Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pravoznavstvo_navchalny_posibnik_2014.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.33 Mб
Скачать

13. Ефективність адміністративно-правового регулювання

Адміністративно-правове регулювання, як і кожний конкретний вид суспільної діяльності, за своєю суттю і результатами має бути ефективним – у цьому полягає його призначення.

Критерієм оцінювання ефективності адміністративно-правового регулю­вання є співвідношення його мети та реальних результатів.

Відповідно до теорії природного права можна виділити чотири рівні ефективності норм адміністративного права:

- перший рівень – достатній, коли закладені в нормативно-правових актах завдання щодо забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави виконуються, причому можуть бути поодинокі випадки порушення, але вони знаходять дієву негативну реакцію з боку публічних органів та негативний відгук від суспільства;

- другий рівень – недостатній, що характеризується неодинокими випадками порушення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави, але такими, що ще не характеризуються системністю;

- третій рівень – кризовий, у такій ситуації виникають системні порушення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, за таких обставин ті верстви, які користуються корупцією, набувають перебільшеного соціального значення, а ті, що і так обмежені у своєму соціальному впливі, впадають у ще більшу соціальну нерівність;

- четвертий – неефективний, коли права і свободи та законні інтереси фізичних і юридичних осіб постійно нехтуються, а корупція пронизує все суспільство, при цьому норми адміністративного права змінюють свою гуманну і справедливу сутність, не впливають на стан забезпечення прав і свобод людини та громадянина або навпаки – є чинником його порушення.

14. Адміністративно-правове регулювання у сфері судочинства

Фізичні та юридичні особи мають право на справедливий та гуманний захист порушених прав, свобод і законних інтересів та вирішення правових суперечок на основі законодавства України незалежною судовою владою (судами, суддями).

Адміністративно-правове регулювання судової гілки влади окреслюється напрямками: 1) адміністративних процедур щодо створення, реорганізації та ліквідації судів; 2) визначення адміністративно-правового статусу суддів; 3) кадрової роботи в системі судочинства (регулювання питань відбору, призначення, звільнення, відставки суддів і суддів, які перебувають на адміністративних посадах; заміщення вакантних посад державних службовців апарату судів, їх призначення та звільнення); 4) встановлення меж повноважень суддів, які обіймають адміністративні посади; 5) забезпечення адміністра­тивного контролю у сфері судочинства; 6) регулювання особистого прийому громадян у системі судової гілки влади; 7) доступу до публічної інформації та взаємодії із засобами масової інформації; 8) регулювання суддівського само­врядування; 9) організації захисту суддів, охорони приміщень судів і підтримання в них правопорядку; 10) особливостей заохочення і дисциплі­нарної відповідальності суддів і державних службовців апарату судів; 11) забезпечення здійснення матеріально-технічних операцій у системі судової гілки влади; 12) адміністративної відповідальності у сфері діяльності судів.

Правове регулювання у сфері судочинства регулюється нормами адміністративного права, Конституцією та законами України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій та статус судів», від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади протидії і запобігання корупції», від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII «Про забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів», кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, господар­сько-процесуального кодексів, КУпАП, КАСУ та ін. постанов Пленуму Верховного суду України (наприклад, від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади»), рішень Ради суддів України (наприклад, від 26 листопада 2010 р. № 30), рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (наприклад, від 18 жовтня 2012 р. «Про затвердження «Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо проведення добору кандидатів на посаду судді вперше»), наказів інших суб’єктів владних повноважень (наприклад, Наказу МВС України від 19 листопада 2003 р. № 1390 «Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» та ін.).

Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації. Судова гілка влада є незалежною (зокрема від виконавчої влади: органи суддівського самоврядування виконують адміністративну діяльність щодо забезпечення незалежного функціонування системи господарського судочинства). Можна стверджувати, що органи суддівського самоврядування – це специфічний аналог виконавчої гілки влади в системі судочинства. Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; 2) ради суддів відповідних судів; 3) конференції суддів відповідних судів; 4) Раду суддів України; 5) з’їзд суддів України.

До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист від втручання в їхню діяльність; 3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів і контролю за додержанням установлених нормативів такого забезпечення; 4) вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади; 5) призначення суддів Кон­ституційного Суду України; 6) призначення суддів до складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій та статус судів» виділяються відповідні принципи: принцип верховенства права; принцип права фізичних і юридичних осіб на справедливий гуманний суд; принцип професійного судочинства; принцип безсторонності та неупередженості правосуддя; принцип самостійності судів і незалежності судді від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання; принцип підкорення суду (судді) лише Конституції та законам України; принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; принцип гласності і відкритості судового процесу; принцип об’єктивності правосуддя; принцип державної мови судочинства; принцип обов’язковості судових рішень; принцип чесності і сумлінності виконання обов’язків суддею; принцип дотримання суддею морально-етичних принципів поведінки; принцип заборони судді вчиняти дії, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Провідним методом адміністративної діяльності в системі судочинства є адміністративний контроль, що здійснюється насамперед вищими спеціалізо­ваними судами щодо місцевих судів з широкого кола питань: законності дієвості розгляду скарг на дії суддів і працівників апарату суду; контролю за дотриманням процесуальних норм у розгляді справ; підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів; реалізації норм законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію» та «Про захист персональних даних»; аналізу помилок, зроблених суддями в здійсненні правосуддя; організаційних питань роботи судів і суддів; контролю за дотриманням вимог законодавства про державну службу та запобігання корупції; навчання суддів з окремих категорій справ; навантаження суддів і дотримання їхньої спеціалізації при розподілі справ автоматизованою системою документообігу; судової статистики; вивчення та узагальнення судової практики з метою однакового застосування норм права різними судами; проблем формування позитивного іміджу суду в суспільстві.

Адміністративна процедура призначення суддів здійснюється через систему конкурсного відбору: етапи й стадії підбору кандидатів із кваліфікованих юристів зі стажем практичної роботи, проходження ними додаткового навчання у незалежній школі суддів, проведення спеціалізованого конкурсу щодо відбору найбільш теоретично та практично підготовлених фахівців, через затвердження Президентом України (або обрання Верховною Радою України).

Удосконалення. Після проведення новітньої судової реформи залиша­ються невирішеними низка практичних і теоретичних проблем щодо призначення суддів вперше, функціонування суддівського самоврядування, компетенції суддів, які перебувають на адміністративних посадах, матеріально-технічного забезпечення діяльності судів та ін.1.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]