32. Соціокультурний контекст управлінської діяльності.

Соціокультурна зумовленість управлінської діяль­ності полягає у зв'язках управління із соціальним се­редовищем.

Соціальне середовище — суспільні матеріальні та духовні умови існування й діяльності людини.

У широкому значенні соціальне середовище (макро-середовище) охоплює суспільно-економічну систему — виробничі сили, суспільні відносини й інститути, сус­пільну свідомість і культуру, у вузькому (мікросередо-вище) — об'єктивну, соціальну реальність, тобто сукуп­ність матеріальних, соціально-психологічних та інших чинників, що безпосередньо взаємодіють з особою в про­цесі її життєдіяльності. Відповідно психологія управ­ління з'ясовує вплив макро- і мікросередовища на уп­равлінську діяльність керівника.

Управлінську діяльність здійснюють у зовнішньо­му та внутрішньому соціальному середовищі. Зовнішнє середовище організації утворюють взаємозв'язки з по­стачальниками, споживачами, органами влади, політико-економічні, правові, соціокультурні, технологіч­ні, екологічні, міжнародні та соціально-психологічні особливості суспільства, а також вимоги, пред'явлені організації. Кожна його ланка по-різному впливає на життєдіяльність організації. Впливи ці у різних краї­нах і в різні історичні періоди однієї країни неоднакові.

Внутрішнє середовище організації становлять обставини й чинники (матеріально-речові, людські) в ор­ганізації, які впливають на поведінку учасників управ­лінського процесу та прийняття управлінських рішень.

До них належать: місія організації, її цілі, завдання, структура, технології, процеси, фінанси, культура, люд­ські ресурси. Безпосередньо стосуються психології уп­равління соціокультурні, міжнародні (з позицій етно­психологічних особливостей) і соціально-психологічні чинники. На сучасну практику управління особливо впливає, наприклад, інтернаціоналізація діяльності. Постійно збільшується кількість організацій, які діють за межами національних кордонів. Процеси глобаліза­ції уможливили прямі інвестиції у будь-якій точці зем­ної кулі, спричинили зростання обсягів торгівлі всере­дині фірми (виготовлення компонентів в одній країні з експортом їх на збірні заводи в інші), створення спіль­них підприємств, що істотно розширило й урізноманіт­нило контекст, у якому діють керівники. Внаслідок цьо­го крім знання іноземної мови, технології виробництва, складових економічного середовища тощо їм потрібні вміння ідентифікувати соціокультурні та етнопсихоло­гічні відмінності у способі життя, роботі, міжособистісних контактах представників різних культур.

У цій системі важливу роль відіграє етнопсихоло­гічний контекст діяльності учасників управлінського процесу, що потребує врахування національно-психо­логічних особливостей поведінки людей у сфері діло­вих відносин.

33. Етнопсихологічний контекст управ-ї д-сті.

Етнопсихологічний контекст діяльності учасників управлінського процесу потребує врахування націо­нально-психологічних особливостей поведінки людей у сфері ділових відносин.

Ці особливості існують у суспільній свідомості як специфічні форми функціонування загальнолюдських властивостей психіки. Паралельно з поняттям «націо­нально-психологічні особливості» вживають близькі до нього— «національний характер», «психологічний склад нації», «менталітет». Попри певну специфіку змісту, більшість із них спирається на спільні константи: су­купність розумових установок, звичок мислення; спіль­ний інтелектуальний інструментарій, психологічне ос­нащення; соціально-психологічний стан суб'єкта, гру­пи, нації; якість розуму, що характеризує окремого ін­дивіда або групу; спосіб мислення, властивий індивіду або групі; особливості соціокультурного і етнопсихоло­гічного розвитку; національна самосвідомість.

У системі національно-психологічних особливостей виокремлюють такі сфери:

— мотиваційну (своєрідність мотивів, спонукальних сил діяльності представників національної спільноти);

— інтелектуально-пізнавальну (своєрідність сприй­мання й мислення носіїв національної психіки, що вира­жається у наявності специфічних пізнавальних та інте­лектуальних якостей, які забезпечують особливе сприй­мання, оцінювання дійсності, планування діяльності, моделювання способів досягнення результатів);

— емоційно-вольову (своєрідність емоційних та во­льових якостей, від яких залежить результативність ді­яльності);

— комунікативно-поведінкову (охоплює інформа­ційну і міжособистісну взаємодію, взаємини і спілку­вання, виявляє відмінності подібних виявів у представ­ників різних національних культур).

Досліджувати ці особливості в управлінській діяль­ності керівника означає виявляти суттєві характерис­тики конкретної управлінської культури, бачити перед­усім її національну специфіку.

Своєрідність національної психології народу вира­жається не стільки в неповторних психологічних рисах, як у їх неповторному поєднанні, певних звичаях, істо­ричних традиціях тощо. Важливо при цьому об'єктивно оцінювати соціокультурні та етнопсихологічні особли вості управлінської діяльності, переоцінення, як і не-дооцінення яких заважає успішному управлінню.

Властивості національної культури і властивості ін­дивідів, які становлять етнос, не тотожні, що зумовлює розбіжності між культурологічними і психологічними дослідженнями. Тому чим глибшими є монодисциплі-нарні дослідження особливостей управління, тим силь­ніша потреба міждисциплінарного співробітництва, «кооперації наук», навіть тих, що належать до різних галузей знання. Характеризуючи етнопсихологічні особливості управлінської діяльності, слід мати на ува­зі, що етнопсихологічний аналіз є звичайним психоло­гічним аналізом, але не абстрактної життєдіяльності людей в абстрактній організації, а конкретних суб'єктів та об'єктів управління в конкретному, специфічному в соціокультурному і етнопсихологічному аспектах, сус­пільстві.

У зв'язку з цим актуалізується комплекс проблем, пов'язаних із впливом традиційних етнокультурних норм і цінностей на ділову взаємодію людей. Йдеться про сферу організаційного менталітету, важливу роль організації в реалізації потреб індивіда, цінність належ­ності людини до конкретної організації. Не менш шкід­ливий при цьому етноцентризм.

Етноценгризм (грец. ethnos — плем'я, народ і centrum — осердя) — психологічна схильність сприймати життєві події з позицій своєї етнічної групи, організації, маючи їх за еталон.

Усвідомлення національно-психологічних особливос­тей своєї організації не повинно містити в собі упередже­ності проти інших етнічних груп. Саме спотворене оціню­вання іншої етнічної групи (організації), критеріями якого було використано норми своєї етнічної групи, зас­відчує явище етноцентризму. Згідно з так званою «гіпо­тезою контакту» безпосередня ділова взаємодія і спіл­кування представників різних етнічних груп знижують етноцентризм і оцінну стереотипність, а часом і руйну­ють міжетнічні стереотипи. Однак далеко не всі ділові контакти сприяють поліпшенню відносин. Більше того, напруженість у міжнаціональних ділових відносинах, негативні етнічні установки, інформаційна замкнутість можуть спричинити ворожість, антагонізм. Ефект вза­ємного непорозуміння може бути нейтралізований за бе­зумовної рівності сторін, утвердження відкритості й до­віри, поваги до традиційних норм, способу життя тощо.