5. Інноваційні педагогічні технології як засіб підвищення ефективності навчання і виховання дошкільників.

Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.

Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових "переможних методик", які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.

Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці також як протиставлення існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті") набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. У 60-х рр. поняття "технологія освіти" розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.

З початку 80-х рр. все більше вживається термін "педагогічні технології". У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систему вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті - цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і програми дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педагогічних технологій.

Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до

визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Інноваці́йні техно́логії — радикально нові чи вдосконалені технології, які істотно поліпшують умови виробництва або самі виступають товаром. Зазвичай мають знижену капіталомісткість, характеризуються більшою екологічністю й меншими енергопотребами (Вікіпедія

6.Дослідження сучасних українських дослідників з проблем дошкільного виховання.

Постановка проблеми. Становлення нової системи освіти в Україні, зорієнтованої на входження у світовий освітній простір, супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії та практиці. Закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту" передбачають неперервність і наступність у єдиній системі освіти між усіма ланками, визнають пріоритетну роль дошкільної освіти як обов'язкової первинної її складової та необхідність створення належних умов для її здобуття. За даними інформаційно-аналітичних матеріалів останнім часом було розроблено понад 20 документів щодо дошкільної, середньої, позашкільної освіти. Структурно матеріали згруповано у розділи, серед яких першим є розділ "Дошкільна освіта". Розвиток дошкільної освіти є одним із пріоритетів діяльності МОН України. Тому сьогодні особливо зріс інтерес як до української народної педагогіки, до витоків національного дошкілля, так і до актуальних методологічних проблем сучасної дошкільної педагогіки, нових напрямків в теорії навчання й виховання дошкільників.    Аналіз досліджень і публікацій. Дошкільна педагогіка порівняно молода наука. Але її загальнотеоретичні та практичні основи мають дуже глибокі корені. Визначенню окремих категорій як науки (об'єкта, предмета, мети, завдань, методологічних засад, принципів, методів вивчення особистості дошкільника) присвячено праці українських (Л. Артемова, 3. Борисова, Н. Георгян, В. Зінченко, Н. Кирста, Н. Лисенко, Т. Поніманська, Д. Струннікова та інші) і російських (Т. Бабаева, С. Баранов, Л. Болотіна, С. Козлова, Т. Комарова, М. Крулехт, Т. Кулікова, О. Солнцева, В. Тітов та інші) авторів.    Мета статті. У статті розглядаємо сутність дошкільної педагогіки, її основних визначальних категорій як науки, ключових понять, визначених сучасними дослідниками. Уперше робимо спробу подати їх як цілісну систему поглядів у вітчизняній педагогічній теорії і практиці виховання дітей дошкільного віку.    Сучасна педагогіка поділяється на певні пограничні дисципліни, які мають самостійний предмет дослідження. У системі вікової педагогіки чільне місце займає дошкільна педагогіка, яка на сучасному етапі має значні наукові досягнення. Аналіз вітчизняної педагогічної літератури дозволяє дійти висновку, що існує декілька визначень сутності дошкільної педагогіки: сучасний дослідник І. Зайченко трактує дошкільну педагогіку як науку про закономірності розвитку, формування особистості дітей дошкільного віку. На його думку, до змісту дошкільної педагогіки належать: дидактика дошкільної освіти, теорія і методика виховання дітей дошкільного віку, міжнародні стандарти, теорія і практика професійної підготовки спеціалістів з дошкільного виховання й освіти, теоретичні основи і технології виховання дошкільнят у державних, приватних, недержавних, навчально-виховних закладах і в умовах одно- дво- і багатодітних, повних, неповних сімей [4]; вітчизняний науковець Н. Мойсеюк стверджує, що дошкільна педагогіка - вікова педагогіка, яка вивчає аспекти навчання і виховання дітей дошкільного віку та спирається певною мірою на структуру та принципи загальної педагогіки і є "дочірньою" наукою; на думку сучасних дослідників В. Лозової, Г. Троцко, дошкільна педагогіка самостійна галузь знань, яка досліджує особливості виховання дітей переддошкільного і дошкільного віку.    Визначення окремих категорій дошкільної педагогіки як науки присвячено дослідження сучасного науковця Т. Поніманської. Вона розглядає дошкільну педагогіку як науку про закономірності виховання і навчання дітей від народження до вступу до школи. Об'єктом дошкільної педагогіки вона називає виховання дітей дошкільного віку як цілеспрямований процес, а її предметом - закономірності, суперечності стосунків, технології організації та здійснення виховного процесу, що визначають розвиток особистості. Дослідниця зазначає, що дошкільна педагогіка вивчає педагогічні факти (відомості про педагогічну діяльність, які засвідчують зміни у розвитку, вихованні та навчанні дитини) та педагогічні явища (те, що відбувається у процесі взаємодії педагогів і вихованців, відображає розв'язання певних педагогічних завдань).    Т. Поніманська стверджує, що немає жодного аспекту життя дошкільника, його взаємодії із соціальним і природним середовищем, до якого була б байдужою дошкільна педагогіка. Тому таким широким є коло проблем, які вона досліджує. Аналізуючи, інтерпретуючи їх, дошкільна педагогіка виходить передусім із гуманістичних засад педагогічної теорії і практики, зорієнтованих на гармонійний особистісний розвиток дитини. Послуговуючись цим критерієм, вона досліджує закономірності, реальну практику навчання і виховання дітей, взаємодію у цьому процесі суспільного і родинного чинників, особливості особистісного розвитку дошкільників у період вщ народження до школи. Водночас вона відстежує, аналізує взаємозв'язок між розвитком дитини і вихованням - процесом цілеспрямованого формування особистості дитини. Процес виховання охоплює навчання - передавання і засвоєння знань, умінь і навичок - та власне виховання - формування фізичних, моральних, розумових, естетичних, трудових якостей, а також мотивів поведінки [7]. Дослідниця наполягає на тому, що цілеспрямований виховний процес неможливий без передбачення його результатів і налаштовує дошкільну педагогіку на прогностичні дослідження тенденцій, перспектив розвитку людства, проблем, які доведеться вирішувати системі виховання, у тому числі й дошкільного. Йдеться не тільки про планування розвитку дошкільних закладів, кадрового і методичного їх забезпечення, а й про формування необхідних людині майбутнього особистісних якостей, умінь і навичок, основи яких закладаються у дитинстві [7].    Дошкільна педагогіка відстежує особливості впливу соціального середовища, зокрема засобів масової інформації, на формування особистості дошкільника. Цим спричинена її активна роль у педагогізації суспільства - посиленні впливу педагогіки на змістові, виховні параметри соціальних взаємозв'язків людей, якість інформаційного матеріалу, яким послуговуються ЗМІ. На думку Т. Поніманської, дошкільна педагогіка розглядає виховання як спеціально організований процес, взаємодію дорослої людини і дитини, спрямовану на формування у неї необхідних уявлень, навичок, якостей. У цій взаємодії дитина є не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання, що означає рівноцінність особистісних якостей дитини і педагога, визнання їх рівноправними учасниками виховного процесу.    Актуальними проблемами дошкільної педагогіки є визначення мети, завдань, змісту, методів виховання дітей у сім'ї та дошкільних закладах, а також підготовка їх до школи. Дошкільна педагогіка є синтезом теорії і практики. Теоретична її частина досліджує, обґрунтовує закони виховання, навчання і розвитку дитини, а практична забезпечує організацію цих процесів на практиці. Обидві вони реалізуються в єдності, збагачуючи одна одну. Гармонійна взаємодія теоретичних і практичних аспектів є передумовою належного функціонування всіх ланок і чинників дошкільного виховання.    Джерелами дошкільної педагогіки Т. Поніманська називає: народну педагогіку, тобто емпіричні педагогічні знання, педагогічний досвід народу; ідеї видатних педагогів минулого. До них належать пам'ятки вітчизняної педагогічної культури, класична спадщина педагогів-гуманістів; експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання, їх результати є базою сучасної дошкільної педагогіки як експериментальної науки. Головним критерієм наукових досліджень є їх актуальність для практики виховання і навчання дітей; передовий педагогічний досвід. Це діяльність педагогів-новаторів та колективів дошкільних закладів. Найважливіше значення має пошук вихователів у галузі педагогічної інноватики -розроблення, освоєння та запровадження нових педагогічних технологій, методик, засобів; дані суміжних наук, особливо людинознавчих [7].    У дослідженні Н. Георгян, В. Зінченко дошкільна педагогіка розглядається як наука про закономірності виховання і навчання дітей від народження до школи. Вони виокремлюють загальні поняття дошкільної педагогіки: "розвиток", "виховання", "навчання", "освіта", які міцно взаємопов'язані. До змісту дошкільної педагогіки дослідники відносять: суспільне дошкільне виховання - першопочаткова ланка в системі безперервної освіти; предмет і методи дошкільної педагогіки; виховання і розвиток дітей у період дошкільного дитинства; виховател дитячого дошкільного закладу; програма виховання в дитячому садку; основні особливості розвитку і виховання дітей раннього віку; особливості виховання дітей першого року життя; особливості виховання дітей другого року життя; особливості виховання та розвитку дітей третього року життя [2].    Досить цікавим є дослідження педагогіки українського дошкілля, представлене Н. Лисенко, Н Кирстою. Вони визначили витоки дошкільного виховання в Україні, розглянули програми навчання та виховання дітей у дошкільних закладах, актуальні проблеми функціонування сучасних дошкільних закладів, їх конституційно-правове забезпечення державними та міжнародними актами й угодами. Дослідники визначили дошкільну педагогіку як: 1) науку про закономірності виховання і навчання дітей від народження до школи; 2) галузь педагогіки, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку і спирається на основні положення загальної педагогіки, функціонуючи в єдності з дитячою психологією, віковою анатомією і фізіологією. Вони наголошують, що означений віковий період у житті людини є особливим і його вплив на становлення й розвиток особистості є беззаперечним.    Своєрідність дошкільної педагогіки дослідники вбачають у тому, що вона є не лише сферою спеціальних наукових знань і діяльністю вузького кола спеціалістів, а й знаходить широке застосування в житті [6]. Однією з визначальних проблем дошкільної педагогіки як науки дослідники пропонують розглянути взаємообумовленість процесів розвитку дошкільника і його виховання.    На думку Н. Кирсти, Н. Лисенко, прогностичні функції дошкільної педагогіки полягають у тому, що вона досліджує тенденції і перспективи розвитку виховання, як неперервного й соціально-обумовленого процесу. На їх думку, рівень дослідженості стрижневих питань дошкільної педагогіки сьогодні досить високий завдяки виокремлення конкретних методик дошкільної освіти як предмету її наукових пошуків. Звертається увага не лише на їхніх прикладні питання, а й розробляються педагогічні технології, їх запровадження в освітній простір закладів дошкільної освіти різного типу. Значну роль у цьому процесі відіграє історія дошкільної педагогіки, організація і керівництво дошкільним вихованням як синтезуючі дисципліни. Останні обумовлюють неперервність прогресивних концепцій та їх інтегрування зі здобутками науковців України в системі дошкілля на різних історичних етапах його становлення й розвитку [6].

Враховуючи актуальність прогресуючої тенденції становлення і розвитку українського дошкілля, ми зупинились на одному з її аспектів, а саме історико-педагогічному. Наш вибір зумовлений тим, що знання минулого є надійним джерелом розвитку сучасної системи суспільного дошкільного виховання.

Початкові спроби осягнення витоків суспільного дошкільного виховання на українських землях припадають на перші десятиріччя ХХ ст. Вони представлені в науковому доробку Аркадія Животка, Софії Русової, Степана Сірополка.

Історико-педагогічний аспект проблеми становлення і розвитку дошкілля в Україні привернув увагу дослідників в середині ХХ ст. Серед них вперше до висвітлення даної проблеми звертається С.Абрамсон. У науковій праці “Історія дошкільного виховання на Україні до 1917р.” (1950) та ряду публікацій автор розкриває досвід роботи кращих дитячих садків в Україні на початку ХХ ст., наводить статистичні дані про їх функціонування, а також характеризує діяльність громадсько-педагогічних товариств в досліджуваний період.

Роботу по дослідженні становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в Українській РСР продовжила Л.Батліна (1983). В своїй науковій праці автор аналізує процес становлення дошкільного виховання в Україні в період від 1917 по 1941 рр. Основна цінність праці полягає в розкритті діяльності діючих в досліджуваний період товариств, зокрема Київського товариства народних дитячих садків та Одеського товариства та їх вплив на дошкільне виховання найбідніших дітей в заснованих ними дошкільних закладах.

У роботі Н.Бібенко (1987) узагальнюються досягнення дошкільних закладів України 70-х років, накреслено шляхи їх подальшого розвитку.

Аналогічна тематика, становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в Російській Федерації та Білоруській РСР розкриваються в дослідженнях Г.Медведєвої (1992) та Ф.Андрєєвої (1987).

Проблеми розвитку теорії і практики дошкільного виховання кінця ХІХ початку ХХ століття в Україні, лягли в основу дисертаційних робіт С.Попенко (1998), у Східній Галичині – З.Нагачевської (1995), у Центральній Україні – І.Улюкаєвої (1995), в умовах польського дошкілля – І.Адамек (2001).

Глибиною теоретичного аналізу визначається дослідження С. Попенко. У своїй науковій праці дисертант визначає передумови розвитку теорії і практики дошкільного виховання в Україні в період к.ХІХ – п.ХХст., подає класифікацію всіх громадських закладів для дітей дошкільного віку та періодизацію розвитку теорії і практики дошкільного виховання до 1917р., розкриває погляди на дошкілля відомих діячів освіти досліджуваного періоду, висвітлює призначення, історію створення та особливості педагогічного процесу в різних типах закладів, аналізує всі напрями та форми діяльності громадсько-педагогічних товариств.

Дослідження З.Нагачевської поклали початок ряду досліджень становлення суспільного дошкільного виховання в різних регіонах України. Дисертант вперше звернула увагу на особливості розвитку дошкільного виховання в залежності від територіального поділу відмітивши, що дошкільне виховання в лоні Австро-Угорської імперії розвивалося іншими шляхами ніж дошкілля України, що належали до складу царської Росії. З.Нагачевська розкрила становлення суспільного дошкільного виховання у Східній Галичині з 1869 по 1939 рр. висвітливши досвід розбудови інституцій опіки, початкового виховання та навчання дітей дошкільного віку. Особливу увагу дисертант звернула на створення та діяльність громадсько-педагогічних товариств краю, зокрема Львівського благодійного дошкільного товариства, Руського Товариства, товариства ”Руська охоронка”. В дослідженні охарактеризувала діяльність та педагогічні погляди Н.Кобринської, М.Грушевської, С.Русової, А.Животка.

Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867-1939рр.) досліджувала М.Барна (1996) охарактеризувавши історію виникнення форм підготовки вчителів для навчальних закладів Східної Галичини (1772-1867рр.), розглядаючи її як соціально-педагогічну проблему. Аналізуючи окремі події і факти впродовж досліджуваного періоду автор розкриває становлення і розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині під кутом зору поступових змін релігійно-духовної філософської парадигми науково-позитивною та матеріалістичною, а також характер державотворчих процесів у змісті освіти, які відбувалися в Австрії, Австро-Угорщині та Польщі.

Окреме дослідження присвячене національному шкільництву Галичини та діяльності Українського педагогічного товариства “Рідна школа” належить Г.Білавич (1996). В дисертаційному дослідженні автор розкриває передумови виникнення Українського педагогічного товариства “Рідна школа” та організацію “Рідною школою” дошкільних закладів та народних шкіл.

Історико-педагогічна наукова праця І.Улюкаєвої присвячена дослідженню розвитку дошкільної педагогічної освіти в Центральній Україні в якій запропоновано і науково обґрунтовано періодизацію розвитку дошкільної освіти, визначено основні напрями використання минулого досвіду в сучасній практиці. Проте центральним у дослідженні дисертанта є діяльність педагогічних товариств в організації закладів з підготовки спеціалістів у 1905-1941рр. та характеристика навчальних планів та програм даних закладів.

Також питання становлення та розвитку професійної підготовки фахівців з дошкільного виховання в Україні кінця ХІХ-го – початку ХХ-го століття лягли в основу дисертаційного дослідження Т.Слободянюк. Автором схарактеризовано та обґрунтовано теорію і практику професійної підготовки спеціалістів з дошкільного виховання в Україні в контексті становлення і розвитку вітчизняної і світової педагогічної думки та досвід діяльності перших дошкільних закладів.

Дисертаційне дослідження І.Адамек “Теорія і практика підготовки дітей до школи в умовах розвитку польського дошкілля (друга пол. ХІХст. – 1918р.) певною мірою відноситься до плеяди наукових досліджень присвячених становленню суспільного дошкільного виховання на Україні, зокрема Галичини. У своїй науковій праці дисертант торкається дослідження дитячих садків, розкриває діяльність товариств які підтримували заклади охорони малих дітей Галичини.

Проблеми історії родинного виховання в Україні знайшли відображення в наукових працях М.Стельмаховича “Традиції і тенденції розвитку сімейної етнопедагогіки українського народу” (1989), “Сім’я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до ХІХст.” та ін.

Розвиток надбань української дошкільної етнопедагогіки та їх використання в сучасних дошкільних закладах висвітлюється в роботі Н.Рогальської (1996).

У когорті відомих українських педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття, які прагнули поставити систему освіти на національні засади, помітне місце займають постаті визначних громадських та культурно-освітніх діячів – А.Волошина, А.Животка, С.Русової, С.Сірополка. Їхня творча спадщина, що увійшла до золотого фонду української педагогічної науки, є актуальною й до нині, а тому привертає увагу численних сучасних дослідників історії педагогіки.

До плеяди відомих українських педагогів першої половини ХХ століття відносимо Августина Волошина – визначного вченого, громадського, культурного й церковного діяча Закарпаття, президента Карпатської України, який усю свою творчу спроможність віддав українському народові, його духовним устремлінням до кращої долі, свободи і щастя. Життя і творчість вченого-педагога лягли в основу наукового дослідження М.Кляп, розкрито в монографії “Августин Волошин” науковців М.Зимомрі, В.Гомоная, М.Вегеша та ряду публікацій Ю.Балеги, В.Бірчака, М.Болдижара, В.Маркуся та ін.

Серед відомих українських культурно-освітніх діячів початку ХХ століття почесне місце займає ім’я знаного фахівця у галузі дошкільної та позашкільної освіти Аркадія Животка. Перші спроби дослідити науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність А.Животка належать В.Дорошенко та М.Остапович. Значний інтерес для вивчення педагогічної спадщини вченого становить історико-бібліографічний нарис М.Тимошика “Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст і учений”. Широтою теоретичного аналізу про творчий доробок А.Животка постає наукова праця Ю.Калічака “” де автор розкриває донині невідомі широкому загалу грані таланту А.Животка, підкреслює його риси характеру, ілюструє його життя і його непохитну віру у кращу долю Української держави.