10. Поняття та зміст адміністративно-правового регулювання

У найбільш загальному вигляді під правовим регулюванням (від лат. regulare – «спрямування, впорядкування») розуміють один з основних засобів владного впливу на суспільні відносини з метою впорядкування їх в інтересах людини, суспільства і держави¹.

Структура адміністративно-правового регулювання передусім характеризується засобами та типами правового регулювання

Засоби адміністративно-правового регулювання – це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованого в адміністративно-правовій нормі, та способами впливу на поведінку осіб.

Виокремлюють такі основні засоби адміністративно-правового регулю­вання.

1. Надання учаснику адміністративно-правових відносин суб’єктивних прав уповноваження чи дозволу – це надання права на активні дії суб’єкту адміністративного права; воно виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись і розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).

2. Зобов’язання (розпорядження) – припис суб’єкту адміністративного права виконувати певні активні дії (наприклад, власник підприємства зобов’язується сплачувати податки).

3. Заборона – покладання на суб’єкта адміністративного права зобов’язання утримуватись від заборонених дій, зобов’язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (наприклад, заборона керувати транспортним засобом у стані сп’яніння). Усі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна – дозвіл та зобов’язання; регулятивно-статична – заборона².

Крім того слід окремо виділити в адміністративному праві спеціальні заходи адміністративно-правового регулювання – застосування заходів адміністративного примусу.

Широко в адміністративному праві застосовуються засоби заборон, зобов’язання (розпорядження) та засоби адміністративно примусу. Проте під час укладення адміністративних договорів, надання публічних сервісних послуг виникають диспозитивні правовідносини, за яких застосовується засіб уповноваження (дозволу) та його різновиди – взаємодія, узгодження, координація, угода, адміністративний договір.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання (загальнодозвільний, спеціальнодозвільний), на формування якого впливає зміст правових відносин¹.

Типи адміністративно-правового регулювання – це загальна спрямо­ваність впливу адміністративного права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання – дозвіл чи заборону. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.

Перша формула: «Дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі». Це загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загальнодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх небагато, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли до переліку заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає вияву ініціативи, активності.

Перший тип правового регулювання використовується громадянами, які не мають будь-якого публічного статусу, не є посадовими чи службовими особами. Ст. 23 Конституції України стверджує: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Друга формула правового регулювання звучить інакше: «Заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом». Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони. Якщо за першою формулою в особи є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.

Другий тип правового регулювання є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, зокрема суб’єктів публічної адміністрації². При цьому:

– по-перше, публічна адміністрація зобов’язана під час здійснення адміністративно-правового регулювання діяти, суворо дотримуючись принципу законності, тобто виключно відповідно до другого типу правового регулювання «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом», що знайшло своє відображення у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19 : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;

– по-друге, невладні фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти за першим типом правового регулювання «дозволене все, крім того, що прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Оскільки правове регулювання в суспільстві здійснюється за допомогою певних механізмів – різних елементів правової системи, що здійснюють регулятивний вплив на суспільство, невід’ємною складовою адміністративно-правового регулювання є механізм адміністративно-правового регулювання.

На думку О. Литвинова, термін механізм відіграє в житті людини досить значну роль. Він застосовується практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства, але особливо – у сфері суспільних відносин, де, як правило, пов’язується зі здійсненням певного явища, процесу, реалізацією відносин¹.

Механізм адміністративно-правового регулювання (охорони) – це засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулю­вання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, функціонування громадянського суспільства і держави.

Змістовна ознака механізму адміністративно-правового регулювання передбачає визначення цілей такого регулювання.

Система елементів адміністративно-правового регулювання (стадій правозастосування та правоохоронної діяльності):

• норми адміністративного права, їх зовнішнє вираження – джерела адміністративного права;

• принципи адміністративного права;

• тлумачення норм адміністративного права;

• адміністративно-правові відносини;

• адміністративно-правовий статус суб’єктів адміністративного права;

• індивідуальні акти суб’єктів публічної адміністрації;

• форми діяльності суб’єктів адміністративного права;

• методи адміністративного права;

• адміністративно-правові режими;

• адміністративні процедури;

• ефективність адміністративно-правового регулювання.