3.2. Нормованість інформації

У цілому ряді випадків інформація, викладена у формі повідомлень (текстів), повинна відповідати певним нормам, наприклад — орфографічним, логічним, композиційним, видавничим, психолінгвістичним тощо. При відхиленні від цих норм у тексті виникають помилки.

Почнемо з прикладів.

Приклад. Припустімо, в повідомленні є два об’єктивні відхилення: перше — слово дiдась (правильно — дiдусь) — в тексті й друге — прізвище автора I. I. Iваненко (правильно — Іваненко І. І.) — в бiблiографiчному описі. Стосовно першого компонента вважаємо, що в ньому є відхилення, оскільки таке слово відсутнє в орфографічному словнику української мови, а стосовно другого, — оскільки прізвище не вiдповiдає жодному зі шаблонiв, передбачених стандартом для бiблiографiчного опису (серед шаблонiв для бiблiографiчного опису є лише такий: <Прiзвище> <пробiл> <крапка> <пробiл> <крапка>). Відхилення може міститися також у структурі речення, в логічному зв’язку між реченнями чи в композиції повідомлення.

Таким чином, говорячи про відхилення, завжди слід мати на увазі чотири його елементи (табл. 4-1): 1) помилковий компонент повідомлення, в якому є відхилення; 2) норму, яка є в нормативній базі і дає змогу відновити (реконструювати) правильний компонент; 3) власне помилку; 4) виправлений (реконструйований) на основі норми компонент. Неправильний компонент називають ще помилковим, тобто таким, у якому є помилка.

Таблиця 4-1

Елементи відхилення
	Порядковий номер знака
0	1	2	3	4	5	6	7
Помилковий компонент	#	д	і	д	а	с	ь	*
Норма	#	д	і	д	у	с	ь	*
Помилка	#				а			*
Виправлений компонент	#	д	і	д	у	с	ь	*

Примітка: # - початок слова; * - кiнець слова

Спробуємо дати визначення помилки, оскільки в наявній навчальній та довідковій літературі в її визначеннях є логічні огріхи (так звані “кола”). Для цього використаємо методику, що передбачає порівняння неправильного (з відхиленням, помилкового) та правильного (нормативного, словникового) варіантів слова (табл. 4-1)[ ]. Аналогічну методику можна застосувати і для означення інших видів помилок.

Як видно з табл. 4-1, помилкою в слові дідась є літера а, що займає четверту позицію. Коли користуватися такою методикою фіксації помилок, то можна зробити висновок про те, що помилка — це об’єктивне відхилення, яке є різницею між неправильним компонентом повідомлення та його нормативним (правильним) поданням. Іншими словами, помилка — це об’єктивне відхилення, яке доповнює правильний компонент повідомлення до неправильного (помилкового). Звичайно, таке доповнення може бути і зі знаком "плюс", і зі знаком "мінус". Суб’єктивні відхилення не ведуть до появи помилок.

У наш час у ЗМІ якість тексту найчастіше визначають у наближених оцінках на зразок "у рукописі є велика (середня, мала) кількість помилок". Проте іноді важливо знати конкретніші, точніші оцінки якості повідомлення. Такі оцінки дають змогу приймати рішення (наприклад, відхилити чи прийняти рукопис, визначити потрібний ступінь його редагованості) об'єктивніше і кваліфікованіше, ніж зараз. Крім того, знання про якість повідомлень потрібне і для правильного визначення ефективності виконаного редагування (для цього потрібно принаймні знати, якою була якість повідомлення до і після редагування).

Визначення якості повідомлень. Для її визначення можна використовувати два показники: ступінь помилковості овідомлення та комплексну середню нормованість повідомлення.

Ступінь помилковості повідомлення (S) визначають так:

S = E / V, (4-1)

де E - кiлькiсть помилок у повідомленні, а V - обсяг повідомлення, в авторських аркушах (нагадаємо, що один авторський аркуш дорівнює 40 000 знаків).

Приклад. Обсяг статтi дорiвнює 0,5 авт. арк. Редактор виправив 20 помилок. Тоді ступiнь помилковостi S = 20 / 0,5 = 40 помилок на авторський аркуш.

Оскільки не всі норми чітко сформульовані, то визначити якість повідомлень в деяких випадках можна лише з певними похибками.