Розділ 8. Цивільне право

1. Поняття, предмет, метод, функції, принципи цивільного права

Цивільне право – це система правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників цивільних відносин.

Предметом цивільного права, як окремої галузі права, є суспільні відносини приватного характеру:

– майнові, що опосередковують товарно-грошову форму обігу (відносини власності, зобов’язальні);

– особисті немайнові (право на ім’я, честь, гідність, життя).

Метод – це те, яким чином норми права впливають на свій предмет. Є два методи регулювання цивільних відносин:

1) диспозитивний – метод дозволу, вільного волевиявлення;

2) імперативний – метод державного припису, заборони, чіткої регламентації відносин.

3) імперативно-диспозитивний метод – змішаний.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання – ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв’язків між ними.

Функції – поряд із методом правового регулювання становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Функції цивільного права – це головні напрямки його впливу на цивільні відносини.

Цивілістична наука та практика розрізняють такі функції:

• регулятивну;

• охоронну;

• попереджувально-виховну (превентивну).

Принципи (ст.3 ЦК) – основні ідеї, на яких базується цивільне право:

– неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

– неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених законом;

– свобода договору;

– свобода підприємництва;

– судовий захист цивільних прав;

– справедливість, добросовісність і розумність.

2. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і методом правового регулювання. Основними галузями права, які тісно пов’язані з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансове, сімейне, цивільно-процесуальне та господарське право.

Ч. 2 ст. 1 ЦК України вказує на неможливість застосування до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин положень цивільного законодавства. Це означає, що цивільні правовідносини у таких випадках не виникають.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що адміністративне право належить до сфери імперативного правового регулювання, а цивільному властивий дозвільно-диспозитивний характер. Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов’язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відносин, що становлять предмет цивільного права.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу майнові відносини, які регулюються ЦК України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини, фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.