30.Різновиди колонтитулів, правила їхнього оформлення в довідкових виданнях.

Колонтитули – це заголовкове слово в горі або з низу сторінки.

Колонтитул — це відділений від основного тексту (наприклад, лінійкою) один рядок угорі чи внизу сторінки, що включає її абсолютну адресу та коротко описує тематичне наповнення.

Колонтитули є постійні(онакова назва книги) і змінні (різні назви розділів).

Колонтитул в словниках є рубриками.

У такому рядку, як правило, подають номер сторінки, а іноді ще й текст чи навіть ілюстрацію. Як текст у колонтитулі можуть використовувати: у словникових видан­нях — перше і/чи останнє слово на сторінці; у несловникових виданнях — прізвище автора, назву видання, назву розділу видання, назву статті, оповідання, дату виходу періодичного видання тощо. Тексти колонтитулів можна скорочувати (замість повних слів подають їх перші літери, а замість повних назв—їх скорочені варіанти).

В апараті повідомлення колонтитули належать до пошукових компонентів.

Розрізняють такі типи колонтитулів:

—змінні (тобто такі, що змінюються на кожній сторінці) та постійні (не змінюються в межах видання чи розділу);

—текстові (тобто такі, що мають, крім номера сторінки, ще й ланцюжок символів) та ілюстровані (мають у своєму складі, наприклад, крім тексту, ще й ілюстрацію);

—ліві та праві (наприклад, на лівій сторінці номер розділу, на правій—його назва).

Норми редагування колонтитулів такі:

Колонтитули потрібно ставити на всіх сторінках видання.

Виняток: спускові сторінки, а також ті, де розташовані посторінкові таблиці чи ілюстрації. Цей виняток не розповсюджується на газетні й журнальні видання.

• Номер сторінки слід розташовувати в колонтитулі.

• У кінці колонтитула ставити крапку не потрібно.

• У словниках у лівих колонтитулах слід писати перше, а в правих — останнє слово, яке є заголовком словникової статті на цій сторінці.

31.Довідково-пояснювальний апарат (пояснювальні компоненти) видання: загальна характеристика. Пояснювальний апарат:

Пояснювальний апарат – це інформація, яка щось пояснює.

• Передмова – буває від укладача (автора, видавця).

• Вступна стаття.

• Післямова.

• Бібліографічний список.

• Історико-бібліографічний нарис – це самостійний твір, який може бути в будь-якій збірці, пояснює щодо видання особистості, міста, країни тощо.

• Примітка – це коротке пояснення слова, фрази, словосполучення (неологізми, історизми, архаїзми).

• Коментар – це стисле пояснення.

Передмова — це стаття, яку поміщають перед основним текстом і яка попередньо інформує реципієнтів про те, що слід мати на увазі, читаючи видання.

Передмова може описувати: завдання і характер видання; коло реципієнтів, на яке воно розраховане, та вимоги до них; принципи добору й групування матеріалу; порядок публікування і відмінностей від попередніх видань; особливості довідкового апарату; використані джерела; спосіб отримання описаних видань тощо.

Передмову можуть укладати автори самого повідомлення, його редактори, пере­кладачі, укладачі, коментатори та ін. Залежно від цього їй можуть давати такі назви: Від автора, Від редактора, Від перекладача тощо.

Приклад. У передмові автори можуть пояснити, в якій послідовності слід вивчати окремі уроки підручника і кому належать які розділи; редактор може пояснити, як змінено правопис оригіналу і як оформлено приклади й цитати; перекладач може описати принципи перекладу твору; укладач може розповісти про принципи добору матеріалу.

У публіцистичному виді літератури, точніше в періодичних виданнях, передмови до статей часто виділяють лише поліграфічними засобами.

Приклад. У газетах і журналах передмови часто виділяють шрифтами, втягуваннями, розташуванням. В них повідомляють про особливості отримання матеріалу, ставлення редакції до авторської позиції тощо.

Передмову слід опрацьовувати на основі тих самих норм, що й основний текст. Крім того, слід застосовувати ще дві специфічні норми.

• Передмова не може описувати об'єкт, предмет, мету й методи дослідження, оскільки це тема вступу до повідомлення.

• Передмова повинна містити засоби, які б збуджували інтерес й викликали увагу реципієнта до повідомлення.

Суть приміток і коментарів. Примітки — це короткі пояснення до основного тексту повідомлення. Як пояснення можуть виступати: а) переклади іншомовних слів, пояснення термінів, різні означення щодо основного тексту (такі примітки називатимемо звичайними); б) вказівки на джерела запозичень чи посилання на факти з інших повідомлень (такі примітки називатимемо джерельними).

Розрізняють примітки автора, редактора, перекладача чи інших осіб, які працювали над повідомленням. Примітки можуть бути розташовані: всередині основного тексту (внутрітекстові, зокрема найчастіше внутріреченнєві), внизу сторінки (посторінкові) або в кінці видання (позатекстові).

Коментар — це розгорнуте тлумачення та пояснення фрагмента основного тексту повідомлення. Авторами коментарів найчастіше виступають науковці, які критично оцінюють повідомлення якогось автора й можуть навіть висловлювати своє ставлення до аналізованого тексту, що в примітках є недопустимим. Коментарі так само можуть бути внутрітекстовими (їх подають між абзацами), посторінковими чи позатекстовими. Існують такі види коментарів: текстологічні (виклад історії створення і вивчення тексту), літературні (опис ідейного змісту твору, його художніх особливостей, місця та значення в літературному процесі),реальні (пояснення реалій, тобто різних предметів та об'єктів матеріального та духовного життя суспільства, про які йде мова у повідомленні—фактів, історичних імен, подій тощо), лінгвістичні (пояснення слів та зворотів мови, які можуть бути незрозумілими читачеві).

Примітки й коментарі належать до доповнюючих компонентів видання.

Між звичайними примітками й коментарями іноді досить важко прокласти чітку межу. Формальним критерієм розрізнення може служити їх обсяг: коли пояснюючого тексту більше, ніж основного, то пояснюючий текст є коментарем (згадаймо, для прикладу, коментарі до кодексів законів), а, коли пояснюючого тексту стосовно основного лише один—десять відсотків, то це—примітки.

Коли йдеться про складність користування, то найпростішими для реципієнтів є внутрітекстові примітки й коментарі (вони розташовані безпосередньо в місці самого посилання, а тому не вимагають переключення уваги). Трохи складнішими є посторінкові примітки й коментарі. Адже примітки розташовують на певній віддалі від основного тексту — внизу сторінки, а коментарі — між абзацами, що вимагає переключити увагу й спеціально слідкувати за правильністю повернення до основного тексту. Найскладнішими є позатекстові посилання й коментарі (їх розташовують на великій віддалі від місця посилання, найчастіше в кінці повідомлення, рідше — в кінці розділу).

Впливає на складність апарату й кількість приміток і коментарів. Так, кількість посторінкових приміток може доходити й до десяти, а кількість коментарів — і до тисячі.

Ще одним фактором впливу на складність є спосіб нумерації звичайних приміток (у межах сторінки, в межах розділу чи навіть у межах усього видання). За складністю перший спосіб є найлегшим, другий — середнім, а третій — найважчим.