121. Становлення системи освіти у добу Центральної Ради.

Відновлення діяльності товариства '"Просвіта" за доби Центральної Ради (8.03.1917 – 30.04.1918) відбувалося на основі становлення незалежності української держави.

Основними принципами, на яких формувалася система освіти України, стали:

Ø для початкової школи її світській характер, загальність, обов'язковість та безплатність;

Ø для семирічної школи – загальнодоступність;

Ø для системи освіти національних меншим – рівноправність;

Ø для приватних навчальних закладів – право на організацію навчання га рівноправне існування з державними школами.

У червні 1917р. універсал Центральної Ради проголосив автономію України і створив перший структурний підрозділ для управління системою освіти – Генеральний Секретаріат Освіти. Його діяльність очолив голова дещо раніше створеної Ради Товариства Шкільної Освіти Іван Стешенко.

Доба Центральної Ради тривала недовго – з березня 1917 р. по квітень 1918р., але на ниві освіти було зроблено чимало. Уже в березні–квітні 1917р. Центральна Рада за участю Товариства шкільної освіти розробила основні напрями освітньої політики.

Першочерговими стали завдання українізації школи:

Ø влаштування літніх учительських курсів з українознавства,

Ø видання шкільних підручників,

Ø відкриття українських гімназій, кафедр українознавства у вищих навчальних закладах,

Ø створення Української шкільної ради та губернських і повітових шкільних рад.

Освітню політику Центральної Ради підтримали І Український військовий з'їзд (5-8 травня 1917р.), І Всеукраїнський селянський з'їзд (28 травня - 2 червня 1917 р.), І Всеукраїнський робітничий з'їзд (11-14 липня 1917 р.).

15 червня 1917р. Центральна Рада оголосила про утворення Генерального Секретаріату, який став виконавчим органом уряду. Його очолив В.Винниченко і до його складу увійшли С.Єфремов, Є.Барановський, Б.Мартос, С.Петлюра, В.Садовський, І.Стешенко, П.Христюк.

Генеральним секретарем народної освіти було обрано І.Стешенка. Він обіймав посаду міністра освіти (червень 1917р. – січень 1918р.), був Генеральним комісаром освіти. Міністрами освіти за Центральної Ради були педагог і публіцист Н.Я.Григоріїв (січень 1918р.), педагог, історик і публіцист В.К.Прокопович (березень – квітень 1918р.).

На 1 січня 1918р. до структури Генерального секретаріату народної освіти входили

Ø генеральна шкільна рада,

Ø інформаційне бюро,

Ø різні департаменти: нижчої освіти з відділами початкової та вищої початкової школи; вищої та середньої освіти – середня вища школа; дошкільної і позашкільної освіти – дошкільна і позашкільна освіта у військах; професійної освіти – технічної, комерційної, сільськогосподарської і медичної; організаційний; мистецтв – музичний, театральний, художньої промисловості, пластичних мистецтв, охорони пам'яток і мистецтв; бібліотечно-архівний; загальних справ – адміністративно-юридичний, канцелярсько-господарський, фінансовий, статистичний.

Ці структурні компоненти переконливо свідчать про ті питання, які взявся вирішувати Генеральний секретаріат народної освіти.

9 січня 1918р. з проголошенням IV Універсалу про самостійність України Генеральний секретаріат перетворився в Міністерство освіти УНР і продовжив попередню політику.

Першим узявся до справи І.Стешенко, проводячи цілеспрямовану роботу з розбудови національної школи. Так, він розіслав циркуляр в усі відомства, директорам середніх шкіл і директорам торгових шкіл. У документі вказувалося, що в кожній школі необхідно ввести предмет – українознавство, викладання здійснювати українською мовою, організувати гуртки для позакласного вивчення української літератури, історії, організувати бібліотеки української літератури, сприяти постановці українських театральних вистав у школах, восени та влітку проводити екскурсії по пам'ятних історичних місцях.

Уже в 1917-1918 навчальному році в усіх школах України було введено такі обов'язкові предмети, як українська мова та література, історія і географія України.

1917р. був багатим на події в галузі освіти.

Зокрема, 17 вересня 1917р. в Києві було відкрито українську гімназію Кирило-Мефодіївського братства. Гімназія мала підготовчий клас та 8 повних навчальних класів, у яких навчалося 250 учнів. Навчальний заклад утримувався за рахунок держави.

18 березня 1917р. Товариство шкільної освіти за допомогою деяких багатих людей відкрило гімназію ім. Т.Г.Шевченка. Це був приватний заклад, але з правами державної гімназії. У гімназії викладали: українську, французьку, російську мови, Закон Божий, історію та географію України, природознавство, математичні науки, малювання, співи, гімнастику, чистописання. Розмістився навчальний заклад у будинку приватної жіночої гімназії Жекуліної (вул. Львівська, 27), працюючи в другу зміну з 15.00 до 17.00 години.

5 жовтня 1917р. урочисто відкрився Український народний університет, у якому діяли такі факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, правовий. До університету прийняли 1370 чоловік. Навчання проводилося в приміщенні університету Св.Володимира.

У Київському, Одеському, Катеринославському університетах відкрилися факультети з російською, єврейською і польською мовами викладання.

7 листопада 1917р. відкрилася Українська педагогічна академія.

Поступово в шкільній справі перемагала державна мова. Міністерство освіти УНР дало дозвіл фундаторці єврейської школи в Полтаві Розовській замінити російську мову на українську мову навчання. Школу було реорганізовано в єврейсько-українську Кобринську єврейську гімназію. У гімназії навчалося більше ніж 200 учнів.

Плідно працював департамент дошкільної та позашкільної освіти на чолі із Софією Русовою. У відділі позашкільної освіти вироблялися плани вечірніх і недільних шкіл для дорослих, списки книжок для шкільних бібліотек, плани і склад книжок для їх розповсюдження, списки для читань з чарівним ліхтарем.

Виділ позашкільної освіти з’єднався із завідуючими народної освіти у деяких губерніях, і у зв'язку з цим було вирішено організувати курси в справі позашкільної та дошкільної освіти. Їх мали відкрити в жовтні 1917р при Генеральному секретаріаті шкільної освіти.

Програма курсів була розрахована на 6 тижнів і включала такі дисципліни, як історія і сучасний стан позашкільної освіти в Росії, Україні і за рубежем; історія України, українська література, українська мова; географія і геологія України; агрономія; санітарія, народний театр (теорія), народний театр (практика); музейна справа і мистецтво; позашкільне виховання дітей, історичні екскурсії, теорія природничих екскурсій; теорія і практика кооперації; використання ліхтаря і кінематографа.

У підготовці програми курсів найактивнішу участь брала Софія Русова.

І.Стешенку вдалося згуртувати навколо себе видатних педагогів і організаторів освіти П.Холодного, Ф.Сушицького, О.Дорошкевича, Т.Лубенця, С.Русову та інших, які активно втілювали в життя ідею національної школи.

Єдина школа в Україні мала 3 ступені:

Ø молодша основна школа (4 роки навчання),

Ø старша основна школа (4 роки),

Ø колегія (4 роки).

В основу побудови школи було покладено такі принципи:

Ø по-перше, нова школа є єдиною в тому розумінні, що вся система шкіл є єдиною, має один напрям і забезпечує вільний перехід учня від нижчого до вищого ступеня. Ця школа є загальноосвітньою;

Ø по-друге, нова школа – національна;

Ø по-третє, школа є виховною,

Ø нарешті, вона – діяльна (трудова).

Статут єдиної школи виробило Міністерство освіти УНР на таких засадах:

Ø автономія школи,

Ø активна участь громадянства в діяльності школи,

Ø утвердження правового статусу вчителя.

Освіта проголошувалася безплатною, загальнодоступною. Дітям національних меншин, що проживали в Україні, гарантувалося право навчатися рідною мовою нарівні з українцями.

Утвердження єдиної школи в Україні стало прогресивним кроком у творенні єдиної системи освіти. Відомо, що до революції різнотипові освітні установи не були пов'язані між собою ні концептуально, ні єдиним планом чи системою. Ніякої узгодженості в програмах цих різних типів шкіл не було. І цілком зрозуміло, що деякі з них позбавляли дітей безпосереднього виходу до іншого типу шкіл.

Значні досягнення спостерігалися в початковій і середній школі. Середня школа мала такі основні варіанти (відділи):

1. гуманітарний,

2. реальний,

3. економічний.

Основним її типом була гімназія. Діти починали навчання в школі з 6-8 років. Формувалася нова професійна система.

Національна школа будувалася двома шляхами:

а) українізація російських шкіл;

б) відкриття нових.

Навчальні заклади за формою власності поділялися на державні, громадські і приватні. Громадські і приватні заклади при першій нагоді намагалися стати державними.

Так, за даними М.М.Собчинської, до осені 1917р. в державі було відкрито 50 українських гімназій (Київщина – 18, Полтавщина – 16, Поділля – 5, Катеринославщина – 2, Херсонщина – 5, Волинь – 2, Чернігівщина –1, Харківщина – 1) і дві реальні школи (Полтавщина – 1, Поділля – 1). Того ж року 20 гімназій було «прийнято на державні кошти». Отже, Центральна Рада в галузі освіти вперше стала засновником українських шкіл. В УНР було українізовано 262 вищі початкові школи.

Разом з тим, навчальні заклади мали національні меншини – євреї, поляки, росіяни та ін.

Набагато складніше було розбудовувати вищу національну школу. Йшли шляхом відкриття нових навчальних закладів.

Центральній Раді за час свого існування не вдалося в повному обсязі реалізувати освітні програми з об'єктивних і суб'єктивних причин. Але своєю діяльністю вона нарешті поклала край поширеним сумнівам щодо самого факту існування українського народу. Наполегливо організовуючи українське самоврядування, Центральна Рада підірвала недоторканний принцип «єдиної та неподільної Росії». Однак вона фактично була змушена починати будівництво держави ще до завершення процесу формування нації (Джон Решетар). Більшість освічених людей в Україні були або росіянами, або русифікованими. Український рух лише набирав сили. І у зв'язку з цим відчувалася гостра нестача компетентних людей для організації адміністративного апарату української держави. До керівництва Центральної Ради увійшли молоді і недосвідчені люди. Винниченкові було 38 років, Петлюрі – 35, Ковалевському – 25, Шрагу – 22 роки. З огляду на ці труднощі можна зрозуміти, чому, описуючи діяльність Центральної Ради, Винниченко зауважив: «Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світ».

До того ж, самому керівництві не було злагоди. Два провідних міністри в уряді – Винниченко і Петлюра – не могли порозумітися.

Гадаємо, що причин поразки Центральної Ради можна назвати ще чимало, але, на нашу думку, головним є те, що, незважаючи ні на які труднощі, молода Українська Народна Республіка не залишила поза своєю увагою освіту і чимало зробила на шляху відродження української культури.