161

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ГРИНІВ ЛЮБОВ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 658 + 339.137.2

ОЦІНКА ТА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Спеціальність – 08.00.04 — економіка та управління підприємствами

(харчова промисловість).

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

БЛАГУН І.С.

доктор економічних

наук, професор

Івано-Франківськ — 2007

ВСТУП

Актуальність теми. В нинішніх умовах господарювання економіка України стоїть перед проблемою вибору виробничих та соціальних пріоритетів стратегічного розвитку держави. Реформування організаційно-правових засад вимагає визначення тих галузей, які б забезпечували градієнт її економічного зростання. Одним із пріоритетних завдань на цьому етапі є підвищення конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості, від яких, в першу чергу, залежить, як добробут населення, так і продовольча безпека України в цілому.

Ефективне вирішення даної проблеми полягає в розробці та реалізації нової парадигми конкурентної стратегії підприємства, побудованої на основі деконструкції вертикального ланцюга вартості.

На даний час у вітчизняній та світовій науці значний внесок у вивчення даних питань зроблений такими вченими, як Азоев Г.Л., Ансофф І., Балабанова Л.В., Благун І.С., Воронкова А.З, Гальчинський А.С., Геєць В.М., Ігнатьєва І.А., Кім Дж.-О., Клекка У., Кросбі П., Мандель І., Мостенська Т.Л., Мюллер Ч., Окланд Д., Осіпов П.В., Піддубна Л.І., Пономаренко В.С., Портер М., Фатхутдинов Р., та ін.

Однак існуючої науково-методичної бази та загальноприйнятих методик оцінки конкурентоспроможності підприємств є недостатньо для розв’язку зазначених задач. Крім цього, як правило, авторами не проводиться системного аналізу ланцюга вартості, взаємозв’язків між окремими елементами конкурентоспроможності підприємств, а також не враховується ступінь їх впливу на інтегральний рівень розвитку. Тому деякі аспекти комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємств вимагають подальшого теоретичного та методичного обґрунтування, що обумовило вибір і актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника і є частиною комплексної теми „Моделювання соціально-економічного розвит-ку економіко-виробничих структур в ринкових умовах” (ДР 0102U004510) кафедри економічної кібернетики. Особисто автором розроблено модель оцінки та підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є економічна постановка, обґрунтування та розробка окремих теоретичних аспектів аналізу та оцінки конкурентоспроможності підприємства, як складної фінансово-економічної системи, та практичних методів її підвищен-ня. У відповідності зі сформульованою метою дослідження були поставлені та розв’язані наступні задачі:

– визначено та уточнено сутність поняття «конкурентоспроможність підприємства»;

– розглянуто теоретико-методологічні підходи щодо аналізу та оцінки конкурентоспроможності підприємства;

– виявлено особливості функціонування підприємств харчової галузі, як складних фінансово-економічних систем;

– запропоновано модель деконструкції вартісного ланцюга і визначено нову парадигму конкурентної стратегії підприємства;

– розглянуто роль якості в структурі конкурентоспроможності підприємств;

– запропоновано модель кластерного аналізу оцінки конкуренто-спроможності підприємств, на основі якої розроблено шляхи її підвищення.

Об’єктом дослідження є розвиток та функціонування підприємств харчової промисловості в конкурентному середовищі.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади аналізу, оцінки та підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основами дослідження є фундаментальні положення з питань економічної теорії та економіки підприємства, розробки вітчизняних та зарубіжних вчених щодо оцінки та аналізу конкурентоспроможності підприємств.

Для вирішення поставлених завдань було використано низку методів, зокрема: теоретичного і семантичного аналізу – для дослідження і розвитку існуючих підходів щодо понятійного апарату відносно конкуренто-спроможності підприємств; аналізу і синтезу – для аналізу і оцінки розвитку підприємств харчової промисловості; статистичного аналізу – для виявлення чинників, які визначають конкурентоспроможність підприємств; формалізм-ції – для розробки методів визначення шляхів підвищення конкуренто-спроможності підприємств; таксономічні методи – для розрахунку інтеграль-них показників конкурентоспроможності підприємств; кластерного аналізу – для побудови моделей оцінки конкурентоспроможності підприємств.

Інформаційну основу дослідження сформували первинні та кінцеві статистичні дані, опубліковані в періодичних виданнях, бухгалтерська та статистична звітність підприємств харчової промисловості Івано-Франківської області, матеріали періодичних видань, Інтернет-публікацій, науково-практичних конференцій, нормативні та довідкові матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретичних та науково-методичних положень щодо оцінки та напрямів підвищення конкурентоспроможності підприємств в умовах ринкової економіки. При цьому отримано наступні результати:

вперше:

розроблено модель нової парадигми конкурентоспроможності підприємств на основі деконструкції вертикального ланцюга вартості, яка, на відміну від існуючих, дає змогу розробити механізми вибору методів управління конкурентоспроможністю, які, з однієї сторони, відповідають особливостям розвитку конкретного виробництва, а з іншої - наявній в країні ринковій ситуації;

удосконалено:

моделі формування інтегрального показника конкурентоспроможності з використанням кластерного аналізу, які дозволяють структуризувати підприємства в залежності від їх фінансового потенціалу, а також дають змогу провести оцінку, аналіз та порівняльний зв’язок тенденцій змін його конкурентних позицій на ринку;

модель впливу якості на конкурентоспроможність підприємства, яка побудована на розробленій спіралі якості, представленої як секвенцію різних дій виконаних виробником, постачальником і споживачем, що дає змогу проводити корекцію її впливу на конкурентоспроможність через циклічну реалізацію налагоджуваних процесів;

модель комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємств з використанням параметричного аналізу, побудованої на основі пірамідальної структури показників, яка, на відміну від існуючих, дає змогу здійснювати ретроспективний та перспективний аналізи діяльності конкурентів, оціню-вати потенціал підприємств і здійснювати оцінку його ефективності, визна-чати власне положення щодо конкурентів в ході розробки стратегій розвитку;

одержали подальший розвиток:

методика досліджень конкурентоспроможності, яка відображає понятійну систематизацію, основою якої є як емпіричні аспекти визначення перспектив конкурентоспроможності, так і запропоновані, які враховують потенційні їх переваги;

теорія конкурентоспроможності, а саме уточнено поняття "конкурентоспроможність підприємства".

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення в дисертації доведені дисертантом до конкретних пропозицій формування, аналізу та оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Методологічне положення та результати дисертації впроваджені у діяльність підприємств харчової промисловості Івано-Франківської області: ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” (довідка №01/9-193 від 26.06.2007 р.), ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” (довідка №01/213 від 01.07.2007 р.).

Теоретичні та методичні розробки дисертаційної роботи використані автором в навчальному процесі при викладанні курсів “Економіка підприємства”, “Маркетингова політика розподілу” та “Інноваційний менеджмент” (довідка №01-08/588 від 07.06.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо виявлення та розв’язку проблем формування, оцінки та підвищення конкурентоспроможності підприємств. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, котрі отримані самим автором.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані та обговорювались: на VІ Міжнародній науково-практичній конференції „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 28-30 вересня 2005р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіональні аспекти організації та управління фінансовими ресурсами” (м. Івано-Франківськ, 10-12 листопада 2005р.), IX Міжнародній науково-практичній конференції “Наука та освіта” (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006р.), Міжнародній конференції “Динаміка наукових досліджень - 2007” (м.Перемишль, 15-21 липня 2007р.)

Публікації. Результати дослідження опубліковані в 10 публікаціях загальним обсягом 4,25 д.а., з яких автору належить 3,92 д.а., із них 6 – в фахових виданнях обсягом 2,9 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг роботи – 212 сторінок машинописного тексту і включає 37 рисунків на 37 сторінках, 6 таблиць на 6 сторінках, 2 додатки на 8 сторінках. Список використаних літературних джерел включає 170 найменувань на 14 сторінках.

Розділ і. Теоретико-методологічні основи дослідження конкурентоспроможності підприємств

1.1. Економічна сутність конкурентоспроможності підприємств

Конкурентоспроможність підприємств в контексті глобалізації і змін в характері міжнародної конкуренції вимагає не лише змін в організації і їх стратегії, а також врахування засад глобальної конкуренції.

Враховуючи те, що міжнародні концепції конкурентоспроможності підприємств беруть до уваги в основному зовнішні по відношенню до підприємства джерела його конкурентної переваги, які можна поділити на компаративні, пов’язані з засобами та їх відносною кількістю, і стратегічні, пов’язані із застосуванням відповідних стратегій (спеціалізації, концентрації, координації).

В економічній практиці для аналізу конкурентної стратегії виділяють позиційний підхід та підхід на основі теорії засобів.

Позиційний підхід в аналізі конкурентної стратегії, який домінував у 80-х роках ХХ ст., був розроблений і поширений Портером [2] і опирався на принципи економіки промислової організації. Сформульовані Портером теоретичні висновки та практичні рекомендації базуються на аналізі підприємств промислового сектору, з урахуванням наступних чинників:

• конкурентних сил, які окреслюють привабливість структурної галузі;

• загальних стратегій конкуренції;

• ланцюга вартості.

Через стратегію конкуренції визначається мета та цілі підприємства, що має на меті утриматись за умов нестійкої конкурентної переваги. Важливим при формуванні конкурентної стратегії є відношення підприємства до свого зовнішнього середовища. Галузь формує зовнішнє конкурентне середовище підприємства. Інакше кажучи, структура галузі має значний вплив на формування конкурентних принципів та стратегій, потенційно доступних підприємству, що веде до становлення ефективної конкурентної позиції підприємства в даній галузі, тобто стійкої позиції відносно сил, які й окреслюють його конкурентоспроможність.

Насамперед, конкурентна ситуація залежить від наступних чинників конкуренції [2, с.5]:

• загрози появи нових конкурентів;

• суперництво між існуючими підприємствами;

• загроза появи товарів або послуг-субститутів;

• здатність постачальників торгуватися;

• здатність покупців торгуватися.

Перераховані чинники визначають рівень конкуренції в даній галузі і її рентабельність. Інтенсивність впливу названих чинників буває різною у кожній галузі і залежить від ступеня її розвитку, в результаті чого деякі галузі є більш ефективнішими, ніж інші.

Оцінка та аналіз чинників, що впливають на структурну привабливість галузі, дають змогу підприємству ідентифікувати свої сильні та слабкі сторони по відношенню до даної галузі та окреслити свої позиції відносно кожного з цих чинників. Це призводить до того, що підприємство може сформувати результативну конкурентну стратегію, котра полягає в побудові ефективної позиції відносно всіх чинників. Стратегічною метою підприємства в такій ситуації, перш за все, є його прагнення знайти таку позицію, яка буде сприяти задоволенню власних інтересів.

В основі вибору підприємством конкурентної стратегії повинні лежати два головні елементи. Першим із них є структурна привабливість окремих галузей з позиції їх довготермінової прибутковості та формуючих її чинників. Проте не всім галузям властиві однакові можливості досягнення тривалої прибутковості, яка визначає рентабельність. Дослідження показують, що рентабельність підприємства у 46 % залежить від нього самого, в 16 % – від галузі, і у 38 % – від зовнішніх чинників, які формуються за межами підприємства чи галузі [16]. Хоча в більшості галузей має місце ситуація, в якій одні підприємства є більш рентабельні від інших, незалежно від прибутковості галузі.

Проте жодного з вищеназваних елементів, узятих окремо, недостатньо для формування конкурентної стратегії. Підприємства привабливої галузі можуть тривалий час не мати значних прибутків, за умови обрання не найкращої конкурентної позиції. І навпаки, підприємство, що обрало більш вдалу конкурентну позицію, але функціонує в непривабливій галузі, також не матиме значних прибутків.

Виходячи з цього головним чинником, який визначає прибутковість підприємства, є привабливість галузі. Враховуючи, що структурну привабливість галузі визначають вищеназвані чинники конкуренції, зупинимось на їх аналізі.

Поява нових конкурентів в галузі, насамперед, залежить від економічної протидії наявних конкурентів, на яку може сподіватись дане підприємство. Коли бар’єри є достатньо високими, тобто галузь є привабливою, то ймовірність появи нових конкурентів є незначною.

Галузь є менш привабливою, коли має місце інтенсивне суперництво між діючими у ній підприємствами (другий чинник), тобто можливе формування певної конкурентної позиції за допомогою таких методів, як цінова конкуренція, рекламна кампанія, впровадження нової продукції, збільшення території (зони) обслуговування клієнтів чи гарантій. Таким чином, посилене суперництво, яке зазвичай зменшує прибутки усіх конкурентів, є результатом взаємного впливу низки структурних чинників.

Третій конкурентний чинник, що характеризує привабливість структурної галузі, здійснює вплив зі сторони продуктів і послуг – субститутів. Субститути обмежують потенційну прибутковість даної галузі з допомогою встановлення граничних цін, які підприємства можуть запропонувати з власною вигодою. Чим привабливішими з цінової позиції є субституційні товари, тим гострішим є обмеження щодо прибутків даної галузі. Субститути не лише обмежують прибутки в нормальних умовах, але й скорочують перелік важелів, які галузь може використати в період кон’юнктури.

Аналіз галузевої структури дозволяє підприємству вибрати конкурентну позицію, тобто дає змогу йому зайняти таке місце відносно існуючих конкурентних сил, яке забезпечує прибутки вищі за середні у галузі. Підприємство, що має можливість зайняти вигідну позицію, може забезпечити собі значний прибуток, незважаючи на невигідність галузевої структури, її “помірної” поточної корисності.

Основу корисності, результативності підприємства становить його тривала конкурентна перевага. Підприємство може мати багато сильних чи слабких сторін відносно своїх конкурентів, проте існує два фундаментальні типи конкурентної переваги: більш низькі витрати та диференціація.

Всі види підприємницької стратегії опираються, по суті, на ці два основоположні джерела. Важливість будь-якої сильної чи слабкої сторони, яка характеризує підприємство, є в кінцевому результаті функцією його впливу на витрати і диференціацію. Переваги, якщо йдеться про витрати і диференціацію, випливають в свою чергу з галузевої структури.

Такі типи конкурентної переваги, які пов’язані з діапазоном діяльності, в якій підприємство шукає переваги, ведуть до виокремлення трьох загальних конкурентних стратегій, які сприяють досягненню поточної ефективності даної галузі:

• найменші сукупні витрати;

• диференціація;

• зосередження.

Вибір конкурентної стратегії вимагає також розгляду підприємством різних типів опосередкованих переваг в певному діапазоні, у рамках якого підприємство і хоче реалізовувати ці переваги. Стратегії найменших сукупних витрат і диференціації спираються на можливі конкурентні переваги широких сегментів галузі. Стратегії зосередження мають на меті пошук переваг у зонах вартостей чи диференціації у вузькому сегменті ринку.

Таким чином, суть стратегічної логіки вартісної переваги полягає в тому, що підприємство повинно бути лідером в сфері низьких цін. Якщо підприємству вдається здобути і утримати вартісну перевагу, то воно матиме доходи вищі за середні в галузі, навіть за умови, що жертвуватиме цінами на поточному галузевому рівні. Вартісний лідер не має права ігнорувати диференціацію. Якщо його товари не матимуть змоги здобувати перевагу при порівнянні з такими ж товарами конкурентів або попит покупців на них буде невеликим, то з метою досягнення бажаних результатів підприємство змушене буде знизити свої ціни відносно цін інших конкурентів. Це нейтралізує дохід, що випливає з корисної вартісної позиції.

Тобто підприємство, яке використовує конкурентну стратегію, вибирає в галузі цільовий сегмент і адаптує свою стратегію до його обслуговування. Концентруючись на вартості чи диференціації, підприємство шукає конкурентної переваги у цілій галузі. Ця стратегія побудована на різниці між вибраним цільовим сегментом та іншими сегментами в галузі.

Джерела конкурентної переваги підприємства визначаються діями, які мають місце в процесі проектування, виробництва, маркетингу, продажу і популяризації своєї продукції. Кожна з цих дій може в певний спосіб формувати реляційну позицію підприємства в зоні вартості чи формувати підстави для диференціації. Тому аналіз джерел конкурентної переваги вимагає систематичного методу досліджень усіх дій підприємства.

Застосування такого аналізу допомагає дослідити ланцюг вартості, виокремлення в якому стратегічно важливих дій підприємства дає змогу відслідковувати рух коштів та існуючі чи потенційні джерела диференціації.

Кожне підприємство намагається досягнути конкурентної переваги за допомогою легших і дешевших методів, ніж його конкуренти. Це змушує пропонувати нижчі ціни за такі ж товари чи надання унікальних послуг. Вартісні ланцюги конкуруючих між собою підприємств у даній галузі зазвичай різняться між собою, причому відмінності і становлять головне джерело конкурентної переваги.

На вартісний ланцюг мають вплив дії підприємства, що визначаються виробничими чинниками, людським фактором, певними технологічними та інформаційними формами. Дії, що формують вартість, можна поділити на два види: первинні і допоміжні (похідні). Перші відносяться до виробництва товарів, їх доставки до покупців і подальшого обслуговування. Допоміжні дії виникають на базі первинних дій та різних чинників, пов’язаних з інфраструктурою підприємства.

У рамках кожної категорії первинних дій, як і в рамках похідних, можна виокремити інші типи дій, які відіграють різну роль у формуванні конкурентної переваги, а саме: безпосередні, опосередковані дії та дії, що забезпечують якість. Перша дія безпосередньо пов’язана із формуванням вартості для покупців, функціями торгового персоналу, рекламного, проектуванням продукту і т.д. Дії, що роблять можливою реалізацію безпосередніх чинників, це: відновлення технологій, планування продукції, управління допоміжними засобами та торговим персоналом, дослідження. Остання група дій забезпечує якість виконання, тобто моніторинг, контроль, тестування і корегування.

Джерелом конкурентної переваги може бути кожна з дій підприємства, що формує вартість. Роль окремих дій та їх значення залежить від характеру галузі, в якій функціонує підприємство. Підприємство повинно ґрунтовно аналізувати ці дії, їх вартість та ефективність, постійно їх удосконалювати. Для кращого оцінювання своєї позиції підприємство повинно вміти аналізувати (оцінювати) власне фінансове становище на фоні інших конкурентів.

Ефективність виконання кожної з дій вказують на те, чи буде підприємство встановлювати високі або низькі ціни в порівнянні зі своїми конкурентами. Те, як буде реалізуватись кожна дія, що формує вартість, впливає на рівень задоволення потреб покупця, а також на диференційовані переваги. Підприємство змушене порівнювати свій ланцюг вартості з ланцюгами вартості інших підприємств, що дає змогу врахувати відмінності, що впливають на конкурентну перевагу.

Підхід на основі теорії засобів до аналізу конкурентної стратегії вказує на те, що при виборі конкурентної стратегії вагому роль відіграє не лише позиція підприємства у певній галузі, а й спосіб, в який воно використовує свої засоби, з метою розвитку власних переваг та компетенції. Згідно з цим підходом вибір галузі не є основним чинником, що впливає на доходи підприємства. Важливіше значення мають засоби, їх використання та подальший розвиток з метою формування пріоритетних стратегій.

В основі сучасної концепції засобів лежать дослідження, що проводились на основі формування стратегій, спрямованих в основному на характеристику та аналіз впливу засобів на результативність підприємства та його конкурентну позицію.

Перші дослідження в цьому напрямку проводились вже на початку минулого століття і стосувались, насамперед, визначення впливу менеджерів на результативність підприємства [17, с. 151].

Дослідження 50-х років вказують на те, що не лише класичні уміння менеджерів в процесі планування, організації, управління та контролю є важливими при створенні конкурентної переваги підприємства, важливу роль відіграє компетентність керівників-лідерів. П.Сельзнік ввів поняття інституційного лідера, який організовує та визначає структуру підприємства, виокремлюючи при цьому унікальні компетенції, тобто ті дії, які підприємство виконує краще за своїх конкурентів [18].

На сучасну концепцію засобів великий вплив має теорія зростання фірми, розроблена в роботі [19]. Вона відображає підходи нееластичної економіки, які, формуючи попит і пропозицію, вибирають рівень максимального доходу. При цьому підприємства розглядаються як адміністративні структури, які поєднують і координують дії людей і груп, та володіють сукупністю виробничих засобів.

Завданням менеджерів є використання цієї сукупності засобів, які контролюються підприємством за допомогою сформованої адміністративної структури. Зростання фірми обмежується продуктивними засобами, а також адміністративною структурою, що контролює їх. Слід зауважити, що виробничі засоби, що контролюються підприємствами, різняться між собою, тобто підприємства можуть бути гетерогонічними, незважаючи на те, що знаходяться в цій самій галузі. Пенроуз розширює (в порівнянні з нееластичною економікою) зону виробничих засобів (нееластична пропозиція) і включає також менеджерів, групи керівників та їх уміння [19].

Крім поняття засобів, в літературі широко використовуються і поняття вмінь та компетенції. Засоби підприємства представлені фінансовим оснащенням, людськими засобами, інтелектуальним капіталом. Класично їх можна поділити на речові, неречові та людські засоби [20, с. 141–144]. Речові, у свою чергу, поділяються на фінансові та засоби фізичного активу і їх найлегше ідентифікувати й еволювати, тому що вони вказують на фінансовий стан підприємства. Неречові засоби стосуються технологій, репутації та організаційної культури підприємства. В більшості випадків вони становлять найвагомішу частину активів підприємства (патенти, марки, встановлені контакти з покупцями, репутація щодо якості) в порівнянні з речовими засобами. Людські засоби продукують послуги, які люди використовують при створенні підприємств у вигляді класифікацій, знань і здібностей.

Самі собою засоби не є надто продуктивними і в більшості випадків не впливають на вартість підприємств. Для створення підприємством пропозиції конкурентної переваги засоби повинні бути взаємопов’язаними між собою з метою створення організаційних навичок. Навички відносяться до вмінь (здібностей) менеджменту підприємства звертати увагу на визначені продуктивні дії.

Поняття “вміння” та “компетенція” часто вживаються як взаємозамінні. П.Сельзнік використовує поняття “компетенція” для опису тих дій, які підприємство виконує дуже добре в порівнянні зі своїми конкурентами [18]. Натомість Хемел використовує термін “ключові компетенції” для тих вмінь, які є визначальними для діяльності підприємства [21]. Такі компетенції призначені для формування вагомого внеску до вартості покупця чи виробника і відіграють важливу роль при освоєнні нових ринків.

Значення понять “компетенція”, “ключова компетенція” передбачають те, що значна увага зосереджується на конкурентній перевазі. Питання не зводиться до розгляду вмінь як таких, а вмінь відносно інших підприємств. Багато підприємств, наприклад, можуть виготовляти комп’ютери самі. Проблема в тому, чи зможуть вони виготовляти їх так, щоб конкурувати з фірмою Dell Computer.

Для того, щоб бути джерелом конкурентної переваги, засоби мають бути вартісними та унікальними [16]. Засоби називаються вартісними, коли вони пристосовані до можливостей і небезпек, що загрожують підприємству. Вміння і засоби, що були вартісними у минулому, не обов’язково такими залишатимуться у майбутньому. Зміна уподобань покупців, зміна галузевої структури і технологій робить їх менш вартісними. Тому підприємство повинно постійно удосконалювати свої засоби.

Розуміння вартості вмінь та засобів є дуже важливим. Проте засоби і вміння контролюються низкою підприємств-конкурентів, водночас не становлячи джерела переваги для жодного з них. Таким чином, вартісні, але спільні (тобто нерідкісні) засоби становитимуть джерело конкуренції. Рівень рідкісності вартісних засобів, що дають змогу генерувати конкурентну перевагу, залежить від конкурентної ситуації. Очевидним є те, що коли засоби підприємства є цілком унікальними серед засобів поточних і потенційних конкурентів, то вони створюють конкурентну перевагу.

Проте допустимою є ситуація, в якій незначна кількість підприємств володіє вартісними засобами і весь час має конкурентну перевагу. Залежно від того, як довго певна кількість підприємств, що володіють вартісними засобами, є меншою від необхідного числа підприємств для створення динаміки досконалої конкуренції, визначається, які засоби є унікальними і можуть бути джерелом конкуренції.

Виходячи з цього, для розуміння суті поняття конкурентоспроможності підприємства, насамперед, з’ясуємо визначення таких категорій як “конкуренція” та “конкурентоспроможність”.

Під конкуренцією у загальному випадку розуміють суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети [106, 157, с. 21]. З економічної точки зору конкуренція – це економічний процес взаємодії, взаємозв’язку споживачів та постачальників товарів (послуг), суперництво між окремими виробниками або продавцями товарів (послуг) в процесі боротьби за найбільш прибуткові умови виробництва/реалізації [157, с. 21].

Тобто конкуренція визначається як динамічний процес, що розвивається, безперервно мінливий ландшафт, на якому з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси й нові ринкові сегменти [23, с. 39]. Конкуренція в галузі не зводиться лише до гри між фірмами, які освоїлись на ринку. Покупці, постачальники та претенденти на вступ до галузі – усі вони є “конкурентами” фірм на певному ринку і відіграють певну роль в залежності від обставин. Тому конкуренцію в цьому широкому значенні можна визначити як розширене суперництво [24, с. 22].

Крім цього, ринкова конкуренція – боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних їм сегментах ринку за допомогою конкурентоспроможного комплексу маркетингу і стратегічного маркетингового інструментарію [156, 157, с. 21]. При цьому трактування поняття конкуренції носить як позиційний, так і структурний або функціональний характер. Позиційне трактування конкуренції – це боротьба за кошти покупця через задоволення його потреб; структурне передбачає аналіз структури ринку для визначення міри свободи продавця й покупця на ринку і способи виходу з нього; функціональне полягає в суперництві старого з новим, з інноваціями, коли приховане стає явним. Конкуренція визначається також як процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами для задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства або у природних умовах [74, с. 17].

Натомість конкурентоспроможність можна визначити як характеристи-ку об’єкта, яка визначає ступінь реального або потенційного задоволення конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку. Таким чином, конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію у порівнянні з аналогічними об’єктами, які задіяні на ринку.

Інакше кажучи, конкурентоспроможність – це реальна і потенційна можливості підприємств в наявних для них умовах проектувати, виготовляти і збувати продукцію, які як за ціновими, так і неціновими характеристиками більш привабливі для споживача, ніж товари їх конкурентів [74, с. 28].

Такий спектр підходів дозволив нам сформувати систему визначень понять конкуренції та конкурентоспроможності підприємства, які наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Визначення конкуренції та конкурентоспроможності

Визначення	Джерело
Конкуренція є прагнення якнайкраще задовольнити критерії доступу до рідкісних благ	Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ.– М.: “Дело”, 1992. – 704 с.

Продовження табл. 1.1.

Конкуренція – це процес, за допомогою якого люди одержують і передають знання	Хайек Ф.А. Познание, конкуренция и свобода. – СПб.: Пневма, 1999. – 212 с.
Конкуренція – це динамічний процес, що розвивається, безперервно мінливий ландшафт, на якому з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси й нові ринкові сегменти	Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения. 1993. – 896 с. – С. 39.
Конкуренція – це суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети	Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Цент экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.
Конкуренція – це процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства або у природних умовах	Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с. – С. 17.
Конкуренція – це економічний процес взаємодії, взаємозв’язку продуцентів та постачальників товарів (послуг), суперництво між окремими виробниками або продавцями товарів (послуг) в процесі боротьби за найбільш прибуткові умови виробництва/реалізації	Балабанова Л.В., Холод В.В. Стратегічне маркетингове управління конкуренто­спроможністю підприємств. Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2006. – 448 с. – С. 21.
Ринкова конкуренція – боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку	Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. М.: Изд-во “АКАЛИС”, 1996. – 272 с.

Продовження табл. 1.1.

Ринкова конкуренція – це боротьба продавців за обмежений обсяг платоспро­можного попиту споживачів, яка ведеться підприємствами на доступних їм сегментах ринку за допомогою конкурентоспромож­ного комплексу маркетингу і стратегічного маркетингового інструментарію	Балабанова Л.В., Холод В.В. Стратегічне маркетингове управління конкуренто­спроможністю підприємств. Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2006. – 448 с. – С. 21.
Конкурентоспроможність – це здатність конкретного предмета витримати конкуренцію (потенційну і/або реальну)	Горбашко Е.А. Менеджмент качества и конкуренто­спо­соб­ности: Учеб. пособие. – СПб.: ГУЭФ, 1998. – 207 с. – С. 7.
Конкурентоспроможність – це сукупність переваг і здібностей суб’єкта в порівнянні з йому подібними у боротьбі за досягнення мети, характерної для них, в умовах дії законів певного навколишнього середовища (системи)	Дементьева А.Г. Конкурентоспособность международных компаний // Маркетинг в России и за рубежом. – 2000. №6.
Конкурентоспроможність – комплекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик товару, що визначають його успіх на ринку, тобто перевага саме цього товару над іншими в умовах широкої пропозиції конкуруючих товарів-аналогів	Маркетинг: Учеб./Под. ред. А.Н. Романова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 560 с. – С. 167.
Конкурентоспроможність – це сукупність споживчих властивостей даного товару або продукції, що характеризують його відмінність від товару-конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам з урахуванням витрат на їхнє задоволення, цін та ін.	Юридическая энциклопедия / Под. ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: 1999. – 526 с.
Конкурентоспроможність – це обумовлене економічними, соціальними та політичними факторами становище країни або окремого товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках	Харченко Т.Б. Забезпечення конкурентоспроможності підприємств як засіб ринкового реформування економіки // Актуальні проблеми економіки. – 2003. №2. – С. 71.

Продовження табл. 1.1.

Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, яка виражає відмінності розвитку даного підприємства від розвитку конкурентних підприємств за ступінню задоволення своїми товарами потреб споживачів і за ефективністю виробничої діяльності. Конкуренто­спроможність підприємства характеризує можливості і динаміку його пристосування до умов ринкової конкуренції	Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М.: “Дело”, 1993. – 251 с.
Конкурентоспроможність – це реальна і потенційна можливості підприємств в наявних для них умовах проектувати, виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими характеристиками більш привабливі для споживача, ніж товари їх конкурентів. Конкурентоспроможність – це також можливість ефективно розпоряджатися власними й позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку	Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с. – С. 28.
Конкурентоспроможність підприємства – це можливість конкурувати на світовому ринку за наявності глобальної стратегії	Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения. 1993. – 896 с. – С. 13.

Таким чином, узагальнюючи результати проведених досліджень, під конкурентоспроможністю підприємства ми будемо розуміти ефективне використання власних та залучених коштів з метою збільшення його прибутковості і зміцнення ринкових позицій. У фінансовому аспекті це означає виконання наступних умов:

• росту динаміки продажу і збільшення прибутків;

• досягнення вищої рентабельності операційної діяльності по відношенню до середньої вартості капіталу.

Тому, як наслідок, з фінансової точки зору конкурентоспроможне підприємство – це таке, яке збільшує доходи операційного нетто, а рентабельність залученого капіталу перевищує його середню вартість.

Таким чином, моделювання капіталу підприємства дозволяє зробити висновок про те, що в лібералізованій відкритій ринковій економіці, яка безпосередньо задіяна в глобальній конкуренції, конкурентоспроможність в значній мірі залежить як від ефективності управління, так і від розвитку реального процентного рівня трансакційних коштів, факторів ризику держави і підприємства.

Тобто ефективне управління капіталом насамперед вимагає розробки різного роду процедур, які гарантують детальний аналіз і пізнання всіх етапів формування ланцюга вартості з метою визначення джерел конкурентної переваги підприємства.