ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Старі та нові уявлення: Стратегія для України 5

1. 1. Чи була стратегія розвитку в Українській державі 5

1. 2. Відображення стратегічних проблем України на сторінках

журналу «Універсум» 7

РОЗДІЛ 2. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ЗА МОДЕРНУ УКРАЇНУ 13

2. 1. Проблеми на інформаційному фронті 13

2. 2. Збройні сили України: міф чи реальність 17

2. 3. Вади військового потенціалу через відсутність стратегії розвитку 20

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ 46

ВИСНОВКИ 52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 53

Вступ

Словник іншомовних слів дає таке визначення поняття «стратегія»: найважливіший чинник воєнного мистецтва; мистецтво керування суспільною, політичною боротьбою. Існують й інші формування (визначення) цього вкрай важливого для державного будівництва поняття.

1. Стратегія — це детальний, усебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави) [С. Чистов].

2. Стратегія — це спосіб поведінки або план, який інтегрує основні цілі організації, норми та дії в єдине ціле, допомагає спрямовувати та розміщувати ресурси унікальним чином, який заснований на відносних внутрішніх перевагах і недоліках організації, очікуваних змінах в оточенні та пов’язаних з ними діями конкурентів [Дж. Б. Куін].

3. Стратегія — встановлення основних довготермінових цілей і намірів організації, а також напряму дій і ресурсів, які необхідні для досягнення цілей [А. Чандлер].

4. Стратегія — набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності [Г. Ансофф].

5. Стратегія — це узагальнена модель майбутнього стану економіки та планових дій щодо його досягнення, яка встановлює основні напрями, цілі та пріоритети діяльності, визначає критичні ресурси та необхідні нововведення, містить засоби реалізації пріоритетів та індикатори досягнення планованого результату [Л. Швайка].

6. Стратегія — комплексний план, сформований для здійснення місії організації та досягнення її цілей [А. Мескон].

Вироблення ефективної стратегії розвитку надзвичайно важливо для науки, культури, економіки, військового будівництва, держави загалом.

Головні завдання, які керівництво держави (організації) має перш за все вирішити для себе, це:

- з’ясувати своє місце в системі політичних, економічних, культурних тощо координат;

- сформувати чітке усвідомлення мети (де хочемо бути і які висліди хочемо мати);

- на основі чого діємо і які наші мотивації;

- що нам загрожує і що сприяє; які альтернативи маємо і які пріоритети встановити;

- якими ресурсами володіємо і хто відповідальний за їх розподіл.

Аналітика журналу «Універсум» переважно спрямована на висвітлення стратегічних, політичних, культурних, наукових та інших проблем пов’язаних з розвитком Української держави.

Автори часопису неодноразово в своїх публікаціях попереджали про наслідки відсутності чіткої стратегії розвитку України. У публікаціях не лише вказувались на проблеми, а й надавалась необхідна інформація для того, щоб їх розв’язати.

Метою бакалаврської роботи є з’ясувати причини чіткої стратегії розвитку Української держави у ХХІ столітті.

Актуальність роботи полягає в тому, що на прикладі публікацій журналу «Універсум» констатується брак державницької стратегії: у військовій, культурно-освітній, економічній, політичній, інформаційній сферах. Показано хто перешкоджав розвиткові молодої держави і з якою метою.

Предметом дослідження є публікації журналу «Універсум» які об’єктивно відображають проблеми становлення модерної України через брак чіткої стратегії розвитку, через неготовність українців до змін, які поставила перед ними епоха наприкінці ХХ століття.

Для досягнення поставленої мети треба виконати такі завдання:

1. Встановити причини відсутності чіткої стратегії для України.

2. Простежити наслідки інфантильності та результат самопливного розвитку молодої української держави.

3. Показати усі недоліки в стратегії державного будівництва.

4. З’ясувати можливий напрямок розвитку України після «революції гідності» в умовах неспровокованої агресії з боку Росії.

Об’єктом дослідження є науково-публіцистичний журнал «Універсум» за 2010–1015 рік.

Новизна роботи: Вдалося систематизувати цілу низку публікацій журналу «Універсум», в яких були розглядані проблеми створення стратегії розвитку Української держави.

Структура бакалаврської роботи складається зі вступу, теоретичної частини — першого розділу, практичної частини — другого розділу, третього розділу про охорону праці, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1. Старі та нові уявлення стратегії для україни

1. 1. Чи була стратегія розвитку в Українській державі

Україні загалом, як владі, так і народу треба зрозуміти, хто вони, чого хочуть і куди рухаються. Не можна полишати все на самоплив зі словами «будь що буде» хоча, як можна спостерігати, останні 20 років саме таким гаслом користувалися більша частина населення на пару з переважною кількістю політиків. Чому український дух згас, притих, втратив свою волю до боротьби? У книзі «Перезаснування України» автор Олег Романчук чітко дає відповідь на ці питання:

«У певний період національною ідеєю для українців була ідея власної держави. За неї мільйони йшли на прю з ворогом і помирали. І ось тепер, коли на політичній мапі світу два десятиліття тому появилася Українська держава, українці здивовано запитують одне одного: для чого нам така незалежність?»

Проблема криється, навіть не так у владі, як в самому суспільстві. Адже величезну кількість української еліти просто винищили. Вижили лише ті, кому пощастило або звичайні люди, котрі сиділи й «не рипались» під гнітом тоталітарного режиму комуністичної влади.

Українці прагнуть кращого життя і навіть не замислюються над тим, кому вони довірили долю свого майбутнього «кращого життя». Що ж за контингент залишився в Україні після багатьох репресій і розвалу СССР? У книзі «Перезаснування України» Олег Романчук чітко окреслює цю проблему:

«Суспільство, яке дісталося Україні у спадок від СССР, — майже всуціль маргінальне, в ньому впереваж верховодить чернь. Консолідації на рівні національної ідеї практично немає. Дивуватися нічого-нинішня Україна є уламком совєтської імперії, фрагментом совєтської системи.

Сучасна Україна — це постколоніальна, постгеноцидна, посттоталітарна держава, в якій упродовж останніх двадцяти років так і не була здійснена декомунізація, деколонізація, десовєтизація, дерусифікація. Дивуватись нема чого — вихована метрополією під колоніальна еліта за суттю своєю не могла зважитись на такі радикальні кроки. Треба усвідомити, врешті-решт, що Україна впродовж століть була «колонією європейського типу». В українців забирали землю, мову, культуру, історію, волю, саме життя. Винищували під корінь українську інтелігенцію, українську еліту. Ув’язнювали й розстрілювали. Винищували цвіт Української нації-українських хліборобів. Висилали в Сибір, убивали голодом, чинили геноцид.

Все це призвело до того, що українці виявились неготовими до змін, які поставила перед ними епоха наприкінці ХХ століття. Відчутно бракує переконаних прихильників демократії. Соціологи вважають, що демократія поза безпекою, коли має підтримку трьох четвертей населення.

Будуючи національну державу, Росія не полишає ідеї відновлення імперії за рахунок інкорпорації України. В даному питанні Росія зробила величезні успіхи в плані прихильників її режиму серед українського населення. Ніколай Амосов, російський академік, висловив свою думку стосовно ситуації малоросів серед українських громадян: «Я русский до мозга костей, но я вам говорю: ничего хорошего Украину не ждет, если она пойдёт в Россию».

Тому не слід боятися поняття «націоналізм», а «совєтськості». «Совєтський»- це найперший ворог незалежності, української ідентичності, українства. «Совєтський» — це колонізатор, який використовує російську мову як зброю колонізації».

«Вважають, якщо народ втратив три відсотки найактивніших людей, то він-переможений. Українці в ХХ столітті втратили, напевне, третину, якщо не половину, населення. То були найактивніші люди… В Україну навезли дуже багато чужорідного і ворожого Україні елементу. Він живе тут спокійно, він ненавидить цю країну… Тепер в Україні фактично влада росіян, а не українців, — констатує нинішню ситуацію в Україні Василь Овсієнко.

Такий елемент жив в Україні спокійно і не давав про себе знати, допоки не закликала Росія. От і маємо тепер розкол заходу та сходу. ДНР, ЛНР та інші угрупування, які силою захопили владу й проголошують себе «Новоросією».

Це все необхідно було викорінювати ще з початку, а не сидіти тепер та чухатися. Потрібно було проводити українізацію населення. Коли Леонід Кучма, ще будучи прем’єр-міністром, промовив: «Скажіть мені, що зробити, і я це зроблю», парламент не видав жодних вказівок, не виробив чіткої стратегії того (Що там стратегії, навіть не мав уявлення про подальший розвиток України, як лише про своє збагачення) куди повинна і хоче рухатись Україна.

Без чіткої стратегії розвитку усе пустилося на самоплив, що й вилізло боком сьогодні.