3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська,

псевдоніми; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи; 3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів; 5) назви пам’яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім

родових слів; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам’яток старовини, творів мистецтва, крім родових; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово;9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн; 10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів; 11) присвійні прикметники із суфіксами-ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення “імені когось”, ”пам’яті когось”

22.Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних

форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Офіційно-діловий стиль характеризується вживанням переважно однозначних, абстрактних іменників; слів у чоловічому роді на позначення професій, звань, статусу осіб; збірних іменників; форм кличного відмінка тільки у звертанні до осіб; узгодженням іменників з числівником, займенником чи прикметником у родовому відмінку без прийменника; вживанням іменників чоловічому роді ІІ відміни у знахідному відмінку з нульовим закінченням; використанням в орудному відмінку множини іменників ІІ відміни та

множинних іменників із закінченнями -ами (-ями), -има. Використання прикметників у ділових документах відзначається такими особливостями: перевага надається прикметникам книжного походження, аналітичним формам прикметників; присвійні прикметники замінюються іменниками або відповідними прикметниковими формами; у М.в. одн. чол. та сер.р. прикметників використовується закінчення -ому; для визначення часу за роком вживаються відповідні прикметники у Р.в. без прийменника у (в) або прислівник.

23. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова.

У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів синтаксичним зв'язком.

Між словами у словосполученні існують такі типи зв'язку: узгодження, керування, прилягання. Для ділового стилю української мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв'язку з, згідно з, на додаток до тощо.