Сучасні підходи.

До сучасних стилів керівництва належать: управлінська матриця Блейка і Моутона, теорія раціонального управління, теорія співучасницького управління, ймовірнісна модель управлінської ефективності, теорія ситуаційного лідерства.

Управлінська матриця Блейка і Моутона.

Американські дослідники Р. Блейк і Д.Моутон запропонували вимірювати будь-яку управлінську діяльність двома «заходами» - увагою до виробництва та турботою про людей (увагою до людини).

Увага до виробництва - це відношення керівника до широкого кола питань, що стосуються ефективності прийнятих рішень, добору кадрів, організації людей і виробничого процесу, обсягу і якості продукції, що випускається і т. д.

Турбота про людей має на увазі забезпечення особистої участі працівніків у процесі досягнення цілей, підтрімку їх самоповаги, розвиток відповідальності, збереження хороших умов праці та сприятливих міжособістісних відносин.

Типологія керівників:

Демократ (1,9). Піклується найбільше про стан міжособистісних відносин в робочій групі. Недостатньо враховує потенційні можливості працівників. У зв'язку з цим не завжди найкращим чином виконує задачу.

Диктатор (9,1). Основна орієнтація - рішення професійної задачі оптимальним способом і в оптимальний строк. Проблеми людини його не цікавлять. Вважає, що для вирішення управлінського завдання основою є професійна підготовка.

Песиміст (1,1). Мало уваги приділяє вирішенню завдання і мало цікавиться потребами і можливостями людини. У керівництві групою дотримується анархічного стилю, вважаючи, що робота поодинці значно ефективніше колективних дій.

Організатор (9,1). Поєднує в собі всі якості керівника творчої групи. Дає можливість кожному працівнику проявити ініціативу і творчість. Вирішення управлінських завдань під керівництвом такого лідера здійснюється найраціональнішим шляхом.

Маніпулятор (5,5). Основним завданням своєї діяльності вважає залагодження відносин всередині групи. Вміє "гасити" гострі моменти у відносинах між людьми. Вважає, що узгодженість дій членів робочої групи є основною умовою вирішення завдань управління.

Теорія раціонального управління.

Японський дослідник Т.Коно у своїй книзі «Стратегія і структури японських підприємств» виділив і описав чотири типи управління:

• новаторсько-аналітичний;

• новаторсько-інтуїтивний;

• консервативно-аналітичний;

• консервативно-інтуїтивний.

На думку Т. Коно, саме новаторсько-аналітичний тип управління є найбільш ефективним, оскільки він здатний забезпечити організаційне виживання в умовах найгострішої ринкової конкуренції. Цей тип включає в себе наступні елементи менеджерської поведінки: відданість організації (фірмі); енергійність і новаторство; чуйність до нової інформації та ідей; генерування великого числа ідей та ініціатив; швидке прийняття рішень; хороша інтеграція колективних дій; чіткість у формулюванні цілей і установок; готовність враховувати думку інших; терпимість до невдач.

Теорія співучасницького управління.

Основні риси співучасницікого управління:

• регулярні наради керівника з підлеглими;

• відкритість у стосунках між керівником і підлеглими;

• залученість підлеглих у розробку і прийняття організаційних рішень;

• делегування підлеглим ряду повноважень керівника;

• участь рядових працівників у плануванні і здійсненні організаційних заходів;

• створення мікрогруп із правом самостійно розробляти і пропонувати варіанти вирішення проблем.

Співучасницьке управління не може використовуватися будь-яким керівником в будь-якій ситуації.

На думку прихильників даної концепції, існують певні умови його реалізації. Ці умови передбачають врахування трьох факторів:

• характеристики керівника;

• характеристики підлеглих;

• характеристики, які стоять перед групою завдань.

Керівник, здатний до реалізації співучасницького управління, повинен володіти наступними якостями:

• впевненістю в собі;

• високим освітнім рівнем;

• здібностями до оцінки пропозицій підлеглих;

• орієнтованістю на розвиток креативних (творчих) якостей співробітників.

Співучасницьке управління є найбільш ефективним для певного, з точки зору особистісних особливостей, типу підлеглих. Цей стиль застосовується до людей, яким притаманні:

• високий рівень знань, умінь, навичок;

• виражена потреба до незалежності;

• сильна тяга до творчості, особистого росту;

• орієнтація на стратегічні цілі;

• прагнення до рівності у відносинах.

Співучасницьке управління відповідає певному типу задач. Цьому типу управління найбільш релевантні такі завдання:

• передбачають множинність рішень;

• вимагають теоретичного аналізу та високого професійного виконання;

• робота, над якими здійснюється з середньою напругою зусиль.