7. Правова держава і громадянське суспільство, їх ознаки і роль у розвитку людини

Правова держава – це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свобод, закріплених у законах; це підґрунтя громадянського суспільства.

Під громадянським суспільством розуміють: по-перше, суспільство з розвиненими відносинами між його членами, яке не залежить від держави, а лише взаємодіє з нею. Держава втручається в життя суспільства тільки з найважливіших питань, визначених законом; по-друге, спільноту вільних, рівноправних людей, які проживають на визначеній території, об’єднані системою суспільних відносин, що є основою реалізації їхніх загальних і особистих інтересів, забезпечених державою.

Учені-правники визначають основні ознаки, характерні для громадян­ського суспільства: 1) визнання людини, її прав і свобод найвищою суспільною цінністю; 2) пріоритет людини над суспільством, а суспільства – над державою, що існує насамперед як регулятор відносин і гарант забезпечення прав та свобод особи; 3) рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної; 4) подолання відчуження людини від засобів виробництва, знарядь праці та результатів своєї трудової діяльності; 5) забезпечення економічної свободи; 6) плюралізм в усіх сферах матеріального і духовного життя; 7) надійна й ефективна система соціального захисту кожної людини; 8) ідеологічна та політична свобода особистості, наявність демократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість активного впливу на державну політику.

Забезпечити такі високі стандарти у відносинах суспільства і держави може лише правова держава. У свою чергу тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства надає можливість створити правову державу.

Виходячи з можливості існування у громадянському суспільстві різних суперечливих інтересів, ідея держави проявляється як забезпечення загального інтересу, як інститут гарантування захисту прав і свобод людини та громадянина¹.

8. Поняття об’єктивного та суб’єктивного права та їх характеристика

У юридичній літературі виділяють суб’єктивне та об’єктивне право. Суб’єктивне право – це передбачені для уповноваженої особи вид і міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечені відповідними юридич­ними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб.

Суб’єктивне право – складне явище, що включає в себе низку повно­важень:

- право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її продати, подарувати, закласти, заповісти тощо);

- право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку, тобто право на чужі дії (кредитор має право вимагати повернення грошей боржником);

- право привести в дію апарат примусу держави проти зобов’язаної особи, тобто право на примусове виконання обов’язку (в примусовому порядку може бути повернений борг);

- можливість користуватись на основі цього права певними соціальними благами.

Об’єктивне право – це система усіх правових приписів, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються нею, мають загальнообов’язковий характер щодо правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права¹.