1 Соціальна сфера України

Соціальний комплекс - відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства, яка охоплює відносини між соціальними спільностями, всередині цих спільностей, між окремими особами, які займають різне положення в суспільстві та беруть неоднакову участь в його соціальному житті.За значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві важливі групи галузей. Перша задовольняє духовні і фізичні потреби населення і охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей   можна   віднести   житлово-комунальне   господарство,   побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, управління, кредитування та страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Всі галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві комплекси: культурно-освітній науковий, рекреаційний, соціально-побутовий, ринкової інфраструктури, фінансово-банківську сферу тощо.

Класифікація видів послуг, що надаються соціальною сферою, залежить від його визначального принципу. Так, за функціональною ознакою виділяються такі види послуг: торгівля і громадське харчування; транспорт і зв'язок; житлово-комунальне господарство; побутове обслуговування; культурно-освітній комплекс; фінансово-банківська система; апарат управління тощо. За соціальним значенням їх же можна розділити на соціально-побутові та соціально-культурні; за ступенем стабільності - на стаціонарні, тимчасові, пересувні; за періодичністю - повсякденні, періодичні та епізодичні; за характером поширення - масові і унікальні.

Соціальна інфраструктура має значні територіальні відмінності у рівнях обслуговування. Вони визначаються рівнем грошових доходів і життя населення, природними факторами, що зумовлюють певні потреби в опаленні, одязі, послугах тощо, а також системою розселення і транспорту, складом населення і його традиціями.

До культурно-освітнього комплексу належить освіта, культура і охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення. Основне завдання його полягає у забезпеченні інтелектуального, духовного і фізичного розвитку людини, зміцненні її здоров'я.

Освіта охоплює загальноосвітні навчально-виховні заклади (школи, гімназії, ліцеї), професійно-технічні (училища) та вищі навчальні заклади (технікуми, училища, коледжі, інститути, університети, академії) навчальні заклади. Загальноосвітні навчальні заклади, що дають базову освіту, є обов'язковими для всіх, а тому їхнє розміщення на території країни визначається густотою населення і системою розселення. В Україні станом в 2010 р. діяло 21,6 тис. шкіл, гімназій та ліцеїв (48 % з них - школи І-ПІ ступенів), де навчалося 5,4 млн. учнів. До загальноосвітніх належать і дошкільні заклади (14,9 тис. закладів, в яких виховується близько 1 млн. дошкільнят; такими закладами охоплено до 40 % дітей). Професійно-технічні (540 в 2010 р., в яких навчається близько 260 тис. учнів) заклади освіти готують робітників із середньої освітою, вищі - висококваліфікованих фахівців для всіх галузей господарств (найбільше для промисловості, будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, права, фінансово-банківської сфери, транспорту та зв'язку).

У вищих навчальних закладах (823 у 2012 р.) навчалось понад 2 млн. студентів. Більш-менш рівномірно розміщені педагогічні та медичні освітні заклади, які є практично в усіх обласних центрах та більшості міст обласного підпорядкування. Спеціалізація інших ВНЗ та професійно-технічних закладів освіти визначається потребами регіону, структурою господарського комплексу. Найбільше навчальних закладів зосереджено в Харкові, Києві, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Донецьку.

Культура охоплює: установи, підприємства, організації, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення (кінофільми, картини, книги, газети, журнали і т. ін.), організовують демонстрування духовних цінностей для населення (бібліотеки - 15,1 тис., музеї - 422, театри — 133, концертні зали, кінотеатри, картинні галереї тощо), зберігають для нащадків пам'ятки культури (пам'ятники, архітектурні ансамблі і т. ін.). Географія цієї галузі пов'язана з людністю населених пунктів, а також з їхнім історичним минулим. Найдоступнішими популяризаторами культурних досягнень є засоби масової інформації: газети, журнали, радіомовлення та телебачення.

Охорона здоров'я охоплює всю систему лікувальних, лікувально-профілактичних, санаторних, оздоровчих та інших медичних установ. В Україні нараховується близько 2,9 тис. лікарняних закладів, 8 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів. Потужні спеціалізовані лікарняні комплекси є у великих містах. Для надання медичної допомоги сільському населенню створена система медичних установ, куди входять фельдшерсько-акушерські пункти, районні й обласні лікарні.

До цього комплексу також належать заклади фізичної культури та соціального захисту населення.

Проблеми культурно-освітнього комплексу пов'язані значною мірою із недостатнім фінансування, тому розгорнута недостатня кількість закладів кожної галузі, низька матеріально-технічна оснащеність, виникають проблеми забезпечення кваліфікованими кадрами. Пріоритетність у фінансуванні, виникнення приватних закладів дасть можливість значно підвищити ефективність роботи галузей, повніше задовольняти потреби населення.

Україна має значний науковий потенціал, який зосереджений у більш ніж 400 науково-дослідних інститутах та їхніх філіалах. У них зайнято майже 220 тис. наукових працівників, з яких понад 9 тис. докторів і 100 тис. кандидатів наук. Провідне місце у розвитку науки займає Національна академія наук України, яка об'єднує десятки науково-дослідних установ і має наукові центри у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі.

Важливою проблемою комплексу є збереження висококваліфікованих кадрів і впровадження наукових розробок і досягнень у практику.

Комплекс задовольняє потреби населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. Входять до нього санаторії пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристські заклади. У більшості вони розміщені в районах з багатими рекреаційними ресурсами, рідше (санаторії профілакторії, бази відпочинку) орієнтуються на споживача, тобто розташовані поблизу великих міст, підприємств.

Основними рекреаційними районами в Україні є Крим, Карпати. Найбільші центри відпочинку і туризму в Криму - Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта; у Карпатах та Передкарпатті: Трускавець, Моршин, Яремче, Ворохта, Ясиня, на узбережжі морів - Одеса, Скадовськ, Бердянськ, Маріуполь.Однак, рекреаційний комплекс України ще не повністю використовує всі наявні ресурсні можливості.

Складовими частинами соціально-побутового комплексу є житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт і зв'язок.

Житлово-комунальне господарство покликане забезпечувати нормальну діяльність усіх систем життєзабезпечення: житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ тощо. До побутового обслуговування належать в основному невеликі підприємства. Вони надають десятки різноманітних виробничих і невиробничих послуг. Серед них ремонт взуття, одягу, побутової техніки, годинників, радіоелектронних виробів, автомобілів, прання, хімічне чищення, фарбування одягу; виготовлення фотографій, букетів тощо. Розміщуються підприємства галузі повсюдно, але найбільше їх зосереджено у великих містах. Проблемами побутового обслуговування є урізноманітнення і підвищення якості послуг, культури обслуговування, пристосування режиму роботи до потреб населення.

Торгівля забезпечує просування товарів з виробничої сфери до споживача шляхом купівлі-продажу. Якщо обмін товарами здійснюється в межах однієї країни, то торгівля називається внутрішньою, а якщо між країнами -зовнішньою. Крім того, торгівля поділяється на гуртову і роздрібну. Підприємства й установи гуртової торгівлі закуповують продукцію у виробників, зберігають і сортують товари, а потім пропонують її роздрібній торгівлі, звідки вона надходить до населення. їдальні, кафе, бари, ресторани, магазини, що реалізують кулінарні вироби, належать до громадського харчування. Ці обидві галузі дуже близькі за характером праці і значенням для створення належних умов життя і діяльності людей. Подібні в них і проблеми, які пов'язані з збільшенням асортименту продукції, підвищенням її якості та культури послуг, їхнім здешевленням.

До комплексу ринкової інфраструктури, який знаходиться у стадії формування, можна віднести товарні, фондові та універсальні біржі, службу зайнятості населення, банки (близько 230) та фінансово-кредитних посередників, аудиторські та податкові установи тощо.