Соціальні комунікації.

Відповідь до семінару 6 (Структура та діяльність медій).

Питання:

1. Мас-медійна інституція. Види мас-медій.

2. Різноманітність медій.

3. Свобода медій. Медійна рівність.

4. Якість інформації.

5. Відповідальність. Межі та зв’язки відповідальності.

Відповіді:

1. Мас-медійна інституція. Види мас-медій.

Попри зміни технологій, явище масової комунікації – це й надалі невід’ємна

частина мас-медійної інституції. У широкому сенсі сюди належать система

медійних організацій, їхня діяльність (офіційна і неофіційна), правила ро-

боти, а іноді й правові та політичні вимоги, які висуває суспільство. Останні

відображають очікування громадського загалу та інших суспільних інституцій

(політичної, урядової, правової, релігійної, економічної). Медійні інституції

поступово розвивалися навколо головних видів діяльності: видавання і поши-

рення інформації й культури. Вони також перетинаються з іншими інституціями,

особливо, якщо ті розширюють свою громадську комунікативну діяльність. Медійні інституції внутрішньо сегментовані відповідно до технологій (друк, кіно,

телебачення), а часто й у межах кожного типу (напр., на загальнонаціональні та

місцеві мас-медії). До того ж, вони змінюються з часом і різняться від країни

до країни (див. розд. 9). Проте, окрім центральної діяльності з виробництва та

поширення “знань” (інформації, ідей, культури), є ще деякі типові визначальні

риси медійних інституцій:

• Вони розташовані у “публічній сфері”, отож відкриті для усіх поширювачів

та реципієнтів. Мас-медії займаються громадськими справами для громад-

ських цілей. Особливо їх цікавлять питання, щодо яких думка загалу ще

не сформована. Медійні інституції відповідають за свою діяльність перед

суспільством (до цього їх змушують за допомогою правил, законів, дер-

жавного та соціального тиску).

• Завдяки їхній головній діяльності – видавничій – суспільство надає медіям

досить високий ступінь економічної, політичної і культурної свободи.

• Хоч медії і впливові, їхня інституція формально безвладна (високий ступінь

свободи – логічний наслідок цієї безвладності).

• Участь у медійних інституціях добровільна, це не суспільна повинність.

Використання медій в усіх асоціюється із дозвіллям, а не з роботою чи

обов’язками.

ТЕЗИ 1.2. Мас-медійні інституції

• Головний вид діяльності – виробництво та поширення символічного змісту.

• Медії діють у “громадській сфері”, отож їх відповідно регулюють.

• Участь у них як поширювача чи реципієнта добровільна.

• Організація професійна та бюрократична за формою.

• Медії і вільні, і безвладні.

Види мас-медій.

2. Різноманітність медій.

"Уряди часто скаржаться на масові ЗМІ у своїх власних країнах, докоряючи ним, що ті перекручують та невиправдано критикують їх промови. Деяким ЗМІ, справді, не вистачає серйозності та професійної свідомості. Але цей недолік не варто перебільшувати та використовувати його як чудовий привід для радикального втручання, або для контролю з боку держави. Доречно, навпроти, щоби влада створювала умови для медійної політики, котра заохочує самодісціпліну та багатоголосся медійного висловлення. Демократія вимагає такого різноманіття, що зокрема посилює демократизацію суспільства. Головні редактори та інші представники ЗМІ мусили б проявити більш уваги критиці на адресу якості певних матеріалів або репортажів. Покращити освіту журналістів та посилити саморегуляцію - ось питання першорядної важливості.

ЗМІ стоять перед подвійною фундаментальною проблемою: недостача серйозної розповсюдженої інформації та недостатність різноманітності тону.

І хоча Інтернет віднині надає нові можливості, щоб посилити демократичний діалог у галузі політики, масові ЗМІ залишаються напевно головним вектором інформації загального інтересу і головним простором суспільних дискусій.

Уряди та великі підприємства в усьому світі контролюють медійну продукцію, особливо телевізійну. Враховуючи високу вартість вкладень в цю галузь, така ситуація певною мірою є неминучою. Але вона підкреслює, до якої ступені важливо шукати засоби та демократизувати медійні структури. Головна умова є такою, що ті, хто стоять за медійними групами, інформують про це, роблячи це з повною прозорістю.

Часто вважають, що споживачі допомагають виправити цю ситуацію. Медіа-підприємства що вдаються надто до пропаганди мають тенденцію втрачати читацьку, глядацьку або аудіо-аудиторію. Але, головним чином, проблема залишається там, де альтернативні вирішення недостатні або неможливі. Зростаюча можливість слухати радіопередачі або дивитися супутникові канали, мовлення яких ведеться з-за кордону, звичайно, покращує цю ситуацію, проте такий варіант не завжди є реалістичним для більшості громадян, через мовний бар'єр та інші перепони.

Це є одним з чинників, котрий має особливо засадниче значення щодо політики ЗМІ у демократії: існування справжньої конкуренції, до котрої заохочують уряди та парламенти; неупередженість офіційних ЗМІ органів влади, котрі турбуються тим, щоби діяти в інтересах усіх соціальних категорій; і нарешті, прозорість керівництва та вільний доступ до інформації, котрою воно володіє.

1. Конкуренція

Деякі уряди та європейські парламенти серйозно вкладували гроші в не дуже багаті ЗМІ, котрі часто належать меншинам, задля того, щоб гарантувати широкий вибір медійної продукції. В інших країнах навпроти виконавча влада намагалася підірвати ЗМІ, котрі не були їм до вподоби і таким чином перешкоджали вільній конкуренції.

Елемент оцінування під час надання частот телебаченню та радіо викриває недоробки деяких урядів. Доречно, щоби державні служби, що мають повноваження займатися цим, приймали рішення виходячи з визнаних та об'єктивних критерієв, не вдаючись до дискрімінаційного подходу щодо більш незалежних кандидатів.

Деякі країни зтикаються з іншою трудністю: адміністрація обмежує можливість придбання рекламної площі "лояльних" ЗМІ, вказуючи таким чином підприємствам, як мають поводитися, і це фактично призводить до бойкотування незалежних ЗМІ.

Інші дискрімінаційні засоби застосовуються до незалежних ЗМІ; деякі з них вочовидь мають на меті призвести ЗМІ до банкрутства. Прикладом цього можно назвати помноження позовів про наклеп, та перешоди придбання друкарського паперу, або перешкоди під час розпосюдження преси. Такі дії мають вважатися наступом на свободу слова.

Важливо, щоб існували справжні методи вирішення проблеми. Одного дня я запитав правозахисника однієї колишньої радянської республіки, яку засадничу реформу він вважає негайною для того, щоб були захищеними права людини в його країні. Телеканал, котрий був би насправді незалежним, - відповів він. Саме це, на його думку, було б найкращим засобом сприяти вільним дискусіям в суспільстві, також чесному відстеженню суспільних проблем.

2. Роль "офіційних" ЗМІ

Вони повинні виконувати свою роботу неупереджено та в інтересах всього населення. По суті, вони могли б з користю служити противагою розважальним ЗМІ, котрі приносять жертву законам економіки.

Доречно, звичайно, щоби ЗМІ "органів влади", що часто фінансуються податковими відрахуваннями або за рахунок інших державних джерел, не стали б інструментом пропаганди на службі певних політичних лідерів. Їх незалежність і неупередженість мають принципове значення, котрі повинні зберегтися завдяки доречної редакційної політики та адекватної процедури призначення керівництва.

3. Прозорість деражвних органів влади

Подхід органів влади щодо інформаційних запитів журналістів, включаючи запити щодо незручних тем має важливі наслідки на медійну культуру взагалі. Абсолютно законно, коли ЗМІ цікавляться рішеннями та діями влади. Таким чином вони виконують роль представників громадян, котрі мають право знати, як їх обранці діють на користь суспільства. Також отримання інформації без перешкод від органів влади уявляє собою демократичний принцип, котрий є абсолютно пріоритетним.

Недостатньо лише того, що міністри щиро надають інтерв'ю. Доречно, щоб закон надавав право громадянам, включаючи і журналістів, отримувати від органів влади письмові документи та інші відомості. Важливо, щоб виключення з цього принципу реглементувалися строго та обмежувалися лише захистом законної державної таємниці.

Ці труднощі є ще більш гострими у країнах, що перебувають у стадії переходного періоду, коли актуальна інформація та інформація політичного характеру раніше ретельно контролювалася владою. Необхідно тим не менш, щоб ці питання були проаналізованими по всій Європі: ринок ЗМІ, чи він керується справжньою конкуренцією? ЗМІ органів влади, чи виконують вони роль, котру мусять виконувати? Чи можна говорити про справжню прозорість органів влади?