11. Скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання: підстави та процедура

Правовим наслідком скасування державної реєстрації СПД – юридичної особи – є позбавлення останньої статусу юридичної особи та виключення її з відповідного Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. На сьогодні законодавець визначив коло суб’єктів, які мають право звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації СПД.

Підставами скасування державної реєстрації СПД є:

– рішення власника СПД або уповноваженого ним органу (вищого органу управління). При скасуванні державної реєстрації СПД – юридичної особи – за рішенням власника або уповноваженого ним органу процедура скасування державної реєстрації юридичної особи складається з таких дій:1) приймається рішення про ліквідацію підприємства; 2) створюється ліквідаційна комісія; 3) розміщується інформація про ліквідацію СПД в офіційній пресі з визна­ченням строків заявлення кредиторами своїх претензій; 4) оцінюється наявне майно СПД, виявляються його дебітори та кредитори, проводяться розрахунки з ними; 5) складається ліквідаційний баланс, який має бути затверджений вищим органом управління, власником СПД або органом, який призначив ліквідаційну комісію; 6) затверджений ліквідаційний баланс направляється органу податкової служби за місцем реєстрації СПД; 7) про ліквідацію СПД повідомляються відповідні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування); 8) закриваються банківські рахунки;

– рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України. Здійснюється у випадках несвоєчасного повідомле­ння СПД про зміну його назви, організаційно-правової форми, форми власності та місцезнаходження; неподання протягом року до органів державної подат­кової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з чинним законодавством України тощо. У такому разі суд зобов’язаний виконати дії, пов’язані з визначенням порядку та строків проведення ліквідації підприємства, але сьогодні всі заходи щодо ліквідації підприємства у такому разі здійснює безпосередньо власник (власники) підприємства, якому направляється копія рішення господарського суду з вимогами здійснити ліквідаційну процедуру.

12. Організаційно-правові форми підприємств

Організаційно-правова форма та структура підприємства визначаються насамперед метою його створення, цілями та завданнями діяльності, його виробничими функціями і залежать від багатьох умов та чинників, а саме: типу виробництва, характеру продукції, що випускається, або робіт, які викону­ються, послуг, що надаються, форми власності, масштабу підприємства, організації виробничих процесів, їх особливостей і т. ін.

Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих і доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприєм­ництва, зокрема до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Практичне значення поділу підприємств на вищевказані категорії полягає зокрема в тому, що законодавством можуть встановлюватися заходи державної підтримки, надання пільг малим підприємствам, інша нормативна диферен­ціація, зокрема з антимонопольних питань, щодо великих підприємств.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів та організаційно-правових форм:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство колективної власності, тобто таке, що діє на основі колективної власності;

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єд­нання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Дочірнє підприємство – це філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи, тобто такі, що залежать від іншого підприємства.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпо­рядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови

Холдингова компанія – це публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, зокрема Державної керуючої холдингової компанії, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України «Про холдингові компанії в Україні».

Для всіх видів організаційно-правових форм підприємств законами можуть встановлюватися певні особливості здійснення господарської діяльності.