4 Франція

Франція - друга за площею (544,0 тис.км², після України) європейська держава, яка займає крайній захід Європи. Вона має широкий вихід до Атлантичного океану та його морів (Середземного та Північного). Сухопутні кордони розділяють її на північному сході і сході з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією, Монако, а на півдні - з Іспанією та Андоррою. Разом із сусідніми країнами, що входять до ЄС, Франція утворює єдиний Європейський простір.

Приморське положення на крайньому заході континенту призвело до того, що через територію держави проходять залізничні і автомобільні шляхи, що з'єднують країни Європи з важливими портами Атлантики. Підводний тунель через Ла-Манш з'єднує Францію з Великою Британією.

Франція - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - парламент, що складається з Сенату та Національних зборів.

За кількістю населення Франція займає третє місце серед європейських країн (65,7 млн. осіб – 2012 р.). Тривалий час природний приріст населення в країні був дуже низький, але останнім часом, завдяки демографічній політиці уряду, став дещо вищим, ніж в інших розвинутих державах Європи. Населення збільшується завдяки імміграції населення з колишніх колоній, країн Східної Європи і Північної Африки, Італії та Туреччини.

Середня тривалість життя французів - 79 років (83 - жінки, 75 - чоловіки).

За національним складом Франція - однонаціональна держава. Склад населення досить однорідний. Французів проживає 93,6 %, а також алжирці, португальці, марокканці, італійці та представники інших національностей (бретонці, фламандці, корсиканці, німці, баски - 2,8 %). Більшість віруючих - християни-католики.

Розміщене населення нерівномірно. Середня його щільність - близько 108 осіб/км². У промислово розвинутих районах вона сягає до 300 осіб/км², тоді як у горах щільність становить 20-30 осіб/км². 75% населення - це міські жителі, які в основному проживають у 50 міських агломераціях країни (понад 60% населення країни). Близько 1/5 жителів Франції проживає в Паризькій агломерації. Великими агломераціями є також Ліон (1,2 млн. осіб), Марсель (1,2 млн. осіб), Лілль (1 млн. осіб). Сільське населення переважно живе в невеликих населених пунктах і хуторах.

У структурі зайнятості переважає сфера послуг (71%), у промисловості зайнято 25%, у сільському господарстві - 4% економічно активного населення.

Досить великий рівень безробіття (12,4 %).

Природні умови і ресурси. Франція недостатньо забезпечена мінеральними ресурсами для розвитку промисловості і залежить від імпорту сировини та енергоносіїв.

Запаси вугілля, нафти, природного газу та руд кольорових металів незначні. Найбільші вугільні басейни - Лільський та Центрального масиву. Однак серед енергетичних ресурсів Франція займає перше місце в Європі за запасами уранових руд.

За запасами залізних руд Франція займає провідне місце серед країн Західної Європи. На півдні держави є великі родовища бокситів, в Ельзасі - калійної солі, в Лотарингії - кухонної солі. Франція досить багата на будівельну сировину.

Краще, ніж інші західноєвропейські держави, країна забезпечена прісними водами, має також значні запаси гідроенергетичних ресурсів.

Ліси займають 25 % території Франції, але більшість із них не мають промислового значення.

Північна і центральна частина Франції - рівнинна, південна і південно-західна - гірська (старі гори Центрального масиву та молоді високі хребти Піренеїв та Альп).

У країні переважають два типи клімату - морський та перехідний від морського до помірно континентального, а на південному узбережжі та о. Корсика - субтропічний середземноморський.

Переважають карбонатні, бурі лісові, а також чорноземні ґрунти. Країна багата на земельні ресурси для розвитку сільського господарства.

Практично вся територія Франції комфортна для проживання людей, а південне узбережжя - важливий рекреаційний район світу. Крім морських узбереж, важливими рекреаційними регіонами є Альпи та Піренеї.

Загальна характеристика господарства. Франція відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. Обсяг промислового виробництва в другій половині XX ст. виріс майже у шість разів, а продуктивність сільського господарства - більше, ніж удвоє. За обсягом промислового виробництва і розміром ВНП (1500 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Японії і Німеччини.

У структурі ВНП питома вага промислової продукції значно перевищує частку продукції аграрного сектору, але поступається сфері послуг. Продукція промисловості домінує і в експорті країни.

Промисловість. Характерною особливістю сучасного розвитку промисловості Франції є високі темпи розвитку галузей, що визначають НТП. На світовому ринку отримали визнання такі галузі промисловості, як аерокосмічна і воєнна промисловість, загальне машинобудування і металообробка, автомобілебудування, кольорова і чорна металургія, електронна і електротехнічна промисловість, атомна енергетика, фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість. Франція все більше орієнтується на наукомісткі галузі економіки, що посилює конкурентоздатність промислової продукції.

Провідні позиції Франція займає у виробництві робототехніки, засобів зв'язку, біотехнології, мікроелектроніці і навіть в енергетиці.

Енергетика є розвиненою галуззю у Франції, що спирається на використання як власних, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу, атомного палива. Країна забезпечена власними енергетичними ресурсами менше, ніж на половину. Більше половини енергоносіїв Франція імпортує.

Серед країн Європи і світу Франція виділяється високою часткою електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях (75 %), за цим показником країна поступається лише США. АЕС працюють переважно на власному урані, який видобувають у Центральному масиві.

Серед інших електростанцій виділяються ТЕЦ, що споруджені у промислових районах та біля великих міст (7,3 %).

Великі ГЕС знаходяться на р. Рона і її альпійських притоках, багато їх також на Центральному масиві, Піренеях і на витоках Рейну. ГЕС виробляють 17 % електроенергії країни.

Вугільна промисловість країни переживає кризу. Видобувається вугілля у Центральному масиві і на півночі країни. Головним районом видобутку вугілля залишається Лотарингія.

Незначним є видобуток нафти і природного газу, хоча заводи Франції переробляють понад 75 млн. т сирої нафти. Нафта надходить переважно з країн Південно-Західної Азії і переробляється на нафтопереробних заводах Марселя, Гавра, Дюнкерка, Руана, Бордо, Страсбурга.

Природний газ імпортується із Алжиру, Нідерландів, Росії.

Виробництво електроенергії у Франції постійно збільшується, частину виробленої електроенергії Франція експортує.

У Франції добре розвинена чорна металургія, займаючи п'яте місце за її розвитком в Європі після Росії, Німеччини, Італії і України.

Для виробництва чорних металів використовується, головним чином, місцева сировина. Франція входить у десятку найбільших виробників чорних металів у світі. Найбільше залізної руди і металу виробляється у Лотарингії. Металургійні заводи повного циклу функціонують в Лотарингії, у містах Дюнкерк і Фос-сюр-Мері (район Марселя), у Савойї.

Франція має розвинену кольорову металургію, особливо алюмінієву, мідну і свинцево-цинкову. За видобутком бокситів країна входить у двадцятку найбільших світових виробників, а за виплавкою алюмінію поступається у Європі лише Російській Федерації і Норвегії, входячи в десятку найбільших світових виробників. За виробництвом свинцю і цинку країна займає відповідно сьоме і десяте місця у світі. У Франції видобувають також мідь, срібло, вольфрам, літій, сурму. Франція є основним виробником золота у Західній Європі.

Машинобудування - головна галузь промисловості Франції. Частка галузі у загальній вартості продукції обробної промисловості країни становить майже третину, дещо поступаючись за цим показником США, Японії, Німеччині.

Провідною галуззю машинобудування є транспортне машинобудування, передусім автомобілебудування. Більшість автомобільних підприємств розташовується на окраїнах Столичного району Франції - в Нормандії, Ельзасі, Півночі, Рона-Альпах. Найбільш відомою автомобільною фірмою є "Пежо-Сітроен", яка забезпечує понад 30% випуску автомобілів у Франції.

Важливою галуззю машинобудування є авіаракетна. За виробництвом літаків Франція займає перше місце у світі, а за кількістю зайнятих і обсягом виробництва у світі вона поступається лише США. Центри авіаційної промисловості - Париж, Тулуза, Бордо і Маріньяні. Авіаракетна промисловість у Франції, на відміну від інших західноєвропейських країн, належить державі.

Суднобудування розвивається в Сен-Назаре, Нанті, Дюнкерку.

Франція є відомим виробником залізничного обладнання, тепло- і електровозів. За виробництвом швидкісних поїздів вона займає перше місце у світі.

Значного розвитку досягла електротехніка і електронна індустрія, яка поряд із побутовими товарами випускає вироби промислового, наукового і військового призначення, електронно-обчислювальні машини. Вагому частину цієї продукції дають підприємства Парижа.

Хімічна промисловість займається виробництвом мінеральних добрив, гуми, пластмас, синтетичного каучуку, синтетичних волокон, миючих засобів, медикаментів тощо. Хімічні заводи базуються переважно на дешевій сировині та енергії. Так, в Лотарингії на базі місцевої сировини розвинені вуглехімія і виробництво соди, в Ельзасі - виробництво калійних добрив, в Ландах - лісохімія, в Альпах і Піренеях - електрохімія. Центри нафтохімічної промисловості орієнтується на імпортну сировину (Марсель, Нижня Сена). Водночас будуються дрібні підприємства наукомістких підгалузей, особливо фармацевтики і парфумерії в районах, що добре забезпечені кваліфікованою робочою силою (Париж).

Виробництвом синтетичних волокон у Франції виділяється хімічний концерн "Рон-Пулен" - четвертий у світі виробник хімічних волокон.

Важливою галуззю легкої промисловості залишається текстильна, яка займає традиційні райони на півночі країни, де розвивається вовняне, лляне, джутове і бавовняне виробництво. Центрами трикотажної промисловості є Париж, Труа, Рубе. Париж і сьогодні вважається законодавцем мод і найбільшим центром швейної промисловості не лише Франції.

Серед інших галузей промисловості важливе значення зберігає харчова промисловість. Для неї характерні невеликі підприємства, розміщені  у  малих  містах та у  сільській  місцевості.  Провідними її галузями є м'ясна, молочна, борошномельна, консервна, хлібобулочна, виробництво алкогольних напоїв, передусім марочних вин - шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор, коньяку і безалкогольних напоїв. Підприємства первинної переробки сільськогосподарської продукції зосереджені у районах виробництва сировини, а також поблизу місць споживання. Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості виділяються Іль-де-Франс, Нор-Па-де-Кале, Пікардія, Бретань, землі вздовж Луари.

Франція є відомою аграрною країною. За виробництвом збіжжя вона займає четверте місце у світі і перше у Європі, цукрового буряку - перше у світі і в Європі, винограду - друге у світі і в Європі (після Італії), за кількістю вирощених свиней - 9 місце у світі у Європі, а за наявністю ВРХ - 13 місце у світі і друге у Європі (після Російської Федерації). Франція є відомим експортером сільськогосподарської продукції.

Структура сільського господарства характеризується великим розмаїттям галузей і приблизно однаковою значимістю рослинництва (47%) і тваринництва (53 %) у вартості виробленої продукції.

Тваринництво. У Франції інтенсивно розвивається молочно-м'ясне тваринництво із використанням концентрованих кормів і пасовищного кормовиробництва.

Орієнтація Франції на власну кормову базу, використання досягнень селекції та сучасної індустріальної бази дає змогу нарощувати виробництво тваринницької продукції навіть при деякому скороченні поголів'я. Франція вважається основним виробником волового м'яса і телятини у Європі. Для Франції характерне інтенсивне свинарство беконного півсального напрямку.

У Франції розвивається також промислове птахівництво. Воно наближене до споживача - великих агломерацій і промислових центрів.

Загалом сільське господарство Франції залишається найбільшим виробником продовольства у Європі, продукція якого використовується не лише для власних потреб, а й для експорту на європейський і світовий ринки.

У рослинництві найбільшу питому вагу займає зернове господарство (30%). Основні культури - пшениця і кукурудза. Основними пшеничними районами є Північно-французька і Аквітанська низовини. Головні посіви кукурудзи зосереджуються на південному заході країни. Вирощують також ячмінь, а на зрошуваних землях у дельті Рони - рис.

Важливе місце у рослинництві займають виноградарство і овочівництво. Тут збирають щорічно 7-8 млн.т винограду. Середземноморське узбережжя майже все вкрите виноградниками. Багато виноградників у Шампані, де у довгих підземних галереях витримують всесвітньовідомі шампанські вина. Основна частина винограду направляється на виготовлення вин. За якістю і кількістю вироблених виноградних вин, а їх продукується майже 5,6 млн. т, Франція поділяє перше і друге місця у світі з Італією. Основний район виноградарства - Ланґедок. Марочні вина виробляються у районі Бордо (Жиронда), у Шампані, Ельзасі, долині Луари.

Овочівництво найбільше розвинене в індустріальних районах та у передмістях великих населених пунктів, зокрема навколо Парижа. Товарне овочівництво характерне також і для узбережжя Бретані, долині Луари, Гаронни і Рони. Садівництво найбільше розвинене у помірних широтах, де вирощують високоврожайні сорти яблук, груш, персиків, а у Середземномор'ї Франції - маслини.

У Франції успішно розвиваються усі види транспорту. У внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт. На його частку припадає більше половини перевезень пасажирів і понад дві п'ятих вантажів.

Франція характеризується досить високою насиченістю автомобілів. Так, на 1000 жителів тут припадає майже 442 легкові автомобілі, що є п'ятим показником у Європі.

Друге місце у внутрішніх вантажоперевезеннях займає залізничний транспорт (8,2 %). У Франції ведеться будівництво швидкісних залізниць, що з'єднують окраїни держави зі столицею. Через протоку Ла-Манш прокладено тунель, який теж забезпечує швидкісний залізничний зв'язок.

Трубопровідний транспорт у Франції досить розвинений. Головними нафтопроводами є Марсель - Ліон - Страсбург і Гавр - Париж.

Для зовнішніх торговельних і пасажирських перевезень важливе значення мають морський і авіаційний транспорт. Понад 90% вантажообігу забезпечують такі морські порти, як Марсель, Гавр, Дюнкерк, Бордо, Нант, Руан.

Зовнішньоекономічні зв'язки. За оборотом зовнішньої торгівлі (58 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Німеччини, Японії. Понад три четвертих експорту Франції - це готова продукція і напівфабрикати, а саме: сільськогосподарські товари і продовольство, устаткування, хімічні вироби, автомобілі, споживчі товари, метали та інші товари. Більшість товарів (63 %) відправляються у країни Європейського Союзу.

У імпорті Франції переважають хімічні вироби, споживчі товари, автомобілі та інші засоби транспорту, продукти харчування, паливно-енергетичні ресурси, промислова сировина та інші товари. Головними імпортерами є країни ЄС, зокрема Німеччина, Італія, країни Бенілюксу, Велика Британія та інші.

5 Італія

Географічне положення. Італія розташована на півдні Європи, у басейні Середземного моря. Площа країни – 301,3 тис.км². Її територія складається із трьох географічно окреслених частин - материкової, куди входить Падуанська низовина і схили Альпійської гірської дуги; Апеннінського півострова, що розташований між Адріатичним і Тірренським морями; островів Сіцілія, Сардінія та ін.

Італія - морська держава. Близько 80 % державних кордонів омиває Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв'язкам. Через порти Генуя, Венеція і Трієст здійснюється перевезення міжнародних вантажів. Сухопутні кордони Італії проходять через Альпи, тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словенією.

Італія - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - парламент, що складається з Сенату республіки і Палати депутатів.

Населення. За чисельністю населення (60,8 млн. осіб, 2012 р.) Італія займає третє місце в Європі після Російської Федерації та Німеччини. Більшість населення становлять італійці (94,1 %) сардинці, ретороманці та інші національності (1,9%). Національні меншини, у своїй більшості, проживають у прикордонних районах вздовж Альпійських гір.

Переважна більшість віруючого населення - католики (99 %).

Середня щільність населення - 192,1 осіб/км². Найщільніше заселені рівнини Ломбардії і Лігурії (понад 300 осіб/км²).

У країні переважає міське населення (77 %), основна його частина проживає у Північній Італії, особливо на Падуанській рівнині. Міста є осередками сучасної промисловості, науки, культури, важливими транспортними вузлами, адміністративними центрами (Мілан - 4,2 млн. жителів, Неаполь - 3,0 млн., Рим — 2,8 млн., Турин - 1,3 млн., Палермо - 734 тис, Генуя - 701 тис., Болонья - 412 тис., Флоренція - 408 тис., Катанія - 364 тис., Барі - 353 тис., Венеція - 318 тис., Мессіна - 275 тис., Верона - 259 тис., Трієст - 231 тис. осіб та ін.).

Природно-ресурсний потенціал. Клімат Італії дуже різноманітний, оскільки півострів гористий і далеко видається в Середземне море. В Північній Італії клімат континентальний: зима холодна і туманна, а літо - жарке. В Центральній Італії - морський клімат з відносно м'якою зимою і не дуже жарким літом. На Адріатичне узбережжя періодично сильний вітер (бора) приносить маси холодного повітря. На півдні Італії типовий середземноморський клімат з теплим і не дощовим літом та значними опадами взимку, коли температура рідко опускається нижче + 7°С. Найбільш стабільні метеорологічні умови спостерігаються на Рів'єрі.

Найбільшими ріками є По, Тібр, Арно. Північні ріки живляться талими водами льодовиків і атмосферними опадами. Тому вони повноводні і використовуються для виробництва дешевої електроенергії. На півдні річки влітку мілководні і навіть пересихають.

Наймальовничішими в Італії є озера, що знаходяться в Альпах. Більшість із них льодовикового походження (Лаго-Маджоре, Гарда, Комо). На берегах озер створені курорти світового значення.

У країні переважають окультурені ландшафти. Лісистість території становить 20%. Ліси розміщуються переважно в Альпах.

За геологічною будовою Італія молода країна. Тому вона бідна на мінеральні ресурси, особливо на металорудні.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе значення має кам'яне вугілля, що знаходиться в Сардінії і Тоскані.

Родовища природного газу зосереджені у долині річки По, в центрі Апеннінського півострова, на острові Сіцілія і на континентальному шельфі. Однак запаси його невеликі.

Значними є ресурси водної і геотермальної енергії. Після Другої світової війни більше половини електроенергії вироблялось в Італії на ГЕС.

Родовища поліметалічних руд (цинк, свинець, срібло й інші метали) знаходяться у Східних Альпах і на острові Сардінія. За запасами ртутної руди Італія займає одне з перших місць у світі (Тоскана).

У Центральній Італії є значні запаси марганцевих руд. Донедавна Італія в основному забезпечувала власні потреби в алюмінію (Сіцілія), цинку (Сардінія).

Надра Італії багаті на будівельний матеріал - мармур, граніт, туфи. У Тоскані видобувають всесвітньовідомий ніжно-білий мармур, який використовували древні римляни.

Сучасна структура господарського комплексу. Виробництво сучасної Італії зорієнтоване на передові технології, а за темпами накопичення капіталу прирівнюється до найрозвиненіших країн світу.

У структурі ВНП переважає сфера послуг, промисловість складає 28 % і сільське господарство - 3 %.

Характерною особливістю країни є різка диспропорція у рівнів розвитку Північної і Південної Італії. Північна Італія перейняла досвід індустріалізації краю від північних сусідів і здійснила її набагато швидше, ніж південна.

Промисловість Італії забезпечує понад 40 % національного доходу, в ній зайнята значна кількість економічно активного населення.

У структурі галузей обробної промисловості провідне місце займає машинобудівний комплекс, хімічна, харчова, легка промисловість.

Розвиток паливно-енергетичної промисловості Італії залежить від імпорту сировини. Країна щорічно ввозить близько 100 млн.т нафти і лише 10 % загальної потреби видобувається в Італії (острів Сіцілія, район Мілана). Видобуток природного газу Італії забезпечує понад одну четверту його потреби, становлячи 20 млрд м³ (5-те місце у Європі). Решту потреби в природному газі Італія задовольняє за рахунок його імпорту з Алжиру, Лівії, Нідерландів, Російської Федерації.

За виробництвом електроенергії Італія займає п'яте місце у Європі. Воно переважно зосереджене на теплових електростанціях, які працюють на привізному вугіллі і відходах великих нафтопереробних підприємств.

Основні ГЕС зосереджені на альпійських притоках р. По.

Італія має потужну нафтопереробну промисловість, яка задовольняє не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується у сусідні європейські країни. Нафта в Італію доставляється танкерами із країн Південно-Західної Азії, Північної Африки та з інших регіонів і країн світу. Нафтопереробні підприємства збудовані поблизу морських портів, що розташовані вздовж берегової лінії Апеннінського півострова і на острові Сіцілія. У Північну Італію та за межі країни (до північних сусідів) прокладено розгалужену мережу нафтопродуктопроводів, що наближує нафтопереробні підприємства до споживачів нафтопродуктів.

Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання імпортної сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів), металобрухту. Коксівне вугілля повністю ввозиться, в основному зі США. Тому великі металургійні комбінати розміщені у портових містах (Генуя, Неаполь, Таранто), куди морем доставляється необхідна сировина, або у великих центрах машинобудування, тобто у місцях збуту продукції.

Окремі види продукції чорної металургії, зокрема стальні труби і листову сталь, Італія експортує.

Кольорова металургія базується в основному на власній сировині. Виробництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно у північній частині Італії, свинцю - на південно-західній частині острова Сардінія, ртуті - в Тоскані. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне перших місць у світі.

Машинобудування. У структурі галузі домінує транспортне машинобудування: виробництво легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден і авіації.

Первістком автомобілебудування в Італії є концерн «Фіат» у Турині. Другим важливим центром автомобілебудування є Мілан, де знаходяться компанії «Альфа-Ромео», «Лація» і «Брескія».

Суднобудівна промисловість розвивається в Генуї, Трієсті, Ліворно, Таранто.

Електротехнічна промисловість Італії відома, насамперед, виробництвом так званих білих товарів - холодильників, автоматичних машин для миття посуду, пральних машин (Варесе, Комо, Бергамо).

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску хімічних волокон, барвників, засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Сировиною для цих виробів служить розмаїта місцева сировина, а також імпортна нафта та газ, апатити.

Легка промисловість має розвинену текстильну, взуттєву та швейну галузі, продукція яких популярна не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Підприємства текстильної промисловості зосереджені у північній і центральній Італії, де знаходиться чимало невеликих "текстильних містечок".

Взуттєва і швейна галузі розвиваються переважно на північному заході. За виробництвом взуття та швейних виробів Італія займає друге місце у світі.

Харчова промисловість за ВВП займає серед галузей обробної промисловості    третє    місце    після    машинобудування    і    хімічної промисловості. Високорозвинені в країні консервна, борошномельно-круп'яна, цукрова, тютюнова промисловість.

Сільське господарство. Італія належить до країн, що мають високопродуктивне сільське господарство, яке базується на приватних засадах господарювання.

У структурі сільськогосподарських угідь на орні землі припадає -35%, на луки і пасовища - 19%, на сади, виноградники, оливкові культури -11 %.

Італія спеціалізується на вирощуванні цитрусових, фруктів, винограду, оливкових, при цьому посівні площі під зернові культури зменшуються.

Сільське господарство має землеробський напрямок. Головною галуззю є рослинництво, що виробляє три п'ятих товарної продукції. Важливою галуззю рослинництва є овочівництво. Річний збір овочів досягає майже 15 млн. т (перше місце у Європі). Найбільше вирощують томатів в областях Кампанія і Апулія. Серед фруктових (щорічно вирощується 20 млн. т) переважає вирощування яблук, груш, апельсинів, персиків, черешень.

Кліматичні умови Італії дуже сприятливі для вирощування цитрусових. Їх щорічний збір перевищує 3 млн. т (сьоме місце у світі).

Важливе місце у сільському господарстві традиційно займає виноградарство. За збором винограду Італія займає перше місце у світі. Виноград вирощують по всій країні. Відомою італійською культурою є маслини, плантації яких переважають на півдні.

Важливою галуззю рослинництва вважається зернове господарство. У структурі зернових культур переважає пшениця, переважно тверді її сорти, які використовуються для виробництва високоякісних макаронів.

Крім пшениці, популярними культурами є кукурудза та рис. За кількістю вирощеної кукурудзи Італія займає третє місце у Європі (після Франції та Румунії), а за виробництвом рису - перше. Найбільшою житницею Італії на півночі є Падуанська низовина, а на півдні - Кампанія, Апулія, а також острів Сіцілія.

Італія має значні посіви цукрових буряків, що вирощуються, головним чином на Падуанській рівнині.

Країна займає перше місце у Європі за збором тютюну, його вирощують переважно на півдні.

Тваринництво є головною галуззю сільського господарства Італії, бо його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої продукції з країн ЄС. Промислово розвинена Північ спеціалізується на молочному скотарстві. Тут   знаходяться   головні   райони   вирощування   ВРХ - Ломбардія, П'ємонт, Південь Італії, острови Сіцілія й Сардінія є місцем вирощування дрібних тварин, зокрема овець, кіз.

За кількістю виробленого м'яса Італія знаходиться на восьмому місці в світі і на четвертому - у Європі.

Транспорт. Географічне розташування Італії - витягнутість країни з півночі на південь - визначає конфігурацію сучасної транспортної мережі. Більшість доріг мають меридіональне спрямування, за винятком тих комунікацій, що прокладені на Падуанській рівнині. Тут вони мають широтне спрямування.

Основним засобом переміщення в Італії є автомобілі. Вони здійснюють понад 75 % сухопутних перевезень вантажів. Загальна протяжність шосейних доріг перевищує 300 тис. км.

На залізничний транспорт припадає лише 10% загальних вантажоперевезень. Протяжність залізниць - 16 тис. км. Понад 50% залізниць електрифіковані. Найбільшим залізничним вузлом є Мілан. Найважливіші залізничні колії прокладені по східному і західному узбережжях Апеннінського півострова. Центральною магістраллю є лінія Мілан - Болонья - Флоренція - Рим.

Морський транспорт забезпечує 90 % зовнішньоекономічних перевезень. Морські порти - Генуя, Венеція, Трієст забезпечують зв'язки Північної Італії з дунайськими країнами, Америкою, Східною Африкою і Азією, обслуговують транзити Швейцарії, Австрії, Німеччини. Неаполь - головний туристичний і пасажирський порт на півдні Італії, через який здійснюються зовнішні економічні зв'язки з країнами Північної Африки і Західного Середземномор'я.

В Італії створена система магістральних нафто- і газопроводів, що з'єднують промислові центри з портами. Деякі трубопроводи мають міжнародне значення. Від Генуї, Венеції і Трієста прокладені нафтопроводи до Швейцарії, Австрії і Німеччини.

Зовнішні економічні зв'язки. У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. В експорті основну роль складають легкові автомобілі, деякі види верстатів, обладнання для целюлозно-паперової, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, вироби швейної, текстильної, взуттєвої промисловості, хімікатів, продовольчі товари, зокрема овочі, фрукти, вина.

В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все складне, а також хімікати, чорні і кольорові метали.

Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США.