29. Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація.

Людська особистість може не тільки розвиватися від нижчих форм до вищих (прогресувати), зупинятися у своєму розвитку, а й деградувати (рухатися назад, зане­падати), що свідчитиме про її регрес.

Регрес (лат.regressus — зворотний рух) — перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад.

Такі зміни можуть бути тимчасовими, стійкими або незворотними. Особистісний регрес керівника зумовлю­ється поступовими, безперервними і незворотними змі­нами, що можуть бути пов'язані з віком, особливостями психіки, а також особливостями управлінської діяль­ності, системним оточенням. Саме особливості управ­лінської діяльності визначають деформацію.

У психології на сьогодні ще не достатньо досліджено чинники регресивного розвитку дорослих людей. Вважа­ють, що однією з детермінант його можуть бути процеси у суспільстві: суспільні відносини, що значною мірою визначають спрямованість особистості, за певних умов можуть призвести до звуження її інтересів. Тобто на пев­них етапах суспільного розвитку діє механізм гальмуван­ня людської активності, який є найбільш значущим для управлінського персоналу. Він об'єднує такі спонуки:

— збереження і розвиток досягнутого у взаєминах людей як основи посадового росту;

— уникнення діяльності, що містить елементи ризи­ку, особливо ризику порушити неформальні відносини, стереотипізацію мислення;

— абсолютизація адміністративної концепції управ­ління.

Регресивний розвиток керівника можуть спричини­ти організаційні умови в установі. В управлінській практиці поширеною є «організаційна лінь», в основі якої — звички та інерція. З нею пов'язані неправильне планування робочого часу, невміння встановлювати пріоритети, визначати головні завдання, стратегічні дії, вчинки. Вірогідність деформації особистості зростає за відсутності стійких вимог до діяльності, зворотного зв'язку, об'єктивного оцінювання здібностей, поведін­ки керівників. Деформуючий вплив соціального середо­вища виявляється через постійну увагу оточення, за­хоплення, захвалювання, страх підлеглих, відсутність опору керівництву. Це породжує комплекси посадових переваг, синдром вседозволеності. Гіпертрофія (диспро­порційність) особистості, яка є передумовою її дефор­мації, виникає як реакція на певні соціальні впливи і поступово набуває власної логіки розвитку. За таких умов активність особистості виявляється у створенні нею середовища, яке сприяло б домінуванню негатив­них якостей у її особистісній структурі.

Про деформацію мотиваційної сфери особистості ке­рівника свідчать:

— замкненість мотиваційної сфери тільки на власних інтересах, невід ображеність у ній суспільних потреб;

— розгляд чергової посади тільки як засобу особистої успішності, що породжує уникнення відповідальності, прийняття неякісних управлінських рішень, оскільки одним із найсуттєвіших чинників стає власна вигода;

— домінування над іншими, завищена самооцінка, що спричинює заниження результатів роботи співробіт­ників, формування комплексу власної винятковості.

Симптомами деформуючого впливу системного ото­чення є низька ефективність стилю керівництва, куль­тивування деформованих стилів управління:

— із домінуванням інформаційної підготовки у ді­яльності;

— з мінімальною інформаційною підготовкою (во­льові рішення не можуть ґрунтуватися на реальному стані об'єкта управління);

— із зниженням питомої ваги реалізації рішень у ді­яльності.

Схильність особистості керівника до регресії, профе­сійної деформації засвідчують такі психологічні чинники:

— емоційна напруга, яка сприяє розвитку негатив­них особистісних процесів;

— висока інтенсивність праці;

— хронічний дефіцит часу;

— відсутність необхідної свободи у процесі підготов­ки та прийняття управлінських рішень;

— стреси, викликані умовами і результатами праці (занадто високий чи низький рівень відповідальності, придушення ініціативи, невикористання досвіду, ква­ліфікації, можливостей тощо);

— виникнення і тривале існування конфліктних си­туацій;

— неадекватні винагороди за роботу;

— неадекватна підтримка від керівників;

— постійні та невиправдані новації, зміни, перемі­щення.

Регресивний розвиток особистості керівника зумов­люють захисні механізми. Він може виконувати невлас­тиву його ролі роботу (деформація діяльності), уникати перевірок вищого керівництва, бути дратівливим, без причини критикувати підлеглих тощо. Такі захисні ме­ханізми блокують, відмежовують керівників від кон­фліктів, системного оточення.

Психологи стверджують, що регресивний розвиток має вплив на всі елементи особистісної структури керів­ника. На цій підставі виокремлюють типи особистісно-го регресу (О. Молл):

1. Повторення прогресивного розвитку в оберненому порядку (передбачає згортання у керівників інтеграль­них здібностей до інформаційної підготовки і реалізації управлінських рішень, зниження чіткості у визначенні пріоритетів під впливом зниження активності).

2. Зниження інтегральної здатності до прийняття рішень, пов'язане із зміною ставлення до себе і до пра­ці (завищена самооцінка, прийняття необґрунтованих рішень).

3. Втрата почуття перспективи у розвитку вироб­ництва (знижується вимогливість, ефективність взає­модії керівника із соціальним середовищем).

4. Зниження емоційної стійкості та зміна ставлення до людей.

Дослідження свідчать, що зниження рівня профе­сійних знань, задіяних в управлінську діяльність, призводить до зниження ефективності спілкування ке­рівників, і навпаки. Ця особливість об'єднує три пер­ших типи регресивного розвитку керівників у групу, яка визначає зниження ефективності управлінської ді­яльності. Четвертий тип може і не приводити до такого результату. Основою регресивного особистісного роз­витку є порушення взаємодії із середовищем і систем­ним оточенням, а також особистісні передумови. Пер­ший і четвертий типи пов'язані із змінами у біологічно зумовленій підсистемі особистості. Другий і третій — визначаються соціальне зумовленою підсистемою осо­бистості.

Усе це дає підстави стверджувати, що до регресу схильні не лише мотиваційна сфера керівника, ставлен­ня до себе, до праці, а й усі елементи його особистості, вся її структура. Невпевненість у собі, особливості інди­відуальної управлінської концепції також можуть про­вокувати регресію особистості керівника.