15. Міжнародно-правове регулювання праці

Міжнародна правове регулювання праці – це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифі­кували його), використовують в національному трудовому законо­давстві. Суб’єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалі­зований орган – Міжнародна Організація Праці (МОП). Суб’єктами міжна­родно-правового регулювання праці можуть бути різні об’єднання держав – Рада Європи, Європейський Союз, СНД. МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці.

Розділ 5. Господарське право

1. Господарські правовідносини: поняття, характеристика та види. Розмежування з іншими видами правовідносин, що виникають у сфері господарювання

Господарськими є відносини між господарюючими суб’єктами (підприєм­ствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські відносини відрізняються від інших видів правовідносин притаманними лише для них характерними ознаками. Насамперед це обмежене коло суб’єктів, які можуть вступати в господарські правовідносини. Це господарські організації, створені для безпосереднього здійснення господар­ської діяльності і зареєстровані як юридичні особи; державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об’єднання, управління тощо); структурні підрозділи господар­ських організацій, наділені господарською компетенцією; фізичні особи, офіційно зареєстровані як підприємці, а також громадяни, державні установи громадські та інші організації, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, що є другою характерною ознакою господарських відносин – поєднання організаційних і майнових елементів. Третьою ознакою господар­ських відносин є їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація виробленої продукції (виконання робіт, надання послуг).

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками. За характером відносин, що регулюються, розрізняються право­відносини безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг); відносини щодо управління (зокрема організації) господарською діяльністю (державна реєстра­ція, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності) тощо. За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на горизонтальні, учасники яких є рівноправним; вертикальні, в яких одним з учасників є орган управління, зокрема власник майна чи уповноважений ним орган. За сферою дії поділяються на внутрішньо­господарські (виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділам та міжгосподарські (виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання). За галузями народного госпо­дарства і сферами управління виділяються правовідносини, які виникають у галузях і сферах промислової діяльності; агропромислового виробництва та сільського господарства; діяльності транспорту; капітального будівництва; приватизації; антимонопольного регулювання; зовнішньоекономічної діяльно­сті, при здійсненні конкретних видів господарської діяльності, процедур банкрутства суб’єктів господарювання тощо.

Чинне законодавства (ст. 4. ГК України «Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин») не відносить до господарських відносин, якщо вони виникають за участю суб’єктів господарювання, такі: майнові та особисті немайнові, якщо вони стосуються задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах – регулюються нормами ЦК України; земельні, гірничі, лісові та водні, відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря тощо, тому що вони регулюються нормами природо ресурсних галузей права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо); трудові відносини щодо застосування найманої праці, оплати праці найманих працівників, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій, які регулюються нормами трудового права; фінансові відносини, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, тому що суб’єкти господарювання є платниками податків, формують і використовують власні фінансові ресурси з прибутку, а це означає, що вони є суб’єктами фінансових правовідносин; адміністративні та інші відносини управління, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, – такі правовідносини регулюються нормами адміністративного права.

Наведені вище правовідносини є об’єктивно необхідними для здійснення господарської діяльності, але за своєю природою не є господарськими. Вони лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови для виникнення та функціонування господарських правовідносин.