2. Принципи адміністративного права

Принципи є провідною категорією в адміністративному праві всіх континентальних європейських країн¹.

Отже, під принципами адміністративного права слід розуміти основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність суб’єктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави.

Серед принципів сучасного адміністративного права можна виділити загальні та спеціальногалузеві. Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права. Вони виявляються і деталізуються в галузевих принципах адміністративного права, які в свою чергу поділяються на основні принципи та принципи формування й функціонування його окремих інститутів (наприклад, принципи державної служби, принципи адміністративної відповідальності, принципи адміні­стративної процедури тощо).

Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах.

До загальних принципів адміністративного права належать: 1) прин­цип пріоритету прав і свобод людини та громадянина; 2) принцип верховенства права та правового закону; 3) принцип рівності однорідних суб’єктів адміні­стративного права перед законом; 4) принцип демократизму; 5) принцип взаємної відповідальності суб’єктів публічної адміністрації і об’єктів публічного управління; 6) принцип гуманізму і справедливості у взаємо­відносинах між суб’єктами публічної адміністрації та об’єктами публічного управління.

Принцип верховенства права є конституційним і характеризується такими рисами: 1) найвищою цінністю визнається Людина, її права і свободи, усі інші цінності, зокрема держава і закон, є вторинними; 2) законодавство і право не тотожні, нормативно-правовий акт, який порушує права і свободи людини, є неправовим і не підлягає виконанню, його виконання є карним; 3) законодавство, яке відповідає теорії природного права, підлягає без­заперечному виконанню, його невиконання є карним; 4) принцип верховенства права визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема суддів і суб’єктів публічної адміністрації.

3. Перехідний стан основних джерел адміністративного права в Україні

У країнах Європейського Союзу до основних джерел адміністративного права відносять три кодекси: 1) адміністративно-процедурний, що врегульовує суспільні відносини між публічною адміністрацією та об’єктами публічного управління; 2) кодекс про адміністративні проступки; 3) кодекс адміністра­тивного судочинства. Ця тріада забезпечує комплексне публічне забезпечення прав і свобод людини та громадянина на всіх етапах взаємодії з публічною адміністрацією: під час звернення фізичних і юридичних осіб до публічної адміністрації за наданням сервісних адміністративних послуг; притягнення винних у порушенні прав, свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства і держави до адміністративної відповідальності; захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень у системі адміністративного судочинства.

Зазначений підхід до формування основних джерел адміністративного права знайшов своє формальне визнання в «Концепції адміністративної реформи в Україні», де зазначається, що потреба кодифікації норм адміністративного права має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або «книг»), що повинні мати кодифікований характер і можуть називатися відповідними «кодексами». Орієнтовна структура Адміні­стративного кодексу повинна включати: 1) Кодекс про адміністративні проступки; 2) Адміністративно-процесуальний кодекс; 3) Адміністративно-процедурний кодекс; 4) Кодекс загальних правил поведінки державних службовців, а також деякі інші кодифіковані акти.

Поряд із цим, через перелом у нашому суспільстві основні джерела адміністративного права перебувають у перехідному стані: по-перше, до сьогодні проект Закону України «Адміністративно-процедурний кодекс України» Верховною Радою України не прийнято; по-друге, чинний КУпАП, прийнятий ще 7 грудня 1984 р., вимагає вже не доповнень, а заміни на концептуально новий, він має бути системно розбудований на новій конституційно-правовій базі; по-третє, КАСУ майже повністю відповідає вимогам правової демократичної держави, але побудована на його основі система адміністративного судочинства продовжує переживати період динамічного (і небезболісного) становлення щодо практичного забезпечення адміністративно-процесуальної охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Первинним у цьому переліку має стати адміністративно-процедурний кодекс України, адже необхідно суттєво покращити законодавче врегулювання механізму позасудового забезпечення прав і свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб засобами адміністративного права ¹.

Що стосується проблеми нового Кодексу України про адміністративні проступки, то його треба розглядати в контексті розвитку інституту кримінальних проступків. Під кримінальним проступком розуміють діяння, за яке передбачено покарання у вигляді громадських робіт або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у вигляді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До таких діянь пропонують віднести окремі злочини невеликої тяжкості та адміністративні правопорушення, постанови про накладення покарання, які в умовах сьогодення приймаються судом.

Тим самим предметом регулювання новітнього Кодексу України про адміністративні проступки може стати лише діяння фізичної або юридичної особи малої суспільної небезпеки. При цьому постанову про накладення адміністративної санкції будуть приймати виключно суб’єкти публічної адміністрації в ході квазісудового розгляду справи².

Таким чином, з погляду суспільної небезпеки у сфері публічного права будуть виділятися такі види покарань: злочин (суспільно небезпечне винне діяння великої тяжкості); кримінальний проступок (суспільно небезпечне винне діяння невеликої тяжкості); адміністративний проступок (діяння малої суспільної небезпеки).

Отже, основні джерела адміністративного права України продовжу­ють перебувати у перехідному стані: 1) чинний КУпАП, прийнятий ще 7 грудня 1984 р., вимагає вже не доповнень, а заміни на концептуально новий, який має бути системно побудований на новій конституційно-правовій базі; 2) до сьогодні проект Закону України «Адміністративно-процедурний кодекс України» Верховною Радою України не прийнято; 3) КАСУ майже повністю відповідає вимогам правової демократичної держави, але побудована на його основі система адміністративного судочинства продовжує переживати період становлення; 4) потребує розробки і прийняття «Кодекс правил етичної поведінки суб’єктів владних повноважень».