54. Поняття та кримінально-правова характеристика тілесного ушкодження.

Тілесне ушкодження – це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров’ю людини. Здоров’я людини як об’єкт тілесного ушкодження охороняється кримінальним закнондавством з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров’я кожної людини незалежно від її фізичного стану, а також від її моральних якостей, віку, службового становища тощо.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяно дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (завдання удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання тощо). Винний може використати різні знаряддя й засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які б запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров’ю, за умови, якщо він був зобов’язаний і мав можливість здійснити їх (вигул злого собаки без намордника).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людини різної тяжкості. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним (не у стані необхідної оборони, крайньої необхідності тощо).

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122 КК, може бути особа, яка досягла 14 років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16 років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяють на тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Міністерством охорони здоров’я України 17.01.1995р. затверджено Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Згідно ст..76 КПК проведення експертизи за цими справами є обов’язковим.

55. Загальна характеристика злочинів проти волі особи.

КУ у розділі ІІ закріпила достатньо широкий та різноманітний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини і громадянина, зокрема, право кожної особи на повагу до її гідності, право на свободу та особисту недоторканність. Розділ ІІІ Особливої частини КК містить норми, що передбачають кримінальну відповідальність за порушення зазначених прав. Виходячи із сутності цих злочинів, їх родовим об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність особи.

З об’єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи за загальним правилом можуть бути вчинені шляхом активної поведінки – дії. Для деяких із них обов’язковою ознакою вчинення злочину є спосіб (використання обману, шантажу чи уразливого стану особи – ст..149) або місце (психіатричний заклад – ст..151).

Із суб’єктивної сторони зазначена група злочинів може бути вчинена лише з прямим умислом. Певні з них обов’язковою ознакою вчинення злочину передбачають мотив (корисливий або інший особистий мотив – ст..148) чи мету (отримання прибутку – ст..150).

За загальним правилом суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За вчинення злочину, передб. ст. 147 (захоплення заручників), відповідальність настає з 14 років. Деякі з групи злочинів, що розглядаються, можуть бути вчинені лише спеціальним суб’єктом (ст.. 150¹, 151 КК).

Отже, злочини проти волі, честі та гідності особи – це передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на особисту волю, честь та гідність особи.

Враховуючи специфіку безпосередніх об’єктів, можна виділити такі групи злочинів проти волі, честі та гідності особи:

- незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст..ст. 146-148, 151 КК);

- торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, експлуатація дітей та використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом (ст..ст. 149, 150, 150¹ КК).