорскувальний канал і інколи - копулятивний орган.

Життєвий цикл. Кліщі яйцекладні, але є й живородні види. Життєвий цикл - з метаморфозом, включає фази яйця, личинки, німфи і статевозрілих самців і самок (імаго). Перехід з однієї фази до іншої супроводжується линянням. У деяких родин кліщів у життєвому циклі лише одна німфальна стадія, частіше - дві, а в інших - 7-8. Личинки шестиногі, четверта пара ніг з'являється після линяння з перетворенням на німфу. Вони також не мають трахей, стигм і статевого отвору, а німфам властиві недорозвинені статеві залози.

Тваринами-живителями кліщів можуть бути рептилії, птахи, ссавці. Кліщі бувають одно-, дво- і трихазяйні. У перших всі стадії розвитку відбуваються на одному і тому ж хазяїні. У двохазяйних личинка і німфа живляться на одному хазяїні, а імаго - на іншому. У трихазяйних кліщів кожна стадія живиться на іншому хазяїні, тоді термін розвитку може бути тривалим (у тайгового кліща - до 5 років).

Тривалість життя кліщів - від 6 міс. до 20-25 років.

Географічне поширення. Здебільшого кліщі існують у теплих країнах, тим не менш вони поширені в усіх кліматичних зонах. Серед них є суходольні, прісноводні і морські форми. Вони живуть у ґрунті, у гниючих органічних рештках, під опалим листям, у норах і гніздах комах і хребетних. Деякі з них живуть у зерні, у муці та інших харчових продуктах.Більшість видів кліщів паразитують на теплокровних, на людині. Серед кліщів є пасовищні, гніздово-ніркові кровососи і постійні ектопаразити.

Класифікація. Раніше всіх кліщів об'єднували в один ряд Асаrіnа. А.А. Захваткін (1952) довів, що кліщі різні за походженням і це об'єднання є штучним. Ним обґрунтовано поділ кліщів на три ряди: акариформні кліщі (Acariformes), паразитоформні кліщі (Parasitiformes) і кліщі-сінокосці (Оріlioаcаrіnа). Більшість кліщів належать до перших двох рядів. Третій ряд нечисленний. Ряд акариформних кліщів поділяється на два підряди: тромбидиформні (Тrombidiformes) і саркоптиформні (Sarcoptiformes). Ряд паразитоформних кліщів поділяється на три родини: Іксодові (Іхоdidae), Аргасові (Аrgasidae) і Гамазові (Gamasoidae).

До акариформних кліщів відносяться коростяний свербун і залозник вугровий.

Переносники енцефаліт, Хвороба Лайма

Хвороба Лайма (Лайм-бореліоз, іксодовий кліщовий бореліоз) – це інфекційне захворювання, переносниками якого є іксодові кліщі.          Ризик зараження залежить від тривалості присмоктування кліща: на протязі доби вірогідність інфікування досить мала, а в кінці третьої доби наближається до 100%. Тривалість інкубаційного (прихованого) періоду від однієї до 60 діб, найчастіше - 14 діб.          Першим специфічним проявом хвороби Лайма є поява на шкірі мігруючої кільцеподібної еритеми червоно-рожевого кольору 5 - 6 cм в діаметрі. Частіше всього еритема (почервоніння) з’являється на місці присмоктування кліща. У процесі свого розвитку еритема поступово в центрі блідне, зона почервоніння переміщується до периферії, іноді до 50 см. Часто разом з еритемою у людини з’являється гарячка, головний біль, затверділість м’язів шиї, ломота в усьому тілі і млявість. Слід відмітити, що у 30 - 40% хворих еритема не спостерігається.          Якщо лікування хворих на ранній стадії не проводиться, хвороба набуває хронічного перебігу, приводячи до тривалої непрацездатності та інвалідності.

Кліщовий вірусний енцефаліт – це природне – вогнищеве гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженням центральної нервової системи, яке може привести до інвалідності, а в окремих випадках - до летальних випадків.           Вірус кліщового енцефаліту зберігається, розмножується в організмі кліща та передається наступним поколінням.           Зараження людини відбувається під час кровоссання кліща, при випадковому роздавлюванні кліща чи розчісування місця укусу та втиранні в шкіру зі слиною чи тканинами кліща збудника інфекції, при вживанні в їжу сирого молока інфікованих кіз, корів.   Період від зараження до перших клінічних проявів хвороби (інкубаційний період) триває, в середньому 7-14 днів, з коливаннями від однієї до 30 діб. У хворого різко піднімається температура тіла, до 38-39о С, з’являється нудота, блювота, турбують болі в м’язах шиї, спини, кінцівок. В місті присмоктування кліща з’являється еритема. В подальшому відмічається симптоми ураження центральної нервової, серцево – судинної, дихальної систем. Для лікування призначають імуноглобулін проти кліщового енцефаліту.           М.Київ відноситься до благополучних територій з кліщового енцефаліту, можлива реєстрація завізних випадків, що пов’язано з перебуванням в природних вогнищах.

ІІ. Амебіаз - це інфекційне захворювання, яке викликають паразитичні одноклітинні мікроорганізми, тобто амеби. Характеризується дане захворювання поразкою товстого кишечника з утворенням на його слизовій оболонці виразок.

Амебіа́з— протозойнаантропонозна інфекційна хвороба з групи кишкових інфекцій з фекально-оральним механізмом передачі, яку спричинює Entamoeba histolytica і яка характеризується переважним виразковим ураженням товстої кишки з появою кров'янистої ентероінвазивної діареї, можливим утворенням позакишкових вторинних вогнищ в різних органах і має схильність до хронічного перебігу.

Збудник амебіазу — Entamoeba histolytica, гістолітична амеба (застаріле — дизентерійна амеба) відноситься до роду Entamoeba, родини Entamoebidae, порядку Amoebida, класу Tubulinea, підтипу Conosa, типуArchamoebae, царства Amoebozoa. Життєвий цикл гістолітичної амеби включає 2 стадії: вегетативну (трофозоїт) і цисти, що можуть переходити одна в іншу в залежності від умов в організмі хазяїна. Вегетативні форми амеб нестійкі в зовнішньому середовищі, у фекаліях хворого гинуть через 30 хв. 

Циста має діаметр 7 — 18 мкм, від 1 до 4 ядер. Лише зріла циста має 4 ядра і спроможна до зараження^[9]). Цисти виявляють в калі реконвалесцентів гострого кишкового амебіазу, у хворих на хронічний амебіаз, що рецидивує, у стадії ремісії та у носіїв амеб. Цисти відрізняються високою стійкістю до факторів зовнішнього середовища. У вологих фекаліях при температурі 17-20° С і у воді, вільній від бактеріальної сапрофітної флори, вони не втрачають життєздатність близько 1 міс, у зволоженому ґрунті — до 8 днів. В охолоджених харчових продуктах, на поверхні фруктів, овочів, предметів домашнього вжитку цисти можуть зберігатися протягом декількох днів. Низьку температуру вони переносять протягом декількох місяців. На цисти згубно впливає висока температура. Висушування губить цисти майже миттєво. Звичайні дезінфікуючі речовини, в залежності від хімічного складу і концентрації, по різному діють на цисти: 5% розчин формаліну і 1% розчин хлораміну не чинять на них помітного негативного впливу; у розчині сулеми (1:1000) цисти гинуть протягом 4 год. При потраплянні цист у тонку кишку людини відбувається руйнація їхніх оболонок, при сприятливих умовах вони розмножуються, перетворюючись у вегетативні форми, що живуть у проксимальних відділах товстої кишки.

Механізм інфікування — фекально-оральний. Основними факторами передачі цист гістолітичної амеби є харчові продукти, рідше — вода, контамінована цистами. Механічним переносником є мухи. Останнім часом описані зараження внаслідок орально-анальних статевих контактів.