30) Идеология и практика движения “неприсоединения” и его эволюция в 1960-1970. Особенности.

Основатели движение «неприсоединения» - лидер Югославии Броз Тито, Индии Неру, Египет Гамаль Абдель Насер, Шри-Ланки.

Первая конференция этих держав – сентябрь 1961г. в Белграде.

- отказ от участия в военных блоках

- отказ от размещения иностранных военных баз на своей территории

1964г. конференция в Каире.

Идея создания нового экономического порядка.

Движение неприсоединения проявляется в трех видах

- как внешнеполитическая доктрина стран, которые развиваются

- как конкретный внешнеполитический курс или ориентация этих стран

• как своеобразное межгосударственное объединения стран, которые развиваются – движение неприсоединения.

Конфлікт між великими державами, а також їхні спроби втягнути в глобальне протистояння країни Азії, Африки й Латинської Америки підштовхнули велику групу видатних діячів держав, у тому числі тих, які нещодавно визволилися від колоніальної залежності, зайняти позицію неучасті у військово-політичних блоках, відсторонитися від конфліктів провідних держав світу.

Вперше термін "Рух неприєднання" було використано в документах ІІІ-ої конференції країн, що не приєдналися (Лусака, 1970 р.). Формуванню Руху неприєднання передувало зародження доктрини неприєднання на межі 40-х і 50-х років та вибір політики неприєднання більшістю країн, що визволилися, наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Започаткував ідеологію Руху неприєднання Д. Неру.

З ініціативи прем'єр-міністра Індії Д. Перу, президента Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насера, керівників Індонезії й Гани та інших держав у вересні 1961 р. в Белграді відбулася конференція 25 глав урядів, що поклала початок Рухові неприєднання. Її організаторами стали Югославія, Єгипет, Індія, Індонезія та Афганістан. Учасники Руху, більшість яких вважала, що СІІІА і СРСР нєсуть ріпну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до військово-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.

З 1981 р. І вересня святкується як День Руху неприєднання.

Своєрідність організаційного боку діяльності Руху неприєднання полягає в тому, що пін функціонує без Статуту, тобто немає основоположного документа, який визначав би його мету, завдання та структуру, регламентував функції його органів.

Головні програмні документи Руху неприєднання приймаються на конференціях глав держав та урядів, що проводяться регулярно (Белград - 1961 р., Каїр - 1964 р,, Лусака - 1970 р., Алжир - 1973 р., Коломбо - 1976 р., Гавана - 1979 р..). Країна, в якій проводиться конференція у верхах, стає країною-координатором, а її керівник - головою руху. Країна-координатор і керівник Руху неприєднання забезпечують підготовку його форумів та документів. Для обговорення актуальних проблем проводяться конфереіщії міністрів закордонних справ.

Документи Руху неприєднання ухвалюються на основі консенсусу й мають рекомендаційний характер.

Отже, цілі та принципи Руху неприєднання зафіксовані в програмних документах його форумів. Це - боротьба проти імперіалізму, колоніалізму й неоколоніалізму, апартеїду, расизму та всіх форм гегемонізму іі експансіонізму, за мирне співіснування держав, розрядку міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, за перебудову світових економічних відносин, за новий міжнародний інформаційний порядок.