8. Особисті немайнові права громадян та їх захист

Особисті немайнові права фізичних осіб визначаються у Книзі II «Особисті немайнові права фізичної особи» Цивільного кодексу України. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права:

- належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

- не мають економічного змісту;

- фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;

- особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно;

- перелік особистих немайнових прав, які встановлені законодавством, не є вичерпним;

- щодо малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх непрацездатних осіб ці права здійснюють їх батьки, опікуни, піклувальники.

Серед особистих немайнових прав фізичної особи розрізняють:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на усування небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю; право на охорону здоров’я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров’я; право на таємницю про стан здоров’я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я; право на свободу; право на особисту недотор­канність; право на донорство; право на сім’ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я; право на зміну імені; право на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність, право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відеозйомок; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання; право на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об’єднання; право на мирні зібрання.

Фізична особа має право:

1) на захист особистого немайнового права; вимагати від посадових і службових осіб дій, спрямованих на забезпечення її немайнових прав;

2) на поновлення порушеного особистого немайнового права;

3) на спростування недостовірної інформації;

4) на заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

5) на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди.

9. Поняття, зміст і форми права власності

Право власності – це право особи на річ (майно), яке та здійснює відповідно до закону, своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК).

Якщо право власності в об’єктивному розумінні виражає об’єктивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і країні, то право власності в суб’єктивному розумінні означає міру можливої поведінки для суб’єкта-власника, що об’єднує три правомочності – володіння, користування і розпорядження.

Володіння – це фактичне перебування речі у господарюванні власника або можливість впливати на річ.

Користування – вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження –можливість вирішити юридичну та (або) фактичну долю речі.

Здійснення права власності:

• власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд;

• власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону;

• при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства;

• усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав;

Приватна власність – це закріплені у відповідних нормах за власником (фізичною та юридичною особою) права володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, але у межах, передбачених законом.

Підстави виникнення права приватної власності:

– первісні – незалежно від волі попереднього власника;

– доходи від участі в суспільному виробництві;

– індивідуальна праця;

– підприємницька діяльність;

– вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства;

– майно, одержане внаслідок успадкування або укладення угод.

Види приватної власності:

– спільна сумісна – спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності;

– спільна часткова – власність двох або більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності.

Суб’єкти: фізичні та юридичні особи.

Об’єкти: житлові будинки, квартири, предмети особистого користу­вання, садові будинки, транспортні засоби, грошові кошти, акції, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, не вилучене з цивільного обігу.

Право державної власності (ст. 326 ЦК України). У державній власності є майно, зокрема грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (наприклад, Фонд державного майна України).

Право комунальної власності (ст. 327 ЦК України). У комунальній власності є майно, зокрема грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.