3. Система цивільного права та її елементи

Система цивільного права – це внутрішнє розташування норм права в основних нормативних актах.

Цивільне право складається з:

– окремої норми (наприклад, статті);

– правового інституту (наприклад, інституту позовної давності);

– підгалузі (наприклад, спадкового права);

Усі норми поділяються на:

– норми загальної частини, які мають універсальний характер і поширюються на всі цивільні відносини;

– норми особливої частини.

4. Цивільне законодавство та види джерел цивільного права

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять у собі цивільно-правові норми.

Джерела цивільного права – це зовнішня форма існування норм цивільного права.

Види джерел цивільного права:

– Конституція України;

– кодекси України;

– закони України;

– нормативні акти;

– договір;

– правові звичаї.

ЦКУ від 16 січня 2003 р. складається з 6 книг:

1. Книга перша. Загальні положення.

2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3. Книга третя. Право власності та інші речові права.

4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності.

5. Книга п’ята. Зобов’язальне право.

6. Книга шоста. Спадкове право.

У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстави виникнення прав, обов’язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об’єкти цивільних прав (матеріальні та нематеріальні блага).

Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи).

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) урегульовано набуття та припинення права власності, право спільної власності та інші речові права на чуже майно (право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо).

Книга четверта (гл. 35-46) передбачає положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов’язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об’єкти – авторського права, права промислової власності, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо.

Книга п’ята (гл. 47-83) визначає зобов’язальне право: поняття зобов’язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов’язань, висвітлено загальні положення про цивільно-правовий договір. Найбільшу частину розділу присвячено окремим видам зобов’язань – договірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, з оголошенням і без оголошення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо).

Книга шоста (гл. 84-90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов’язаних зі спадковим правом (спадкування за законом і заповітом, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір тощо).

5. Поняття і зміст цивільної правоздатності та дієздатності фізичної особи. Види дієздатності

Згідно зі ст. 2 ЦК України учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Суб’єктами цивільних правовідносин є фізичні особи, ними можуть бути тільки фізичні особи, які мають достатній обсяг право- і дієздатності.

Правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки («право мати право»).

Виникає цивільна правоздатність з моменту народження і припиняється зі смертю. Обмеження правоздатності не допускається, крім випадків, прямо передбачених у законі:

– для певних посадових осіб, наприклад Президента, народних депутатів, не передбачають права займатись підприємницькою діяльністю.

– як санкція за правопорушення (за адміністративний злочин або дисциплінарний проступок). Наприклад, позбавлення права займатись адвокатською діяльністю, позбавлення батьківських прав.

Дієздатність – здатність усвідомлювати значення своїх дій та можливість ними керувати.

Настає повна дієздатність з 18 років.

Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі в разі реєстрації шлюбу, а також особі, що записана матір’ю/батьком дитини, або особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, або бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Припиняється цивільна дієздатність зі смертю.

Неповнолітні до 14 років – мають часткову цивільну дієздатність: за них усі дії вчиняють їх законні представники (батьки, опікуни), а самі вони можуть:

– вчиняти дрібні побутові правочини (до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян);

– відкрити рахунок у банку і розпоряджатися ним;

– здійснювати особисті немайнові права щодо результатів інтелектуаль­ної творчої діяльності.

Неповнолітні у віці від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність: вони самі вчиняють правочини, але за згоди батьків. Без згоди неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть:

– розпоряджатися своїм заробітком;

– самостійно укладати договір банківського рахунку і розпоряджатися внеском, внесеним особисто на своє ім’я;

– нести самостійну відповідальність за шкоду, завдану іншим особам;

– самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Обмеження дієздатності можливе тільки за рішенням суду щодо особи, яка зловживає спиртними напоями і наркотичними засобами і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Над такими особами установлюється піклування. Піклувальник контролює дії особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов’язань чи заподіяння шкоди.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над такою особою встановлюється опіка. Опікун вчиняє правочини від імені недієздатної особи і несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою.

Рішення про визнання особи недієздатною ухвалює тільки суд (така цивільно-правова санкція є тимчасовою).