8. Процесуальне правонаступництво. Зміна неналежного позивача

Стаття 24 ГПК передбачає можливість залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право на прийняття рішення щодо залучення за клопотанням сторони або за своєю ініціативою іншого відповідача. Таке залучення з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання, клопотання сторін з цього питання може бути задоволено лише за умови вжиття досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством.

Коли інший відповідач притягується замість початкового, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, установивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи почи­нається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

Від заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне право­наступництво (ст. 25 ГПК). Заміна в господарському процесі особи, яка є стороною або третьою особою, іншою особою (правонаступником) називається правонаступництвом. Процесуальне правонаступництво передбачає право­наступництво в матеріальному праві, яке можливо при зміні осіб зобов’язання, при переході прав кредитора до іншої особи на підставі Закону.

Процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов’язків сторони у справі до іншої особи у зв’язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни відповідача: у процесуальному правонаступництві можна замінити не лише відповідача, а й позивача; заміна неналежного відповідача можлива лише до винесення рішення, а процесуальне правонаступ­ництво допускається на всіх стадіях господарського процесу; при заміні відповідача предметом судового розгляду стають інші правовідносини, а при процесуальному правонаступництві – ті ж правовідносини; при заміні відповідача розгляд справи починається спочатку, а при процесуальному правонаступництві продовжується.

Ч. 1 ст. 25 ГПК наводить єдину підставу процесуального правонаступ­ництва – унаслідок реорганізації підприємства чи організації. Інші види правонаступництва, зокрема відступлення вимоги, переведення боргу, смерть фізичної особи, не згадуються в ст. 25 ГПК. Оскільки суб’єктом спірних правовідносин може бути також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, можна дійти висновку, що можливим є процесуальне право­наступництво щодо такої третьої особи.

Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукуп­ності прав та обов’язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов’язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юри­дичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво не передбачає переходу всієї сукуп­ності прав та обов’язків до правонаступника, а тому називається частковим правонаступництвом, і відбувається як заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін або вказівка закону (відступлення права вимоги).

Усі дії, вчинені в процесі до вступу у справу правонаступника, – обов’яз­кові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу.