1.Доведіть, що період князювання Володимира Великого став початком розквіту Київської Русі.

Князювання Володимира, названого Великим, (980-1015 рр.) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Володимир Великий виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, дипломат. Він розпочав своє правляння з консолідації Руської держави. Військовими походами 981-994 рр. на ятвягів, в’ятичів, радимичів, дулібів та хорватів Володимир завершив тривалий період формування території Київської Русі. На сході держава простягалась у межиріччя Оки й Волги, на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу. Простягаючись на 800 тис. кв. км., Давньоруська держава стала найбільшою державою в Європі.Щоб подолати сепаратизм племінних вождів і князів на місцях Володимир Великий посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Київської Русі. Крім того, близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу. Вождів племінних княжінь замінили 12 синів Володимира. Було назавжди зламано сепаратизм племінної верхівки. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є однією з основних ознак сформованої державності.Головною турботою Володимира першої половини його князювання на Русі були постійні напади печенігів з півдня. Князь доклав чимало зусиль для зміцнення рубежів держави. Для цього він будував міста на південному прикордонні. Наприкінці Х ст. була створена величезна за розмахом (майже на 1 тис. км.) складна й розгалужена система валів (так звані «зміїні вали»), фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів.Володимир Великий провів судову реформу. У літописі Нестора читаємо, що Володимир разом з дружинниками дбав про «Устав земляний», ішлося про вироблення «уставу» (закону), що регулював би правові відносини в суспільстві, принаймі про удосконалення існуючого тоді кодексу звичаєвого права – «Закону Руського».Однією з найважливіших реформ Володимира Великого була релігійна. Одразу ж по утвердженню в Києві він замість слов’янського багатобожжя встановив монотеїстичний культ верховного божества Перуна. Князь прагнув до монотеїстичного культу, вважаючи, що його одноосібній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин. Тому, наприкінці 80-х рр. Х ст. Володимир вирішив запровадити християнство.986 р. Візантія програла війну Болгарії, а імператор Василій ІІ попросив допомоги у Володимира Великого для боротьби із феодальною опозицією. Володимир пообіцяв допомогу за умови, що Василій ІІ віддасть йому за дружину свою сестру Анну. Володимир зобов’язався охреститися і незабаром виконав свою обіцянку. Шеститисячне руське військо приборкало феодальну опозицію проти Василія ІІ та його брата Константина. Проте Василій ІІ відмовився виконати свою обіцянку. Щоб змусити Василія ІІ бути поступливішим Володимир здобув осадою опору візантійського панування в Криму – Херсон. Імператорові довелося спішно прислати Анну до Херсона, де вона урочисто взяла шлюб з Володимиром Святославичем. Повернувшись до Києва князь почав насаджувати християнство. “Наказав будувати церкви й ставити на їх на тих місцях де раніше стояли ідоли”, - повідомляє “Повість времєнних літ”. Проте населення неохоче відмовлялось від віри батьків та дідів. Тому християнізація Русі розтягнулась на декілька століть.Запровадження християнства в Київській Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилися писемність і книжність, руські люди познайомились з кращими здобутками світової літератури і науки. У Києві та інших містах Русі почали засновувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі.Запровадження християнського віровчення ввело Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та європейськими державами. Володимир Великий у взаєминах із сусідніми державами застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Сина Святополка він одружив з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, а син Ярослав став зятем шведського короля Олафа Скотконунга.Після хрещення Русі розширюються відносини з Візантією, пожвавлюються русько-німецькі контакти. У 1013 р. між Київською Руссю та Священною Римською імперією було укладено угоду. Налагодження у 90-х роках Х ст. офіційних зв’язків з Римом змушувало Візантію, яка не бажала розширення сфери римського впливу на Русь, ставитись до русичів як до рівних.Останні роки правління Володимира Великого позначились внутрішньою боротьбою у державі.