6. Типи бібліографів.

Бібліографічна діяльність.

Відповідь до семінару 3 (Система «документ – споживач» як об’єкт бібліографічної діяльності).

Питання:

1. Визначення об’єкта бібліографічної діяльності у провідних теоретичних концепціях бібліографії.

2. Документ як об’єкт практичної бібліографічної діяльності.

3. Споживач як об’єкт практичної бібліографічної діяльності.

4. Об’єкти науково-дослідної, педагогічної, управлінської бібліографічної діяльності.

Відповіді:

1. Визначення об’єкта бібліографічної діяльності у провідних теоретичних концепціях бібліографії.

2. Документ як об’єкт практичної бібліографічної діяльності.

Практична бібліографічна діяльність, або бібліографічна справа, це —сукупність процесів виробництва та поширення бібліографічної інформації (БІ).

У даному визначенні зафіксована безпосередня мета цього виду діяльності: виробництво та поширення БІ. А кінцева мета пов'язана із сутністю БІ: задоволення бібліографічних, документальних, інформаційних потреб споживача інформації.

Об'єктом діяльності називають: "1) Матеріальний предмет пізнання і практичного впливу з боку людини (суб'єкта); 2) Річ, явище, на які спрямовано будь-яку діяльність".

Об'єктом практичної бібліографічної діяльності завжди була книга, у тій формі, яка була притаманна тій чи іншій епосі. Спочатку це була рукописна книга ("манускрипти"), потім — друкована, або "твори друку". Причому друкована книга в усій різноманітності її зовнішніх форм та внутрішнього змісту. Тобто як неперіодичні видання, так і періодичні; вербально-писемні і образотворчі, нотні, картографічні видання і твори друку; окремі видання і частини видань. За соціальним призначенням: від офіційних документів держави до дитячої літератури. Головною зовнішньою відмінною рисою об'єкта бібліографування поступово стало те, що це були твори друку.

У XIX — XX ст. з'явилися нові засоби фіксування та передачі людського знання, тиражування творів: звукозапис, фотографія, кінофільми. Об'єкт бібліографування розширився. Стало зручніше називати його словом "документ" (у широкому значенні цього поняття, що означає матеріальний носій, на якому зафіксована інформація і який використовується у соціальному комунікаційно-інформаційному процесі для її передачі в часі та просторі).Від назви безпосереднього об'єкта бібліографування походять назви теоретичних концепцій бібліографії: "книгознавча" та "документографічна".

Книгознавча концепція — найдавніша, вона виникла разом із теоретичним усвідомленням бібліографії і пройшла різні етапи свого розвитку. Документографічна концепція виникла у ХХ ст., коли об'єкт бібліографії почали називати "документом". Витоки цієї концепції — у поглядах засновника Міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі Поля Отле.

Наприкінці XX ст. була опублікована нова концепція бібліографії щодо визначення її об'єкта: інформографічна або ідеодокументографічна. Їїприхильники (Наталія Андріановна Сляднєва) вважають, що об'єктом бібліографії є інформація, або "суверенний інформаційний об'єкт", або "інфоквант". До таких інформаційних об'єктів відносять не тільки документ і його зміст, але й ідеї та думки, не зафіксовані в документах. Відповідно, бібліографія трактується як метод оперування будь-якими інформаційними об'єктами, незалежно від форми їх існування. Ця концепція зазнала справедливої критики з боку представників документографічної концепції, але залишилася фактом бібліографічної науки і має своїх запальних послідовників.

Нові нюанси щодо визначення об'єкта бібліографічної діяльності виявили культурологічна та когнітографічна концепції бібліографії. Авторка першої —Маргарита Георгіївна Вохришева — підкреслила, що бібліографія є засобом формування, розвитку, збереження та успадкування культури, культурних цінностей1

. Але культурні цінності, що є, на її думку, об'єктом бібліографії, являють собою "фіксоване в документі знання", отже, культурологічна концепція не заперечує документографічну.

У когнітографічній концепції, розробленій Валерієм Олександровичем Фокеєвим, наголос робиться на тому, що об'єктом бібліографії є "знання, що рухається у формі різних текстів", "квант знання", "фіксований текст і потреби в ньому", "світ текстів — світ потреб". Важко уявити знання, фіксоване у формі тексту, поза його документальною формою. Вважаємо, що "фіксований текст" — це є документ. Але, на думку В. О. Фокеєва, "носіями знання" є не тільки речовинні носії, але й "людська свідомість індивідуумів та їхніх співтовариств". Чи є інформація про текст, що існує в "живій пам'яті" людини, бібліографічною? Ця теза залишилася недоведеною. Отже, з погляду визначення об'єкта бібліографії когнітографічна концепція не змогла скасувати документографічну.

Документографічна і книгознавча концепції бібліографії не мають суттєвих суперечностей у питанні щодо визначення об'єкта практичної бібліографічної діяльності. Без сумніву, книга — це один із видів документа і всі властивості документа притаманні й книзі. Дискусійним залишається лише питання: всі чи не всі документи можуть бути об'єктом бібліографування. На наш погляд, переваги документографічної та книгознавчої концепцій бібліографії можна зберегти в єдиній документографічно-книгознавчій концепції, побудованій на вивченні структури соціальної інформаційної комунікації.

Але книга (чи документ) — не єдиний об'єкт практичної бібліографічної діяльності. Бібліограф вивчає (описує, систематизує) книги (документи) з метою створення БІ, яка призначена для використання споживачем інформації.

Споживач інформації є частиною складного об'єкта практичної бібліографічної діяльності — системи "документ — споживач".

Два головні елементи цієї системи — документ і споживач інформації —відіграють різні ролі в процесах бібліографування і бібліографічного обслуговування. Документ є безпосереднім об'єктом бібліографування, споживач — безпосереднім об'єктом бібліографічного обслуговування. Але бібліографування здійснюється для того, щоби БІ у кінцевому підсумку надійшла до споживача, а бібліографічне обслуговування, тобто надання БІ споживачеві, має на меті встановлення інформаційного зв'язку споживача з документом.

Отже, об'єктом практичної бібліографічної діяльності є система "документ — споживач" або, як її різновид, система "книга — читач".