427. Поняття, мета та етапи процесу управління банківськими ризиками.

Банківський ризик — визначається, як небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходів. Іншими словами, ризик — це імовірність того, що банк понесе збитки у вигляді додаткових витрат, чи одержить доходи нижче тих, на які він розраховував, у результаті реалізації ризикової ситуації. На основі даних визначень можна зробити висновок, що поняття «ризик» означає деякий небезпечний фактор і наслідки від його впливу на той чи інший аспект ведення банківської діяльності.

Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо.

Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів:

1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2) оцінювання величини ризику;

3) мінімізація або обмеження ризиків шляхом застосування відповідних методів управління;

4) здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з використанням механізму зворотного зв’язку.

Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвивати системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик.

Система управління ризиками складається з розглянутих далі елементів і підсистем:

управління активами і пасивами;

реалізація кредитної політики;

установлення нормативів і лімітів;

ціноутворення продуктів і послуг;

управлінський облік та фінансовий аналіз;

вимоги до звітності та документообігу;

інформаційно-аналітична служба;

розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

моніторинг;

аудит;

служба безпеки.

Механізм прийняття рішень має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

428. Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями банку.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за безнадійною кредитною заборгованістю банку.

Рішення про визнання заборгованості за кредитом без надійною приймається відповідним кредитним органом банку на підставі висновків, наданих кредитним відділом за погодженням з іншими профільними підрозділами. Висновки мають містити інформацію про результати претензійно-позовної роботи з позичальником, суми отриманих грошових коштів від реалізації застави та суми непогашеної заборгованості за кредитом, а також мають бути зазначені всі об'єктивні причини, які свідчать про неможливість будь-якими доступними засобами погасити заборгованість за кредитом.

Банк має право списати безнадійну заборгованість за кредитом за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі:

а) звернення до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з боржника або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) вчинення нотаріусом за поданням банку виконавчого напису про стягнення заборгованості з боржника або заставленого майна.

Якщо банк не звертається до суду щодо примусового стягнення безнадійної заборгованості з боржника до закінчення строків позовної давності, то така заборгованість не підлягає відшкодуванню за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Якщо банк надає кредит позичальнику, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладання кредитної угоди, і інформація була оприлюднена (за винятком випадків надання кредитів у межах процедури санації боржника під заставу його корпоративних прав), то безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів банку.

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок резерву під нестандартну заборгованість частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних банком від продажу заставленого майна, та за умови, що інші юридичні дії щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони.

Прострочена заборгованість підприємств, установ і організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення (або тих, що не підлягають приватизації) згідно із законодавством України, відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі, якщо протягом 30 календарних днів з моменту її виникнення зазначена заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів або компенсована в будь-який інший спосіб.